ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 липня 2015 року № 826/8407/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Нагорянського С.І., суддів Бояринцевої М.А., Добрянської Я.І.. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доПравління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Правління Пенсійного фонду України (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2) про:
1) визнання бездіяльності відповідача - Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності Пенсійного Фонду України - "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" у відповідності до Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року - актом порушення матеріальних прав позивача;
2) зобов'язати відповідача негайно внести та затвердити зміни в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року;
3) зобов'язати Правління Пенсійного фонду України та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного Фонду України (бажано за місцем проживання позивача перед виїздом з України) і дати йому вказівку: відновити виплату позивачу наукової пенсії з 07 жовтня 2009 року (дати прийняття рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009) за межами України, у відповідності до Конституції України та діючого пенсійного законодавства України.
В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначила, що з 01 вересня 1958 року по 15 жовтня 2002 року вона навчалась та працювала в Україні. Загальний трудовий стаж - 44 роки. З 22 грудня 1996 року до від'їзду з України позивач отримувала пенсію за віком. На сьогоднішній день позивач проживає в Ізраїлі.
Оскільки 07 жовтня 2009 року Конституційний Суд України своїм рішенням № 25-рп/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають поза межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії, а тому, починаючи з вказаної дати пенсійний фонд немає ніяких перешкод для поновлення та виплати позивачу пенсії за віком, з урахуванням трудового стажу, не дивлячись на її проживання за кордоном.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 08 червня 2015 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 червня 2015 року закінчено підготовче провадження у справі та призначене судове засідання у справі на 22 червня 2015 року.
Позивач у судове засідання 22 червня 2015 року не з'явилась, в позовній заяві просила розглядати справу без її участі.
У судове засідання 22 червня 2015 року відповідач - Правління Пенсійного фонду України не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Подав заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на обставини, викладені у запереченнях.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у судове засідання 22 червня 2015 року не з'явився, подав заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на обставини, викладені у запереченнях
Згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання 22 червня 2015 року, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, колегією встановлено наступне.
На підставі рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 звернулась до Правління Пенсійного Фонду України із заявою про поновлення та виплату пенсії, яку позивач отримувала в Україні, через територіальний орган Пенсійного фонду України.
Листом від 17 грудня 2014 року № 1305/Л11 Пенсійний Фонд України повідомив позивача, що оскільки угода між Україною та Державною Ізраїль про соціальне забезпечення на сьогодні не ратифікована Верховною Радою України, виплата пенсії під час проживання за кордоном неможлива. Крім того, заяву позивача було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої позивач було відповідь аналогічного змісту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 51 Закон № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пункт 2 частини першої статті 49 і друге речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, починаючи з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, у тому числі і військовим пенсіонерам, регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання пенсії, виплата якої йому припинена.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" у відповідності до Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.
Зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 вбачається, що обов'язок щодо приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, - покладено на Верховну Раду України.
При цьому, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (Порядок №22-1) регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, станом на час розгляду справи в суді, Верховною Радою України відповідні не було внесено відповідних змін до законодавчих актів стосовно спірних правовідносин, у тому числі, до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому слід зазначити, що останні зміни до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" були здійснені на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 03 серпня 2006 року №67-V щодо виплати пенсій громадянам України, які перебувають за кордоном".
Відповідно до п. 1 та 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384 (далі - Положення №384), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Згідно п. 10 Положення №384, керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Положення №384 визначено вичерпний перелік повноважень правління Пенсійного фонду України.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що посилання позивача про протиправність бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не знайшли свого відображення під час розгляду справи.
З приводу позовної вимоги позивача про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вказана вимога є похідною від попередньої, а тому жодним чином не забезпечить відновлення захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного Фонду України (бажано за місцем проживання позивача перед виїздом з України) і дати йому вказівку: відновити виплату позивачу наукової пенсії з 07 жовтня 2009 року (дати прийняття рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009) за межами України, у відповідності до Конституції України та діючого пенсійного законодавства України, суд зазначає наступне.
Так, після прийняття рішення Конституційним Судом України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято, що також підтверджує позиція Конституційного Суду України, викладена в ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження від 08 липня 2014 року у справі № 2-62/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 46 цього закону, частини другої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини третьої статті 25, частини першої статті 46 Конституції України, частин другої, третьої статті 67, статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України».
При цьому, Конституційний Суд України у своїй ухвалі зазначив, що наведене суб'єктом права на конституційне звернення обґрунтування та аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які він просить витлумачити, дають підстави для висновку, що питання стосовно виплати пенсій особам, які обрали постійним місцем проживання країну, з якою Україною не укладено міжнародного договору у сфері пенсійного забезпечення, законодавчо не врегульовано. Тому ці прогалини повинні бути заповнені в законодавчому порядку, а не шляхом офіційного тлумачення.
Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом, закріплене в статті 46 Конституції України, і є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Конституції України.
Колегією суддів встановлено, що позивач звернулася до відповідача 1 із заявою від 25 листопада 2014 року про поновлення виплати пенсії, яка повинна була бути направлена відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до компетентного органу, тобто до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України.
В даному випадку заяву позивача було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Разом з тим, всупереч положенням ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV та приписам ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", відповідач 2 не направив заяву позивачки до районного управління за останнім місцем проживання позивача в Україні - Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська для розгляду та прийняття рішення, в порядку ч. 2 ст. 49 № 1058-IV.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч. 2. ст. 11 КАС України, та визнати протиправною бездіяльність відповідача 2, яка полягає у не направленні заяви позивача до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України для розгляду по суті та прийняття рішення.
Стосовно позовної вимоги № 3, заявленої до відповідачів, колегія суддів вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, в межах ч. 2 ст. 11 КАС України, а тому порушені права позивача підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача 2 надіслати заяву позивача про поновлення виплати пенсії до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська для розгляду по суті і прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстровано в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Щодо решти позовної вимоги № 3, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється за результатами розгляду заяви по суті, що відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України вчинено не було. При цьому, колегія суддів не вбачає вчинення з боку Пенсійного фонду України протиправних дій чи допущення протиправної бездіяльності стосовно позивача.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що полягає у невжитті заходів по передачі Управлінню Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська заяви ОСОБА_1 від 25 листопада 2014 року (б/н) про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпропетровськ, 49123, код ЄДРПОУ 21910427) направити до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2014 року (б/н) про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком для розгляду по суті та прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням права позивача на поновлення виплати пенсії з дня прийняття її заяви Пенсійним фондом України.
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя С.І. Нагорянський
Судді М.А. Бояринцева
Я.І. Добрянська
Головуючий Суддя С.І. Нагорянський
Судді М.А. Бояринцева