04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" липня 2015 р. Справа№ 910/4668/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Новікова М.М.
Зубець Л.П.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Пащенко Т.С., дов. № 4499 від 23.12.2014р.
від відповідача: Лисич Ю.В., дов. б/н від 11.03.2015р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК
"Столиця"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 02.04.2015 р.
у справі № 910/4668/15-г (суддя Сівакова В.В.)
за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК
"Столиця"
про стягнення 141 813, 30 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МК
"Столиця"
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"
про визнання частково недійсним договору оренди
Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" про стягнення 141 813,30 грн., з яких: 108 090,80 грн. основного боргу, 13 862,65 грн. пені, 17 795,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 063,94 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2013.
30.03.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсними положень договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2013 в частині порядку розрахунку орендної плати (п. 3.1.).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г первісний позов Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 108 090 (сто вісім тисяч дев'яносто) грн. 80 коп. основного боргу по орендній платі, 13 862 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 65 коп. пені, 17 795 (сімнадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ть) грн. 91 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2 063 (дві тисячі шістдесят три) грн. 94 коп. - 3% річних, 2 836 (дві тисячі вісімсот тридцять шість) грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "МК "Столиця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "МК "Столиця" справі № 910/4668/15-г було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А. та призначено розгляд справи на 18.05.2015р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. у справі № 910/4668/15-г виправлено описку, а саме в даті розгляду справи.
01.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача за первісним позовом надійшли пояснення по справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. у справі № 910/4668/15-г виправлено описку, а саме в даті розгляду справи.
25.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г без змін.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. у справі № 910/4668/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
В судовому засіданні 25.06.2015р. оголошено перерву до 02.07.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити повністю.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № б/н (далі - договір).
Відповідно до положень п. 1.1 договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове користування приміщення № 1 що розташовано за адресою м. Київ, бул. Дружби Народів, 13, загальною площею 93,7 кв. м. (приміщення), з метою використання для здійснення видів діяльності орендаря, а орендар зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування (орендну плату).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до п. 2.1.1. договору орендодавець зобов'язаний надати в 3-х денний строк з моменту підписання цього договору приміщення орендарю по акту прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно акту приймання-передачі від 01.05.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежитлове приміщення за адресою м. Київ, бул. Дружби Народів, 13, загальною площею 93,7 кв. м., укомплектоване обладнанням, перелік якого наведений в цьому акті.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з п. 1.3. договору строк оренди приміщення встановлюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі по 31.03.2016.
Додатковою угодою № 2 від 01.07.2014 сторони домовились достроково припинити дію договору з 05.07.2014, внісши зміни до п. 3.1. договору щодо його строку дії - до 05.07.2014.
Відповідно до п. 4.5. договору приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами двостороннього акту прийому-передачі.
Згідно акту прийому-передачі приміщення від 05.07.2014 орендар повернув, а орендодавець прийняв в користування нежитлове приміщення за адресою м. Київ, бул. Дружби Народів, 13, загальною площею 93,7 кв. м., укомплектоване обладнанням, перелік якого наведений в цьому акті.
Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до п. 3.1. договору за користування приміщенням орендар сплачує орендну плату, яка включає в себе:
- плату за користування приміщенням та обладнанням, яка становить 17 952,75 грн. в місяць;
- плату за обслуговування (а саме, суму комунальних платежів за електроенергію, опалення, водопостачання та водовідведення, вивезення сміття, утримання прибудинкової території, тощо).
Тобто сума орендної плати складається із фіксованої частини (плати за користування приміщенням та обладнанням) та змінної частини (плати за обслуговування).
Плата за обслуговування визначається в поточному місяці за минулий місяць згідно наданих орендодавцем орендарю розрахунків відповідно до фактичного споживання та показань лічильників (якщо вони установлені), пропорційно займаній площі і діючим тарифам.
Плата за користування приміщенням включає плату за користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також яка прилягає до приміщення і необхідна для досягнення мети оренди.
Додатковою угодою № 1 від 01.04.2014 сторони дійшли згоди з 01.04.2014 по 31.12.2014 внести зміни до п. 3.1. договору та визначили, що плата за користування приміщенням та обладнанням становить 14 500,00 грн. в місяць.
Додатковою угодою № 2 від 01.07.2014 сторони дійшли згоди внести зміни до п. 3.1. договору та встановили, що за період з 01.07.2014 по 05.07.2014 плата за користування приміщенням та обладнанням становить 73 285,07 грн.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що протягом 3 (трьох) робочих днів з дати фактичної передачі приміщення орендареві за актом прийому-передачі орендар вносить передплату за поточний місяць, а також гарантійний платіж в розмірі фіксованої частини орендної плати за два місяці. визначеної п. 3.1. цього договору. Гарантійний платіж зараховується в рахунок оплати двох останніх місяців оренди при закінчення дії або достроковому припиненні договору (якщо фіксована частина орендної плати за два останніх місяця буде перевищувати гарантійний платіж, орендар доплачує орендодавцю різницю згідно з графіком платежів, встановленим в п. 3.3. договору, але у будь-якому разі не пізніше останнього дня користування приміщенням).
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилання на зазначений пункт договору як на відсутність боргу по орендні платі за останні місяці оренди - червень, липень 2014 року, оскільки відповідачем не подано жодних доказів в підтвердження сплати позивачу гарантійного платежу, дане твердження не приймається судом, виходячи з наступного.
Згідно з п. 3.3. договору орендна плата вноситься один раз на місяць, авансовим платежем починаючи з моменту фактичної передачі приміщення орендареві по акту прийому-передачі, не пізніше 20 числа поточного місяця. При цьому в перший місяць оренди орендар перераховує на поточний рахунок орендодавця тільки фіксовану частину орендної плати (без плати за обслуговування). З червня 2013 року орендна плата включає фіксовану частину орендної плати яка сплачується авансом за поточний місяць, та плату за обслуговування за минулий місяць. Змінна частина орендної плати (плата за обслуговування) за останній місяць оренди сплачується орендарем в місяці наступному за останнім, після надання орендодавцем відповідного рахунку.
По закінченні кожного розрахункового місяця сторонами підписується двосторонній акт наданих послуг, в якому зазначається загальна сума орендної плати (яка включає плату за користування приміщення та обладнанням за розрахунковий місяць та плату за обслуговування за попередній місяць).
Згідно з п. 3.4. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 01.04.2014) розмір орендної плати за квітень 2014 року підлягає індексації на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1 (одиниці).
Відповідно до п. 3.6. договору нарахування орендної плати починається з дати підписання обома сторонами акта прийому-передачі приміщення. Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акта прийому-передачі приміщення про повернення приміщення.
Згідно з п. 4 додаткової угоди № 2 від 01.05.2014 сторони домовились, що змінна частина орендної плати (сума відшкодування витрат орендодавця, пов'язаних з наданням комунальних послуг за період з 01.07.2014 по 05.07.2014) повинна бути сплачена не пізніше 31.08.2014 на підставі наданого орендодавцем акту надання послуг.
Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору відповідач не виконав своїх обов'язків в частинні внесення орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 108 090,80 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 2.3.6. договору відповідач зобов'язався у встановлений термін вносити орендну плату за орендоване приміщення.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача зі сплати орендної плати в загальному розмірі 108 090,80 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за користування майна не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.2. договору стягнення заборгованості по орендній платі провадиться у встановленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період порушення строків оплати від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Орендар повинен також сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення платежів зо договором.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пеню, відповідно до п. 6.2. договору, в розмірі 13 862,65 грн.
Також, позивач просить суд на стягнути з відповідача 17 795,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 063,94 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 17 795,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 063,94 грн. 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).
Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" звернувлось з зустрічним позовом про визнання частково недійсним договору недійсним, суд першої інстанції дійшо правомірного висновку щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, з огляду на наступне.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ст.ст. 759, 762, 794 Цивільного кодексу України, які врегульовують питання оренди нерухомого майна, передбачають плату лише за користування майном та земельною ділянкою, на якій воно розміщено. При цьому, оплата комунальних послуг не є орендною платою та справляється на користь виконавця послуг у відповідності до ст.ст. 1,3,19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на підставі укладеного типового договору, яким договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2013 не є. Договором оренди не обумовлювали надання комунальних послуг,тому пункти договору та додаткової угоди № 1 в частині стягнення в якості орендної плати комунальних послуг суперечить вимогам чинного законодавства та мають бути визнані недійсними. В п. 2 додаткової угоди безпідставно збільшено ціну орендної плати до 73 285,07 грн. за 5 днів. При цьому зазначає, що ця сума є заборгованістю відповідача за комунальні послуги, що виникла станом на 31.05.2012 за договором оренди від 11.06.2010 та відповідач був вимушений під загрозою негайного звільнення приміщення укласти додаткову угоду № 2 на вкрай невигідних для себе умовах.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підписуючи редакцію договору та додаткових угод, позивач фактично погодився з передбаченими цими правочинами умовами. Позивач на момент їх укладення не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов правочину скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зЗміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що правові підстави для визнання недійсними п.п. 3.1., 3.3. договору від 01.05.2013, п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.04.2014, п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 01.07.2014, п.п. 3, 4 додаткової угоди № 2 від 01.07.2014 відсутні.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 910/4668/15-г - без змін.
2. Матеріали справи № 910/4668/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді М.М. Новіков
Л.П. Зубець