04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" липня 2015 р. Справа№ 6/283-52/69
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Залерцов М.О.
від відповідача - Новицька С.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" на рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2015 (суддя Стасюк С.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6"
про стягнення заборгованості,-
Постанову прийнято 02.07.2015 у зв'язку з оголошенням перерви в судових засіданнях 21.05.2015 та 18.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2015 позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 46332,61 грн., інфляційні ати в розмірі 6548,61 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2015 скасувати та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що доводи, викладені в апеляційні скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представники сторін в судове засідання на вказану дату з'явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
02.07.1999 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), правонаступником якого є позивач та Житлово-будівельним кооперативом "Квазар-6" (абонент) був укладений договір № 6900/4-06.
За умовами договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за надані послуги згідно умов договору та вимог Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (далі по тексту - Правила).
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" № 1680 від 28.08.2002, відповідачу надаються послуги з розрахунку 0,68 грн. (без ПДВ) за 1 куб. м. води, як споживачу І групи.
Відповідно до пункту 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором, надаючи послуги з водопостачання та приймаючи від відповідача каналізаційні стоки цілодобово.
Відповідно до пункту 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 Правил.
За пунктом 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня надання постачальником платіжних документів до банківської установи.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Згідно пункту 5.1. договору цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання.
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач має заборгованость перед позивачем за договором № 6900/4-06 за період з червня 2002 року по листопад 2006 року.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем нараховано понаднормативно об'єм води за непрацюючим лічильником, в той час як для визначення середньоденного обсягу витрат води відповідачем Дніпровське басейнове управління водних ресурсів 09.06.2011 погодило нормативний розрахунок водоспоживання та водовідведення по ЖБК "Квазар-6" відповідно - 77,0 куб.м. на добу, який відповідає розрахунку відповідача за показниками працюючого без порушень лічильника встановленого 26.12.2006.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стосовно заперечень відповідача щодо вірності розрахунку обсягу спожитої відповідачем води за час, коли лічильник був несправний, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3.2 Договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника, або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників.
У разі тривалості роботи водолічильників менше двох місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше десяти днів. Такий порядок зберігається до установки нового лічильника та перерахунок за попередній час не здійснюється.
Позивач обґрунтовує обсяг поставленої відповідачеві води маршрутними картами, які містять у графі "стан лічильника" позначки "2" та "3", що свідчить відповідно "лічильник не працює", "немає доступу до лічильника", що підтверджує факт знаходження лічильника в неробочому стані з 13.01.2004 року.
Згідно розрахунку позивача середньодобова норма витрат Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" води становила в період з червня 2002 року по 08.12.2003 року (з врахуванням показників лічильника в період з 27.02.2002 по 20.03.2002) - 101,67 куб. м. на добу, а в період з 14.01.2004 по листопад 2006 (з врахуванням показників лічильника в період з 09.12.2003 по 13.01.2004, після заміни непрацюючого лічильника) - 110,15 куб. м. за добу.
Пунктом 11.3 Правил передбачено, що в окремих випадках (сезонне водоспоживання, незначні витрати води, недоцільність установки водолічильника тощо) розрахунок витрат води абонентами, що не мають вимірювальних приладів, за узгодженням з Водоканалом виконується згідно з нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади - за кількістю календарних днів користування водопроводом у цей період.
Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами № 65 (пункт 3.3 Договору).
Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника (пункт 3.4 Договору, пункт 21.1 Правил № 65).
Відповідно до пункту 3.7 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
На момент укладання вказаного договору, згідно акту обстеження від 02.07.1999 року будинок № 11 по вул. Лук'янівська в м. Києві (ЖБК "Квазар-6"), вже був обладнаний водоміром типу ВТ-50 за № 508000, який знаходився у не справному стані та ремонту не підлягав.
Постачальником абоненту було дано вказівку по заміні водомірного вузла під новий тип лічильника в строк до 01.08.1999 року. Про виконання повідомити письмово, (копія акту обстеження в матеріалах справи).
З акту обстеження водомірного вузла від 26.03.2003 року вбачається, що вказівки постачальника абонентом не виконано. Постачальником Абоненту було дано вказівку по заміні водомірного вузла під новий тип лічильника за схемою, що була додана до акту в строк до 01.05.2003 року. Про виконання повідомити письмово (копія акту обстеження в матеріалах справи).
З акту обстеження водомірного вузла від 08.10.2004 року вбачається, що вказівки постачальника абонентом не виконано.
Постачальником абоненту дано вказівку направити свого представника до постачальника для отримання технічних умов на встановлення нового водомірного вузла в строк до 09.11.2004.
Згідно пункту 4.19 Правил 65, абонент відповідає за цілісність та збереження водолічильників, пломб і з'єднань водолічильника, запірної арматури, манометра та іншого обладнання водомірного вузла незалежно від місця його знаходження.
У разі пропажі або виходу з ладу водолічильника чи його з'єднань, а також псування від морозу або гарячої води абонент зобов'язаний придбати новий водолічильник або сплатити вартість його демонтажу, ремонту та встановлення.
У відповідності до пункту 4.20 Правил № 65, у випадку, коли витрата води у абонента значно знизилася, збільшилася або витрата води у абонента не відповідає каліброві встановленого водолічильника, абонент зобов'язаний перемонтувати водомірний вузол відповідно до вимог та умов Водоканалу.
Якщо в зазначений термін умови водоканалу не виконані або абонент переобладнав водомірний вузол на свій лад, водокористування вважається безобліковим з вини абонента і розрахунок за воду виконується відповідно до пункту 9.6 цих Правил з дня виписування останнього рахунку до дня виконання вимог та умов водоканалу.
З наряду на заміну водоміра від 12.12.2006 року за № 107014 вбачається, що 12 грудня 2006 року постачальником було проведено заміну водоміра старого типу на новий лічильник, що свідчить про переобладнання водомірного вузла під новий тип лічильника.
Пункт 11.2. Правил № 65 передбачає, якщо вести облік води за водолічильником неможливо з причин, що не залежать від абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці.
У разі тривалості роботи приладів обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за роботою водолічильника не менше 10 днів.
Оскільки відповідачем не було проведено заміну водоміра старого типу на новий лічильник, тому водокористування вважається без обліковим з вини абонента. При цьому кількість використаної води визначалася за середньодобовою витратою води згідно пункту 11.2 Правил № 65.
Все вище зазначене спростовує доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності їх вини у несправності лічильника та, як наслідок невірності розрахунку позивача щодо обсягів та вартості спожитих послуг.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які були чинними на момент укладення lоговору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).
Згідно з пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65 абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах.
Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.
Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.
Відповідно до п 12.7. Правил абоненти розраховуються за воду і каналізацію в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Як вбачається із пояснень та розрахунків, наданих позивачем разом із позовною заявою, останнім до боргу відповідача включені суми, що підлягають сплаті за воду, що іде на підігрів.
Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Судом встановлено, що умовами договору № 6900/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 02.07.1999 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.
Аналогічної правової позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах № 910/11980/13 від 19.02.2015 та № 27/135 від 19.02.2015.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.
Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.
Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.
Аналогічної правової позиції дотримуються колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові № 910/10920/13 від 14.08.2014.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, відсутні.
Стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.
Приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).
Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.
Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.
Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).
Зважаючи на все викладене, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення коштів за надані послуги постачання холодної води та приймання стічних вод як холодної так і гарячої води є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем по справі подана заява про застосування позовної давності до вимог позивача.
Господарський суд міста Києва, відмовляючи в задоволені такої заяви відповідача, мотивував це тим, що оскільки відповідачем частково сплачували кошти за отримані послуги, то відбулося переривання позовної давності, що виключає можливість застосування її до вимог позивача.
Проте, апеляційна інстанція не погоджується із такою позицію місцевого суду, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (стаття 260 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належить часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення боргу з відповідача за надані послуги з постачання холодної води та приймання стічних вод загалом за період з червня 2002 по листопад 2006.
Відповідачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення, з яких вбачається, що останнім періодично сплачувалися кошти за отримані послуги і дане не оспорювалося представником позивача в судових засіданнях обох інстанцій.
В графі «призначення платежу» досліджених колегією суддів платіжних доручень, зазначено, що здійснюється оплата за воду та каналізацію із посилання на спірний договір та чітко зазначено за якій місяць здійснюється оплата.
Отже, враховуючи умови договору, що передбачає періодичність вчинення платежів за надані послуги водоканалу, та зважаючи на періодичність оплати таких послуг відповідачем, хоча й з пропуском строку проте конкретно за певний період часу (місяць), вчинення таких платежів не вказує на переривання позовної давності, а отже заява відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині зміні.
Враховуючи те, що на вимоги позивача, відповідно до положень чинного законодавства України розповсюджується загальна позовна давність тривалістю 3 роки, те, що позивач вперше із таким позовом звернувся до Господарського суду міста Києва 16.04.2007, про що свідчить відтиски штампу канцелярії місцевого суду, до вимог останнього за період з червня 2002 по 16.04.2004 застосовується позовна давність.
Здійснивши перерахунок основної суми вимог позивача, колегія суддів приходить до висновку, що задоволенню підлягає борг в розмірі 18382,81 грн.
Крім того, позивач, звертаючись із позовними вимогами, просив також стягнути з відповідача інфляційні втрати.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем було заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 8733,48 грн., проте наданий розрахунок є невірним, оскільки він здійснювався з урахуванням суми, що була нарахована позивачем відповідачу за постачання холодної води, що йде на підігрів та без урахування позовної давності, застосованої судом апеляційної інстанції до суми основного боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).
Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Колегія суддів, здійснив перерахунок інфляційних втрат, дійшла висновку про те, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 343,57 грн.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Доводи, викладені представником відповідача у своїй апеляційній скарзі не приймаються до уваги колегією суддів, з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 по справі № 6/283-52/69 - зміні.
Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 по справі № 6/283-52/69 - змінити. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:
«Позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код ЄДРПОУ 14314038) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 18382,81 грн., інфляційні втрати в розмірі 343,57 грн., 187,27 грн. державного мита та 31,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 670,93 грн.
Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 6/283-52/69 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко