04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" червня 2015 р. Справа№ 910/2902/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Новікова М.М.
Зубець Л.П.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Крупка О.О., дов. № 2-271 від 29.12.2014р.
від відповідача: Куксенко П.Р., дов. № 28-У від 26.12.2014р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „УКРАВТОГАЗ" Національної
акціонерної компанії „Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.04.2015 р.
у справі № 910/2902/15-г (суддя Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Укртрансгаз"
до Дочірнього підприємства „Укравтогаз" Національної
акціонерної компанії „Нафтогаз України"
про стягнення 20 617.72 грн.,
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 20 617,72 грн., з яких заборгованість за поставлений товар в сумі 12 437,56 грн., пеню в сумі 2 998,30 грн., 7 % штрафу в сумі 870,63 грн., інфляційну складову боргу у сумі 3 159,14 грн. та 3 % річних у сумі 1 152,09 грн., а всього - 20 617,72 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 12 437 (дванадцять тисяч чотириста тридцять сім) грн. 56 коп. основного боргу, інфляційну складову боргу у сумі 3 138 (три тисячі сто тридцять вісім) грн. 62 коп., 3 % річних у сумі 1 152 (одну тисячу сто п'ятдесят дві) грн. 09 коп. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 482 (одну тисячу чотириста вісімдесят дві) грн. 34 коп. судового збору.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" справі № 910/2902/15-г було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А. та призначено розгляд справи на 18.06.2015р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. у справі № 910/2902/15-г виправлено описку, а саме в даті розгляду справи.
03.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г без змін.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015р. у справі № 910/2902/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г скасувати та прийняти нове рішення у цій справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
15.09.2011 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (продавець) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 258-К/271/11-К.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити прилади для вимірювання фізичних та хімічних величин - далі по тексту - продукція, відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 9.1. договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011.
Відповідно до п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).
Згідно додатку № 1 до договору (специфікації) предметом продажу продукцію, загальною вартістю 12 437,56 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору загальна ціна цього договору становить 12 437,56 грн., в т.ч. ПДВ - 2 072,93 грн.
Згідно з п. 4.2. договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.
Відповідно до п. 4.4. договору датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, згідно видаткової накладної № 36р/9/258-К від 27.09.2011 на загальну суму 12 437.56 грн.
Відповідно до п. 3.4. договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.
Згідно з п. 3.5. договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.
Позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції не подано.
Разом з цим, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009).
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.
Як встановлено судом товар був переданий відповідачу 27.09.2011 відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість розмір якої становить 12 437,56 грн.
Крім того, відповідачем не заперечується та обставина, що отримана ним продукція на суму 12 437,56 не сплачена.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12 437,56 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за поставлену продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 2 998,30 грн. пені та 870,63 грн. штрафу в порядку ст. 231 Господарського кодексу України місцевим судом правомірно відмовлено в задоволенні, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:
- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;
- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 998,30 грн. та 870,63 грн. штрафу є безпідставні та задоволенню не підлягають.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 159,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 152,09 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3 159,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 152.09 грн. - 3% річних.
Також відповідач просив суд застосувати строк позовної давності, обґрунтовуючи тим, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 27.09.2011 з урахуванням перебігу строку на 5 днів та сплинув 02.10.2011.
Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не приймається судом з огляду на наступне.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами 14.10.2013, тобто в межах строку давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1091584,19 грн., який включає борг за договором № 258-К/271/11-КЗ від 15.09.2011 в сумі 12 437,56 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з суду першої інстанції та вважає, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом (09.02.2015 - штамп на конверті) не пропущено.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2015р. у справі № 910/2902/15-г - без змін.
2. Матеріали справи № 910/2902/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді М.М. Новіков
Л.П. Зубець