04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" липня 2015 р. Справа№ 911/3172/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Зеленіна В.О.
Ткаченка Б.О.
при секретарі: Вінницькій О.В.
за участю представників:
від позивача - Варданян А.А.,
від відповідача -Сергієнко О.П.,
від третьої особи 1-Сидорченко В.В.,
від третьої особи 2-Лозінський І.С.,
від прокуратури -Біньковська А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» №14/2-553В від 26.03.2015, Першого заступника прокурора області №05/2-392вих15 від 26.03.2015 та публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» №411 від 24.04.2015
на рішення господарського суду Київської області від 05.03.2015
у справі №911/3172/14
за позовом публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м. Київ
до приватного акціонерного товариства «Пласт»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1-публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
2-Кабінет Міністрів України
за участю Прокуратури Київської області
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.08.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2014 вказані рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року (суддя Антонова В.М.), яке є предметом даного апеляційного оскарження, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд дійшов висновку, що на позивача не поширюється дія Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012р. № 296.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось з апеляційною скаргою в якій просило його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт стверджує, що позивач відповідно до ст. 63 ГК України є державним підприємством, оскільки засноване та діє на державній власності. Крім того, є об'єктом державної власності, майно якого не підлягає приватизації відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Отже, позивач, як суб'єкт господарювання, заснований на державній власності, 100% акцій якого належить державі, зобов'язаний укладати договори про спільну діяльність виключно в порядку, встановленому Закону України "Про управління об'єктами державної власності", тому недодержання при укладенні договору вимог вказаного закону та постанови КМУ від 11.04.2012р. № 296 є, на думку скаржника, підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України. Зазначає скаржник і про те, що прийняття позивачем рішення про укладення спірного договору потребує попереднього погодження з одноосібним акціонером ДАТ «Чорноморнафтогаз» - НАК «Нафтогаз України» відповідно до п.9.5.5 статуту товариства, чого позивачем не було зроблено. Також, апелянт вказує на те, що умови Договору та подальші дії сторін (щодо складення акту про нібито здійснення грошового внеску до спільної діяльності без будь-якого фактичного відокремлення таких коштів від інших коштів ПрАТ "Пласт") свідчить про те, що сторони не мали наміру створити правові наслідки, які обумовлювались Договором про спільну діяльність від 05.03.2014 р. №272-14, що відповідно до положень ст. 234 ЦК України означає, що такий є фіктивним та визнається судом недійсним. Крім того, апелянт звертає увагу суду на п. 4.3 оскаржуваного договору про спільну діяльність, згідно якого "Чорноморнафтогаз" вносить у спільну діяльність право користування об'єктами Архангельского газового родовища, а також право користування об'єктами Стрілковго газового родовища, тоді як умова договору про внесення до спільної діяльності власником спеціального дозволу прав, наданих йому спеціальним дозволом, прямо суперечить закону і має бути визнана судом недійсною.
Перший заступник прокурора області, також, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив вказане рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити. В поданій скарзі прокурор зазначив доведеність факту укладення спірного договору з порушенням вимог законодавства, а саме: Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та постанови КМУ від 11.04.2012р. № 296, також статутних документів позивача, щодо непогодження питання укладення договору з ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Подано апеляційну скаргу і ПАТ «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз». В апеляційній скарзі товариство просило вказане рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити. Апелянт, також, зазначив про укладення договору з порушенням Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та постанови КМУ від 11.04.2012р. № 296 та за відсутності погодження з НАК «Нафтогаз України».
У відзиві на апеляційні скарги відповідач просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема відповідач стверджує про те, що статут позивача не вимагає необхідності погодження укладення спірного договору з ПАТ «НАК «Нафтогаз України». Крім того, зазначає, що після укладення договору сторони розпочали його виконання, що свідчить про наступне схвалення правочину та унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Також, відповідач вважає безпідставними ствердження позивача про те, що він є державним підприємством, оскільки позивач не відповідає ознакам державного підприємства наведеними в ст. 73 ГК України. Зазначає відповідач і про безпідставність доводів позивача про фіктивність договору, оскільки позивачем не оспорюється факт внесення кожним учасником договору свого внеску. Безпідставними є й твердження позивача, про те, що умова договору про внесення до спільної діяльності власником спеціального дозволу прав, наданих йому спеціальним дозволом, прямо суперечить ч. 6 ст. 16 Кодексу України Про Надра, адже права передбачені, спеціальним дозволом на користування надрами, у спільну діяльність не вносились, а внеском позивача є право користування свердловинами, що не є тотожним з правами, наданими спеціальним дозволом на користування надрами.
Кабінетом Міністрів України, залученим до участі у справі Київським апеляційним господарським судом, як третю особу, подано відзив на апеляційні скарги в якому Кабінет Міністрів України просив апеляційні скарги задовольнити та зазначив, що в них обґрунтовано доведено, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не є господарською організацією чи товариством, у статутному капіталі якої є частка держави і тому на позивача не поширюється дія Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та постанови КМУ від 11.04.2012р. № 296.
Міністерством енергетики та вугільної промисловості України подано апеляційному суду письмові пояснення на апеляційну скаргу в яких міністерство просило задовольнити апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
05.03.2014р. між ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (сторона-2) та ПрАТ "ПЛАСТ" (сторона-1) укладено договір про спільну діяльність № 272-14, відповідно до умов якого, сторони зобов'язалися спільно діяти без створення юридичної особи шляхом об'єднання своїх вкладів та зусиль в сфері видобутку постачання і транспортування нафти, газу і газового конденсату для досягнення наступних спільних господарських цілей: кооперації і координації спільних зусиль в здійсненні заходів щодо геологічного вивчення нафтогазоносних надр, дослідно-промислової та промислової розробки родовищ нафти і газу, видобутку та переробки нафти, газу і газового конденсату, реалізації газу, газового конденсату, а також з метою об'єднання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів сторін, направлених на використання передових технологічних засобів, для інтенсифікації видобутку і експлуатації родовищ, забезпечення виконання вимог безпеки праці, охорони надр і навколишнього середовища; одержання прибутку.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що спільна діяльність сторін буде здійснюватися відповідно до програми спільної діяльності та бюджету спільної діяльності, в яких сторони визначатимуть детальний зміст, порядок, строки та інші умови спільної діяльності.
В п. 4.1 договору вказано, що для досягнення цілей, що є предметом цього договору спільної діяльності, учасники роблять внески в спільну діяльність в формі грошей, майна, прав користування майном, професійних і інших знань, навичок і умінь, а також ділової репутації та ділових зв'язків.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що сторона-1 вносить у спільну діяльність грошовий внесок; вартість внеску сторони-1 в період дії даного договору на цілі спільної діяльності складає 71 640 000грн.
В п. 4.3 договору зазначено, що сторона-2 вносить у спільну діяльність право користування об'єктами Архангельського газового родовища - виробничий комплекс "Блок-кондуктор-1", виробничий комплекс "Центральна технологічна платформа-7", а також право користування об'єктами Стрілкового газового родовища; вартість внеску сторонни-2 в період дії договору на цілі спільної діяльності складає 47 760 000грн., з урахуванням вартості свердловин.
Пунктами 4.4, 4.5 договору № 272-14 передбачено, що частка відповідача складає 60% та частка позивача складає 40%.
Згідно з актом №1 від 05.03.2014р. про внески в спільну діяльність до договору про спільну діяльність, сторони внесли до спільної діяльності наступні внески: відповідач вніс до спільної діяльності грошові внески в розмірі 71640000грн., позивач вніс до спільної діяльності право користування об'єктами Архангельського газового родовища: виробничий комплекс "Блок-кондуктор-1", виробничий комплекс "Центральна технологічна платформа-7" та об'єкти Стрілкового газового родовища вартістю 47 760 000,00 грн.
ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ПрАТ "Пласт" (відповідач) про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 05.03.2014р. № 272-14. відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України,
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що договір укладений з порушенням вимог ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та положень Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012р. № 296, оскільки його укладення не було погоджено з Кабінетом Міністрів України.
Так, Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006р. № 185-V (далі - Закон № 185-V) Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Підпунктом "л" п.18 ч. 2 ст. 5 Закон № 185-V передбачено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Відповідно до п. 1 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 296, (далі - Порядок № 296), цей Порядок визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 747 (далі - Постанова № 747) утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства.
Згідно з додатком 1 "Перелік державних підприємств, на базі яких утворюються державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких передаються до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Постанови № 747, 100% акцій позивача передані до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України".
Частиною 1 ст. 79 ГК України визначено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Відповідно до ст. 172 ГК України відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
В ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.
Зі змісту вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що господарське товариство вважається таким, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, лише у випадку якщо держава є акціонером (учасником) такого товариства та їй належать акції (частка) у статутному капіталі цього господарського товариства.
Частиною 2 ст. 80 ГК України встановлено, що акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Згідно зі ст. 152 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Частиною 7 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.
Відповідно до ст. 85 ГК України, ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески (вклад до статутного капіталу); продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
Статтею 155 ЦК України встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
З аналізу вищезазначених норм Законів вбачається, що акціонерне товариство, як суб'єкт господарювання, утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та відповідно корпоративні права щодо цього товариства.
Відповідно до п.п. 27, 28, 29 Статуту Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", майно компанії складається з основних засобів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, а також інших активів, відображених у його бухгалтерському балансі компанії. Майно компанії формується за рахунок: 1) майна, переданого засновником; 2) кредитів, позик; 3) доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності; 4) дивідендів за акціями, які належать компанії; 5) продукції, виробленої компанією у результаті провадження господарської діяльності; 6) коштів, майнових і немайнових прав, цінних паперів, іншого майна, що надходять від оплати акцій; 7) доходів, отриманих від реалізації цінних паперів; 8) надходжень від провадження господарської діяльності дочірніх підприємств; 9) іншого майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності компанії.
В пункті 30 Статуту НАК "Нафтогаз України" зазначено, що компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане НАК "Нафтогаз України" у користування, включається до її активів.
Оскільки НАК "Нафтогаз України" є акціонерним товариством, в якому 100% акцій товариства у державній власності, то держава, набувши корпоративні права має право брати участь в управлінні НАК "Нафтогаз України" та отримання дивідендів від його діяльності. Однак власником майна, яке передано до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" є НАК "Нафтогаз України" окрім майна, яке передано державою у користування і не увійшло до статутного капіталу товариства.
Аналогічна правова позиція відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2007 року у справі №3/151 (к/с №7309/06).
Крім того, акціонерне товариство за своєю організаційно-правовою формою не може бути одночасно і акціонерним товариством, і державним підприємством (установою, організацією), оскільки чинним законодавством України для кожного з цих форм підприємств визначені свої індивідуальні ознаки. Виходячи з того, що позивач є публічним акціонерним товариством, він не є державним підприємством, установою або організацією, оскільки не має ознак, встановлених в ст. 73 ГК України.
Згідно з п. 7.1 Статуту позивача, акціонером товариства є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Акціонеру товариства належить 100% акцій.
Статутний капітал товариства становить 376 515 500 грн. часток, корпоративні права за якими посвідчуються простими іменними акціями номінальною вартістю 1 гривня кожна. (п.п. 5.1, 6.1 Статуту позивача).
Таким чином, майно, що увійшло до статутного капіталу позивача, а також майно, яке придбане, виготовлене та отримане ним з інших джерел є власністю позивача, а НАК "Нафтогаз України" в свою чергу належать лише акції (корпоративні права) у статутному капіталі Позивача.
При цьому, корпоративні права відносно позивача належать саме НАК "Нафтогаз України", а не державі, оскільки згідно з додатком 1 до Постанови № 747 100% акцій позивача передані державою до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" та є власністю останньої.
Враховуючи вищевикладене колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що у статутному капіталі позивача наявні корпоративні права виключно НАК "Нафтогаз України", а відтак позивач не є господарською організацію чи товариством, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, тому на позивача не поширюється дія Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку № 296.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при укладанні оскаржуваного договору позивач не зобов'язаний був погоджувати його з Кабінетом Міністрів України, тому вимога позивача про визнання договору №272-14 від 05.03.2014 недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, у зв'язку з тим, що цей договір укладений з порушенням вимог ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та положень Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012р. № 296, оскільки його укладення не було погоджено з Кабінетом Міністрів України, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, як вбачається з апеляційних скарг, а також додаткових пояснень позивача №113 від 06.02.2015, поданих при новому розгляді справи, останній посилається на те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним в зв'язку з тим, що він не був погоджений з НАК «Нафтогаз України» в порушення статуту товариства.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про спільну діяльність № 272-14 від 05.03.2014р. від імені Позивача був підписаний Першим заступником Голови Правління Плечуном В.В., який діяв на підставі довіреності від 27.02.2014р. №11/68, яка була видана Головою правління Головіним С.М. до 31.12.2014р. Зазначеною довіреністю надано право Плечуну В.В. від імені Позивача укладати господарські договори, контракти (крім кредитних та депозитних) і додаткові угоди до них з діяльності товариства, підписувати документи, що стосуються виконання укладених договорів.
Згідно з пп. 4, 6, 8 п. 9.5.9 Статуту Позивача, зі змінами та доповненнями, Голова правління у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством та цим Статутом: вчиняє правочини та інші юридичні дії від імені товариства, у тому числі ті, рішення про укладення яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту, з урахуванням обмежень, встановлених цим Статугом; розпоряджається відповідно до чинного законодавства та цього Статуту майном та коштами товариства; видає довіреності.
Зазначена форма представництва при укладання спірного договору повністю відповідає ст.ст. 244, 245, 246 ЦК України.
Пунктом 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 № 11 передбачено, що "у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником і підставі довіреності.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень, водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскікльки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним звідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
У зв'язку з наведеним слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої ст. 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офійному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців."
Враховуючи ту обставину, що чинне законодавство України, п. 9.5.9 Статуту позивача та довіреність від 27.02.2014р. №11/68 не містять жодних обмежень повноважень щодо укладення Договору № 272-14, а також Відповідач не знав про будь-які обмеження для укладення оспорюваного договору, відсутні підстави для визнання недійсним договору №272-14.
Крім того, підпунктом 14 п. 9.5.5 Статуту позивача дійсно передбачено, що до компетенції Правління належить прийняття рішення щодо вчинення товариством правочинів на суму від 10 мільйонів грн. до 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ( крім угод щодо продажу природного газу, нафти, газового конденсату, в тому числі суміші та газового конденсату та договорів на виконання геологорозвідувальних робіт за тюк державних коштів) за погодженням з акціонером товариства - Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".
Однак Статут позивача не містить жодних вказівок на те, що вирішення цього питання належить до виключної компетенції Правління Позивача. А також не зазначено жодних обмежень щодо відсутності у Голови Правління Позивача права на укладення договорів більше 10 мільйонів без рішення Правління Позивача та без погодження з НАК "Нафтогаз України" (п. 9.5.9 Статуту Позивача).
Крім того, відповідальність за погодження договору лежала саме на позивачеві.
При цьому необхідно, також, врахувати, що після укладення договору сторони розпочали його виконання, що свідчить про наступне схвалення правочину та відповідно до ст. 241 ЦК України унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
За викладених обставин, вирішуючи даний спір суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Спірний договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним та відповідає їхній внутрішній волі, тобто відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечення викладені в поданих апеляційних скаргах є безпідставними, не свідчать про недійсність договору та не спростовують висновків суду.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Київської області від 05.03.2015 у справі №911/3172/14 залишити без змін, а апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Першого заступника прокурора області та публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»- без задоволення.
2. Справу № 911/3172/14 повернути господарському суду Київської області.
Головуючий суддя О.Ф. Синиця
Судді В.О. Зеленін
Б.О. Ткаченко