04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" липня 2015 р. Справа№ 911/361/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Кропивної Л.В.
Пашкіної С.А.
при секретарі судового засідання: Огірко А.О.
за участю представників:
від позивача за первісним позовом: Лелюхін Д.О. за довіреністю від 22.01.2015;
від відповідача 1 за первісним позовом: не з'явився;
від відповідача 2 за первісним позовом: не з'явився;
Розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2015
у справі №911/361/15 (суддя Лутак Т.В.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"
до 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг"
про стягнення 208744,72 грн.
та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"
про визнання недійсними пунктів договору
На розгляд господарського суду Київської області передані позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" про стягнення 208744,72 грн. та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" про визнання недійсними пунктів договору.
Рішенням господарського суду Київської області від 20.04.2015 у справі №911/361/15 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" 130000 грн. 00 коп. - основного боргу, 1045 грн. 09 коп. - пені, 3258 грн. 75 коп. - штрафу, 16936 грн. 20 коп. - відсотків річних від простроченої суми, 18770 грн. 07 коп. - курсової різниці та 4174 грн. 89 коп. - судового збору.
У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням господарського суду Київської області, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрник", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 20.04.2015 у справі №911/361/15 та відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник", а зустрічну позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" до Товариства з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг" задовольнити.
Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №911/361/15 головуючий суддя Смірнова Л.Г. судді: Чорна Л.В., Кропивна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 01.07.2015.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від від відповідача 1 за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із перебуванням директора у господарстві.
З такими доводами, колегія суддів погодитись не може, оскільки згідно зі статтею 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками сторін у справі можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю.
Слід зазначити, що ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа, а стаття 77 ГПК України надає суду право, а не зобов'язує його відкласти розгляд справи в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області - без змін.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015, у зв'язку з перебуванням судді ЧорноїЛ.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді:Смірнової Л.Г., судді: Кропивної Л.В., Пашкіної С.А.
У судове засідання 01.07.2015 з'явились представники позивача за первісним позовом.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідача 1 за первісним позовом та відповідача 2 за первісним позовом не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 1 за первісним позовом та відповідача 2 за первісним позовом.
Представник позивача за первісним позовом заперечив проти доводів апеляційної скарги, рішення суду у даній справі просив залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
18.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (позивач за первісним позовом) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (відповідач 1 за первісним позовом) укладено договір поставки № АП-11-0018, за умовами якого позивач за первісним позовом зобов'язався передати у власність відповідачу 1 за первісним позовом, а відповідач 1 за первісним позовом зобов'язався прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: герсотил - 8 кг на суму 4059,04грн., фітолікар - 440л на суму 77123,20 грн., тотал - 400л на суму 25420,00грн. (далі - товар).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що вартість товару на дату укладення цього договору становить 106602,24 грн. у т.ч. ПДВ 20 %. Вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку передбаченому п. 2.2, при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього договору становить 10,25 грн./долара США. Під фактичним курсом купівлі долара США розуміється курс купівлі долара США встановлений філією та/або відділенням банку, в якому у позивача за первісним позовом відкрито поточний рахунок, на відповідну дату.
Згідно з п. 1.4 договору кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 даного договору. За бажанням відповідача 1 за первісним позовом кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що загальна вартість товару (ціна договору) визначається як сума поставленого товару на умовах цього договору та додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 2.1 договору відповідач 1 за первісним позовом зобов'язався сплатити позивачу за первісним позовом вартість товару, зазначену в п. 1.2 даного договору, в наступні строки: 21320,45 грн. не пізніше 20.03.2014, 10660, 22 грн. не пізніше 20.07.2014 та 74621,57 грн. не пізніше 20.10.2014.
Згідно з п. 2.2 договору при розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору, за наступною формулою:
S1 = S0*A1/A0, де
S0 - сума даного договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору;
S1 - сума у гривнях, що підлягає сплаті з урахуванням п. 2.2 цього договору;
А0 - вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору (додаткової угоди) згідно з п. 1.3 даного договору;
А1 - вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору (додаткової угоди).
У випадку порушення відповідачем 1 за первісним позовом строків оплати встановлених цим договором, перерахунок вартості товару із врахуванням фактичного курсу купівлі долара США буде здійснюватись на дату надходження коштів.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 цього договору позивач за первісним позовом виставляє рахунок-фактуру, який відповідач 1 за первісним позовом зобов'язаний оплатити протягом 1 банківського дня. Вартість вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку визначеному в п. 2.2 цього договору, перерахована на розрахунковий рахунок позивача за первісним позовом.
Відповідно до п. 2.5 договору валютою платежу за даним договором є національна грошова одиниця України - гривня.
Згідно з п. 2.6 договору оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у п. 2.1 даного договору.
Пунктом 2.7 договору передбачено, що датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача за первісним позовом.
Відповідно до п. 2.9 договору у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США на момент відвантаження товару позивач за первісним позовом має право, але не зобов'язаний направити для підписання додаткову угоду, яку відповідач 1 за первісним позовом зобов'язаний підписати та повернути позивачу за первісним позовом напротязі 3 днів з моменту отримання.
Згідно з п. 4.3 договору одночасно з передачею товару позивач за первісним позовом зобов'язаний передати відповідачу 1 за первісним позовом наступні документи: рахунок на оплату товару; податкову накладну; видаткову (відвантажувальну) накладну; товарно-транспортну накладну, якщо поставка товару здійснюється на умовах СРТ.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що відповідач 1 за первісним позовом зобов'язаний передати позивачеві за первісним позовом довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару.
Відповідно до п. 4.5 договору підписання відповідачем 1 за первісним позовом видаткової накладної підтверджує отримання останнім всіх передбачених п. 4.3 цього договору документів.
Згідно з п. 5.2 договору відповідач 1 за первісним позовом відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.
Відповідно до п. 5.4 договору у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.
Згідно з п. 5.5 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений відповідачем 1 за первісним позовом та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 2.1 договору, вважається, що позивачем за первісним позовом пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий або майбутній) та відсотків річних.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016, а в частині розрахунків - до повного виконання відповідачем 1 за первісним позовом своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 7.6 договору сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю у п'ять років, що стосується виконання зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань.
02.04.2014 між позивачем та відповідачем 1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС1 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: оперкот Акро - 200 л на суму 63 800, 00 грн.; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11, 60 грн./долара США; відповідач 1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 12 760, 00 грн. не пізніше 05.04.2014, 6 380, 00 грн. не пізніше 20.07.2014 та 44 660, 00 грн. не пізніше 20.10.2014.
22.04.2014 між позивачем та відповідачем 1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС2 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: тотал К - 500 л на суму 48300, 00 грн.; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11, 50 грн./долара США; відповідач 1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 9660, 00грн. не пізніше 25.04.2014, 4830, 00 грн. не пізніше 20.07.2014 та 33810, 00грн. не пізніше 20.10.2014.
13.05.2014 між позивачем та відповідачем 1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС3 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: оріон - 2 кг на суму 2606,98 грн.; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11,85 грн./долара США; відповідач 1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 521, 40 грн. не пізніше 15.05.2014, 260,70 грн. не пізніше 20.07.2014 та 1 824,88 грн. не пізніше 20.10.2014.
23.06.2014 між позивачем та відповідачем 1 за первісним позовом було укладено додаткову угоду № АП-11-0018ДС4 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, відповідно до якої сторони домовилися зменшити кількість та не поставляти наступний товар: герсотил - 8 кг на суму 4059,04 грн.
На виконання умов договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 позивач за первісним позовом по видаткових накладних № АП-11-0027 від 20.03.2014 на суму 77123,20грн., № АП-11-0045 від 02.04.2014 на суму 25420,00грн., № АП-11-0072 від 08.04.2014 на суму 63800,00грн., № АП-11-0177 від 14.05.2014 на суму 2 606,98 грн. та № АП-11-0179 від 14.05.2014 на суму 48300,00 грн. поставив відповідачу 1 за первісним позовом товар на загальну суму 217250,18 грн., а відповідач 1 за первісним позовом, на підставі довіреностей № 15 від 02.04.2014, № 18 від 08.04.2014 та № 25 від 14.05.2014, вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач 1 за первісним позовом за вищезазначений поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 87250,18 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем за первісним позовом у розмірі 130000,00грн.
27.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" (відповідач 2 за первісним позовом) укладено договір поруки № ПР-11-0018, за умовами якого відповідач 2 за первісним позовом поручився перед позивачем за первісним позовом за виконання обов'язків Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (відповідач 1 за первісним позовом) за договором поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 (далі - основний договір).
Відповідно до п. 1.2 договору поруки у разі порушення відповідачем 1 за первісним позовом основного договору та/або зобов'язання, відповідач 1 та відповідач 2 за первісним позовом відповідають перед позивачем за первісним позовом як солідарні боржники.
Згідно з п. 1.3 договору поруки відповідач 2 за первісним позовом відповідає перед позивачем за первісним позовом за виконання зобов'язання відповідачем 1 за первісним позовом в повному обсязі. Відповідач 2 за первісним позовом відповідає в тому ж обсязі, що й відповідач 1 за первісним позовом, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсові втрати, витрати позивача за первісним позовом тощо.
Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідач 1 за первісним позовом у встановлений зобов'язанням строк не виконав взяті на себе обов'язки по сплаті поставленого товару, здійснивши лише часткову оплату, позивач за первісним позовом звернувся до відповідача 2 за первісним позовом з вимогою б/н від 22.12.2014 про сплату суми основного боргу в розмірі 130000,00грн. на протязі трьох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Зазначена вимога була отримана 23.12.2014 відповідачем 2 за первісним позовом, що підтверджується відміткою його директора, яка міститься у лівому нижньому куті вимоги.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач 1 за первісним позовом у повному обсязі не виконав свого зобов'язання щодо здійснення оплати вартості отриманого товару за договором поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, а відповідач 2 не виконав своїх зобов'язань за договором поруки № ПР-11-0018 від 27.06.2014, на вимогу не відповів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" звернулося з первісним позовом до суду.
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачі за первісним позовом заявлених до них вимог щодо стягнення заборгованості за договором поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 не спростували, в судове засідання своїх представників не направили, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ними зобов'язань за зазначеним договором суду не надали.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що передача товару була здійснена на виконання умов договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів повної оплати товару відповідачами за первісним позовом не надано, борг перед позивачем за первісним позовом на час прийняття рішення не погашений та його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів за первісним позовом 130000,00 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 2.2 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 просить стягнути солідарно з відповідачів за первісним позовом курсову різницю, яка за розрахунком позивача, що здійснений на дати проведення відповідачем 1 за первісним позовом часткових оплат, складає 18770,07грн.
Згідно з ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
За приписами ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України.
Пунктом 4 наказу Міністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Судом перевірено розрахунок курсової різниці, здійснений позивачем за первісним позовом та встановлено, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що відповідач 1 за первісним позовом порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий ним товар в строк встановлений договором, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів відсотки річних передбачені п. 5.5 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 5.5 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений відповідачем 1 за первісним позовом та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Відповідно до розрахунку позивача відсотки річних з простроченої суми за період з 21.10.2014 по 26.01.2015 становлять 16936,20 грн.
Судом перевірено розрахунок відсотків річних, здійснений позивачем за первісним позовом та встановлено, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 5.2 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 просить стягнути солідарно з відповідачів за первісним позовом пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача за період з 21.10.2014 по 26.01.2015 складає 10450,92грн., а також штраф у розмірі 32587,53 грн., нарахований у відповідності до п. 5.4 договору, якими встановлено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Судом перевірено розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем за первісним позовом та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Разом з тим, відповідач 1 за первісним позовом у своїй зустрічній позовній заяві просить суд зменшити розмір неустойки, оскільки він значно перевищує розмір збитків позивача за первісним позовом.
Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - суд наділений правом при винесенні рішення про стягнення штрафу та пені зменшувати їх розмір, з урахуванням всіх конкретних обставин справи.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Проте, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В оглядовому листі ВГСУ від 29.94.2014 №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування практики господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань п.10 вказує, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу.
Предметом зустрічного позову є вимога Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" про визнання недійсними пунктів 1.3, 2.2, 2.3, 2.9, 5.3, 5.4, 5.5 та 7.6 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом посилається на наступне: п. 1.3 договору суперечить ст. 203 ЦК України, оскільки за своїм змістом не відповідає предмету договору поставки; пункти 1.3, 2.2, 2.3 та 2.9 договору щодо встановлення перерахунку вартості товару з врахуванням фактичного курсу долара США суперечать чинному законодавству та Положенню про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003; пункти 1.3, 2.2, 2.3, 2.9, 5.4 та 5.5 договору в частині встановлення 40 та 96 % річних, штрафу та курсової різниці суперечать приписам чинного законодавства, принципам розумності і справедливості та порушують права Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"; пункти 5.3 та 7.6 договору щодо зміни строку позовної давності суперечать ст. 260 Цивільного кодексу України.
Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог, стверджує, що оспорювані пункти договору були погоджені сторонами та відповідають вимогам законодавства, а тому зустрічний позовом є необгрутованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Щодо оспорювання пунктів 1.3, 2.2, 2.3 та 2.9 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ст. 189 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частин 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України.
Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Отже, перерахунок вартості товару, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонений та не суперечить чинному законодавству України, в тому числі і приписам Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 3-133гс14, від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11).
Разом з тим, суд звертає увагу, що п. 1.2 договору передбачено, що вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку передбаченому п. 2.2, при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору, а відповідно до п. 2.5 договору валютою платежу за даним договором є національна грошова одиниця України - гривня.
Крім того, суд зазначає, що предмет договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 визначений у п. 1.1 вказаного договору, а тому посилання позивача за зустрічним позовом на те, що п. 1.3 договору суперечить ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки за своїм змістом не відповідає предмету договору поставки є безпідставним.
Враховуючи те, що пункти 1.3, 2.2, 2.3 та 2.9 договору узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, а при укладенні договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 позивач за зустрічним позовом не заперечував проти його умов, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними вказаних пунктів договору.
Щодо оспорювання пунктів 5.4 та 5.5 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 суд зазначає наступне.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12).
Пунктами 4.1 та 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що сторони вправі встановити у договорі господарську-правову відповідальність (штрафні санкції) за порушення зобов'язання як у вигляді пені так і у вигляді штрафу, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить нормам чинного законодавства України. Разом з тим, відсотки річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій та сторони договору можуть збільшувати передбачений законом розмір процентів річних.
Щодо оспорювання пунктів 5.3 та 7.6 договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 суд зазначає наступне.
До пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Зі змісту пункту 5.3 договору вбачається, що сторонами фактично змінено тривалість періоду нарахування пені, що не заборонено нормами чинного законодавства України.
У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), так і спеціальну позовну давність (ст. 258 Цивільного кодексу України), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.
Статтею 260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
За правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Таким чином, зміна сторонами у договорі поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 строків позовної давності, що стосуються зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань не суперечить чинному законодавству України.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2015 у справі №911/361/15.
Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2015 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2015 у справі №911/361/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/361/15 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Л.Г. Смірнова
Судді Л.В. Кропивна
С.А. Пашкіна