04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" липня 2015 р. Справа№ 910/26615/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Залерцов М.О.
від відповідача - Кіщук Т.В., Гришко В.П.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Єдність" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2015 (головуючий суддя: Гулевець О.В. судді: Князьков В.В., Отрош І.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Єдність"
про стягнення коштів,-
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.05.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 55383 (п'ятдесят п'ять тисяч триста вісімдесят три) грн. 83 коп. - заборгованості, 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 74 коп. - пені, 7206 (сім тисяч двісті шість) грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 2954 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 86 коп. - 3% річних.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду повністю та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.07.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представники сторін в судове засідання на вказану дату з'явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
03.04.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Єдність" був укладений договір № 00418/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення.
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент - розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.
Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, втратили чинність 18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі - Правила № 190).
Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 було передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
Згідно із п. 3.1. договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Пунктом 3.3 договору визначено, що якщо водолічильники відсутні або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників.
Згідно із п. 3.4. договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи (п. 3.4.).
Відповідно п. 3.5 договору, сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Згідно п. 7.1 договору, цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання.
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач має заборгованості перед позивачем за договором № 00418/4-02 від 03.04.2002 щодо спожитих послуг з постачання води та приймання стічних вод за період з 01.09.2011 по 30.06.2014 у розмірі 5538,38 грн.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, зазначає про відсутність у нього зобов'язань здійснювати оплату позивачу вартість води, яка використовується для підігріву та стверджує про відсутність заборгованості у повному обсязі, оскільки відповідачем здійснювалась попередня оплата послуг.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які були чинними на момент укладення договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).
Згідно з пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65 абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах.
Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.
Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.
Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.
Згідно з п. 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно із пояснень позивача, на підставі договору відповідачу було відкрито особові рахунки та присвоєно коди 2-781, за якими здійснюється розрахунок питної води для потреб холодного водопостачання та стоків та код 2-50781, за яким здійснюється розрахунок питної води для потреб гарячого водопостачання та стоків.
Судом першої інстанції встановлено, що умовами договору № 00418/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 03.04.2002 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.
Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».
Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.
Аналогічної правової позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах № 910/11980/13 від 19.02.2015 та № 27/135 від 19.02.2015.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.
Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.
Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.
Аналогічної правової позиції дотримуються колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові № 910/10920/13 від 14.08.2014.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, відсутні.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що за кодом 2-50781 позивачем було нарахована заборгованість у розмірі 59512,27 грн. Відповідачем було здійснено оплату за вказані послуги у розмірі 67306,00 грн., а переплата у розмірі 7793,73 грн. була зарахована в сплату заборгованості за кодом 2-781.
При цьому, наявними в матеріалах справи доказами оплати заборгованості підтверджено те, що в призначеннях платежу відповідачем оплачувалась заборгованість за кодом 2-50781. Зазначене, також зазначено і самим відповідачем.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи, викладені апелянтом у апеляційні скарзі стосовно того, що ним був направлений лист позивачу про зміну призначення платежу, зважаючи на таке.
Згідно із листом НБУ від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 «Про зміну інформації у реквізиті «Призначення платежу» після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «призначення платежу», вирішується між сторонами переказу без участі банку.
В матеріалах справи наявний лист відповідача 15.12.2014 № 11/12 про перерахунок коштів та заміну у призначеннях платежу "код абонента 2-50781" на "код абонента 2-781" направлений на адресу позивача, проте він правомірно не був прийнятий до уваги судом першої інстанції, оскільки, він поданий після звернення позивача до суду з даним позовом.
Доказів перерахунку заборгованості матеріали справи не містять.
В матеріалах справи відсутні докази звернення, за час надання послуг, відповідача до позивача про повернення коштів сплачених за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів чи зарахування їх в оплату боргу, який існує у відповідача перед позивачем з оплати послуг щодо холодного водопостачання та водовідведення із прийманням стічних вод гарячого водопостачання.
Також, надані відповідачем розшифровки платежів, підписані бухгалтером відповідача, є односторонніми документами відповідача та не спростовують встановлених вище судом обставин.
Щодо актів про зняття показань з приладів обліку, які надані відповідачем, то, дані акти не приймаються судом, оскільки, в матеріалах справи містяться акти про зняття показань з приладів обліку, що складені сторонами, згідно із яких виставлялись платіжні вимоги-доручення та здійснювались оплати відповідачем.
Таким чином, доводи відповідача про те, що частину сплачених ним грошових коштів позивачем неправомірно було зараховано в оплату послуг з постачання холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з чим, борг перед позивачем у відповідача відсутній, визнаються судом необґрунтованими.
Стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.
Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).
Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.
Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.
Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).
З матеріалів справи та розрахунку позивача вбачається, що заборгованість відповідача по сплаті за отримання послуг з постачання питної води та водовідведення води за період з 01.09.2011 по 30.06.2014 становить 55383,83 грн.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що факт заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 55383,83 грн. належним чином доведений, а відповідачем в установленому законом порядку обставини, викладені у позові, не спростовані, а тому, вимога позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 57735,16 грн. за надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач, звертаючись із позовними вимогами, просив також стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пені.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно, до п. 4.2. договору, за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних наданий позивачем, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому місцевий суд правомірно задовольнив до стягнення 356,74 грн. - пені, 7206,82 грн. - інфляційних втрат, 2954,86 грн. - 3% річних.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивачем, також, заявлено до стягнення штрафу у розмірі 5538,38 грн.
У відповідності до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.
Проте, безпідставність відмови відповідача від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення позивачем не доведено, належних доказів в підтвердження даних обставин позивачем не надано, а отже Господарським судом міста Києва правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволені вказаної позовної вимоги.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги ПАТ «АК «Київводоканал», а тому апеляційна скарга Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Єдність" не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Єдність" залишається без задоволення, судові витрати, згідно із ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Єдність" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2015 у справі № 910/26615/14- без змін.
Матеріали справи № 910/26615/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов