"07" липня 2015 р.Справа № 916/1298/15-г
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді С.В. Таран,
Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,
при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,
за участю представників сторін:
від позивача - Ю.Я. Касьяненко, довіреність вих №290/1 від 08.06.2015;
від відповідача - Я.Ф. Гайдай, довіреність №2 від 22.04.2015;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2015
у справі №916/1298/15-г
за позовом: державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"
до відповідача: малого приватного підприємства "Валентин"
про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно
У березні 2015р. державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (далі - ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів", Завод) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до малого приватного підприємства "Валентин" (далі - МПП "Валентин", Підприємство) про розірвання укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №64 від 02.04.2002, та про зобов'язання відповідача повернути позивачу приміщення колишнього гіпсолітового цеху, площею 1296 кв.м, розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням відповідачем своїх обов'язків щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача за надання комунальних послуг та відшкодування земельного податку, щодо своєчасної оплати орендних платежів та не здійснення переукладення договору оренди з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, що, на думку Заводу, є істотним порушенням договору від 02.04.2002 та в силу положень частини другої статті 651 Цивільного кодексу України - підставою для розірвання даного договору.
За вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №916/1298/15-г.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2015 у справі №916/1298/15-г (суддя С.Г. Власова) у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення мотивовано відсутністю підстав для дострокового розірвання договору оренди від 02.04.2002 за встановлених фактичних обставин справи.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2015 у справі №916/1298/15-г скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому, скаржник послався на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність викладених в оскарженому рішенні суду висновків обставинам справи.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, проте його представник у судовому засіданні 07.07.2015 проти її задоволення висловив заперечення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
02.04.2002 між ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" ("орендодавець") та МПП „Валентин" ("орендар") укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі- договір від 02.04.2002), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: приміщення колишнього гіпсолітового цеху (надалі- майно), площею 1296 кв.м, розміщене за адресою: м.Одеса, вул. Хімічна, 35, що знаходиться на балансі Заводу, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою від 18.03.2002 і становить 284602 грн. Майно передається в оренду з метою виробництва товарів народного споживання (том І а.с.13).
Вказаний договір погоджений заступником начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 25.04.2002.
Пунктом 2.2 договору від 02.04.2002 обумовлено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору від 02.04.2002 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - березень 2002 р. - 1897,35 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцеві у співвідношенні 30 % та 70 % щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.
У пунктах 5.2, 5.7, 5.8 договору від 02.04.2002 передбачено обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормативного фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря; укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача щодо надання комунальних послуг орендарю.
Орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору (пункт 8.2 договору від 02.04.2002).
За умовами пунктів 10.3, 10.4 договору від 02.04.2002 зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною; за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Цей Договір укладено строком на 10 років та діє з 02.04.2002 до 02.04.2012 включно (пункт 10.1 договору від 02.04.2002).
Згідно з пунктом 10.6 договору від 02.04.2002 сторони погодили, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Як вбачається із матеріалів справи на дату закінчення строку договору від 02.04.2002 і протягом місяця після закінчення цього строку жодна із сторін договору не заперечувала проти продовження його дії.
Відтак відповідно до вимог статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір від 02.04.2002 вважається продовженим на той самий термін та на тих же умовах.
В подальшому 01.06.2012 сторони уклали додаткову угоду до договору від 02.04.2002, пунктом 1 якої внесено зміни до п. 3.1 договору та встановлено орендну плату без урахування ПДВ із розрахунку 9429,45 грн на місяць (том І а.с.16).
Позивач направив Підприємству претензію від 14.01.2015 №5 з вимогою укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача за надання комунальних послуг та відшкодування земельного податку. До вказаної претензії заводом було додано підписаний ним екземпляр названого вище договору.
Листом №03 від 02.03.2015 відповідач повідомив позивача про те, що він ніякою мірою не відмовляється від підписання договору про відшкодування витрат балансоутримувача за надання комунальних послуг орендарю та відшкодування земельного податку, згоден в повній мірі відшкодовувати платежі починаючі з 01.01.2015 та гарантує відповідну оплату, проте просить роз'яснити чому нарахування компенсацій починається з 2011 року, а не з моменту укладення договору (з 01.01.2015) та чому площа, яку він займає завищена шляхом обліку площі за договорами зберігання, які не мають ніякого відношення до складеного договору (том І а.с.122).
Посилаючись на те, що протиправна бездіяльність відповідача значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні (продовженні) договору від 02.04.2002, останній звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що ним не встановлено порушень відповідачем істотних умов договору від 02.04.2002, а також на недоведеність позбавлення позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні цього договору внаслідок порушень з боку МПП "Валентин".
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Орендоване МПП "Валентин" майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 2 названого Закону визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Зі змісту статті 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 02.04.2002) вбачається, що орендодавцями є, зокрема, підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв - щодо нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України, як і положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України, встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Підстави для розірвання договору найму на вимогу наймодавця передбачено також статтею 783 Цивільного кодексу України; наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі, наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі, наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі, наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок капітального ремонту був покладений на наймача.
Водночас у частині першій статті 782 Цивільного кодексу України закріплено можливість для наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі. якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд; вказана можливість є правом наймодавця та кореспондується з статтею 615 Цивільного кодексу України, що передбачає право однієї з сторін на часткову або повну відмову від зобов'язання, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно з вимогами частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 188 Господарського кодексу України визначено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Разом з тим, у пункті 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 роз'яснено, що з урахуванням частини другої статті 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002) приписи статті 188 Господарського кодексу України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку врегулювання спору.
Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (стаття 26 Закону), встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається; договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.
Таким чином, для правильного вирішення спору слід з'ясувати передбачені законодавством та договором підстави для дострокового договору оренди, наявність чи відсутність таких підстав з огляду на фактичні обставини справи.
Зокрема, слід з'ясувати, чи належним чином орендар виконував свої зобов'язання за договором.
Відповідно до статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, що також передбачено статтею 285 Господарського кодексу України.
ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" в обґрунтування своїх позовних вимог послалося, зокрема на те, що відповідач порушував строки сплати орендних платежів.
Однак наявні в матеріалах справи завірені належним чином копії платіжних документів (том І а.с.124-147) свідчать про оплату МПП "Валентин" орендних платежів за період з серпня 2011 р. по квітень 2015 р. Відсутність будь-якої заборгованості щодо орендної плати не спростовує і сам орендодавець. Отже, передбачена статтею 782 Цивільного кодексу України правова підстава для відмови орендодавця від договору оренди в даному випадку відсутня. Разом з тим, згідно відповідних платіжних доручень, відповідач дійсно часто здійснював орендні платежі після 12 числа місяця, наступного за звітним, проте такі прострочення орендаря були незначними, тому судова колегія не вважає таке порушення договору істотним в розумінні положень статті 651 Цивільного кодексу України.
Стосовно доводів скаржника про порушення відповідачем умов пункту 5.8 договору від 02.04.2002, яким сторони передбачили обов'язок орендаря укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача щодо надання комунальних послуг орендарю судова колегія зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у 2015 році велась переписка з приводу укладення вказаного вище договору. Відповідне листування свідчить про те, що відповідач не ухиляється від укладення цього договору, а намагається узгодити з орендодавцем істотні умови договору про відшкодування витрат балансоутримувача.
Крім того, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками по рахунку позивача також підтверджується відшкодування МПП "Валентин" витрат за користування електроенергією та за водокористування (а.с. 44, 49, 50-55, 64, 148-190). Докази наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по орендній платі чи комунальним послугам в матеріалах справи відсутні, жодним учасником судового процесу не надано, як встановлено в судовому засіданні спір між сторонами з цього приводу відсутній.
Доводи скаржника про те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області не бажає продовжувати договір оренди з відповідачем в зв'язку з чим не проявляло ініціативи на його переукладення, до уваги судовою колегією не приймаються, тому що звертаючись до суду з даним позовом ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" обґрунтовувало позовні вимоги порушенням власних прав, тобто поза відносинами представництва інтересів Регіонального відділення. Між тим законом не передбачено право особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів іншої особи поза відносинами представництва.
В апеляційній скарзі завод також посилається на те, що місцевий господарський суд не врахував викладеного в постанові Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2014, залишеній без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2015, по справі №815/1619/14 (том І а.с.25-43), згідно якої Завод зобов'язано переукласти діючі договори оренди майна у відповідності з чинним законодавством у частині щодо співвідношення перерахування орендної плати до Державного бюджету у розмірі 70% та до орендодавця у розмірі 30% (в т.ч. і договір оренди від 02.04.2002).
Зазначені твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачем не надано доказів ініціювання питання щодо внесення відповідних змін до договору оренди від 02.04.2002, зокрема, звернення до відповідача з проектом договору стосовно внесенням змін в частині щодо співвідношення перерахування орендної плати до Державного бюджету у розмірі 70% та до орендодавця у розмірі 30%, звернення до суду з відповідним позовом тощо. При цьому судова колегія також враховує, що саме позивач виставляв відповідачу рахунки до сплати орендної плати єдиною сумою без розподілу на 30% та 70%.
Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання Заводу на обов'язок орендаря звернутися з заявою про намір продовжити строк дії договору від 02.04.2002 до власника майна, так як ні вищенаведеними приписами чинного законодавства, ні положеннями договору оренди від 02.04.2002 не передбачено такої умови його продовження.
Посилання скаржника на позбавлення його права подати заперечення проти відзиву на позов через неотримання цього відзиву не приймається Одеським апеляційним господарським судом до уваги, оскільки позивач в силу приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України мав можливість в будь-який момент звернутись до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та надання можливості підготувати відповідне заперечення.
Інші доводи ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що договір оренди державного чи комунального майна може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін лише за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, у разі істотного порушення умов договору згідно зі статтями 782, 783 Цивільного кодексу України, а не у випадку будь-якого, навіть незначного, порушення стороною умови договору оренди державного чи комунального майна, що суперечило би принципу стабільності господарських відносин та створювало б умови для зловживання своїми правами.
У даному випадку істотних порушень МПП "Валентин" умов договору оренди від 02.04.2002, що в силу приписів статті 651 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для розірвання даного договору, ні господарським судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищевикладене, підстави для зміни чи скасування оскарженого рішення місцевого господарського суду відсутні.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2015 у справі №916/1298/15-г - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 09.07.2015.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя М.А. Мишкіна