04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" червня 2015 р. Справа№ 910/2905/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Новікова М.М.
Зубець Л.П.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Васійчук Л.Ф., дов. № 2400 від 29.12.2014р.
від відповідача: Куксенко П.Р., дов. № 28-У від 26.12.2014р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.03.2015 р.
у справі № 910/2905/15-г (суддя Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз"
до Дочірнього підприємства „Укравтогаз" Національної
акціонерної компанії „Нафтогаз України"
про стягнення 116 983,48 грн.,
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 116983,48 грн. заборгованості, з яких: 83909,39 грн. основний борг, 15103,69 грн. пеня, 5873,66 грн. штраф, 4531,10 грн. інфляційні втрати та 7565,64 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки продукції № 206-Л/58-Л від 22.09.2010.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2015р. у справі № 910/2905/15-г в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Укртрансгаз" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2015р. у справі № 910/2905/15-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз" справі № 910/2905/15-г було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А. та призначено розгляд справи на 18.06.2015р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. у справі № 910/2902/15-г виправлено описку, а саме в даті розгляду справи.
23.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли пояснення по справі.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. у справі № 910/2905/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2015р. у справі № 910/2905/15-г скасувати та прийняти нове рішення у цій справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
22.09.2010 між сторонами у справі було укладено договір поставки продукції № 206-Л/58-Л (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач - постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором , передати у власність відповідачу - покупцеві металеві вироби (надалі - продукцію), згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві, металеві вироби, надалі - продукцію, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою вказаний Договір, є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 9.1. договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011.
Відповідно до п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно специфікації № 1 до договору від 22.09.2010р. до договору сторони погодили найменування кількість та вартість товару, що постачається., загальною вартістю 83 909,39 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору загальна ціна цього договору становить 83 909,39грн., в т.ч. ПДВ - 13 984,90 грн.
Відповідно до п. 4.7. договору датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, згідно видаткової накладної № 366 від 30.09.2010 на загальну суму 263 232,64 грн., а відповідач вказаний товар отримав. Зазначена накладна підписана в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплена печаткою позивача.
Згідно з п. 3.5. договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.
Як встановлено судом товар був переданий відповідачу 30.09.2010 відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість розмір якої становить 83 909,39 грн.
Крім того, відповідачем не заперечується та обставина, що отримана ним продукція на суму 83 909,39 не сплачена.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 83 909,39 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за поставлену продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 15 103,69 грн. пені та 5 873,66 грн. штрафу в порядку ст. 231 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:
- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;
- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).
Враховуючи викладене, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 998,30 грн. та 870,63 грн. штрафу є безпідставні та задоволенню не підлягають.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 531,10 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 7 565,64 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 4 531,10 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 7 565,64 грн. - 3% річних.
Також відповідач просив суд застосувати строк позовної давності, обґрунтовуючи тим, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 30.09.201 з урахуванням перебігу строку на 10 днів та сплинув 11.10.2011.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що підписання відповідачем разом з боржником акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 не є дією в розумінні ст. 264 ЦК України, що свідчить про свідчить про визнання відповідачем боргу за договором поставки продукції № 206-Л/58-Л від 22.09.2010 за отриманий товар по видатковій накладній № 366 від 30.09.2010 на суму 83909,39 грн., а відтак переривання перебігу строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за поставлений за договором по вказаній видатковій накладній твар на суму 83909,39 грн. не відбулось. За таких обставин, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення 83909,39 грн. починається з 11.10.2010 і спливає через три роки, тобто 11.10.2013.
З таким висновком суду, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами 30.09.2013, тобто в межах строку давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 535 632,36 грн., який включає борг за договором № 206-Л/58-Л від 22.09.2010 в сумі 83 909,39 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом 10.02.2015 - вхідний штамп Господарського суду м. Києва не пропущений.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз" підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2015р. у справі № 910/2905/15-г слід скасувати з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015р. у справі № 910/2905/15-г скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
4. Позов задовольнити частково.
5. Стягнути з Дочірнього підприємства „Укравтогаз" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 83 909,39 грн. основного боргу, інфляційну складову боргу у сумі 4 531,10 грн., 3 % річних у сумі 7 565,64 грн.
6. В іншій частині позову відмовити.
7. Стягнути з з Дочірнього підприємства „Укравтогаз" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) судовий збір в розмірі 913,50 грн.
8. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва з зазначенням відповідних реквізитів сторін.
9. Матеріали справи № 910/2905/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.
10. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді М.М. Новіков
Л.П. Зубець