04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" липня 2015 р. Справа№ 910/5190/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Авдеєва П.В.
Ільєнок Т.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 р. у справі № 910/5190/15-г (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"
до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
про стягнення 31 044,88 грн.
за участю представників сторін:
позивача- не з'явився
відповідача-не з'явився
третя особа-не з'явився
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі №910/5190/15-г задоволений позов ТОВ Мега Торг ЛТД» до ТОВ «Т.М.М. про стягнення 31 044,88грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання предситавники сторін не з'явилися, повідомлені належним чином.
Враховуючи приписи ст. 102 ГПК України, наявність поштових повідомлень про отримання ухвали апеляційного суду про призначення справи до розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 16.05.2008 між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ «Фірма Т.М.М.» укладено договір фінансового лізингу № 1345/05/2008, за умовами якого, третя особа взяла зобов'язання придбати у власність майно та передати його в якості предмету лізингу у користування відповідача.
Крім того, умовами договору стороні погодили, що вартість майна становить суму, еквівалентну 5 518 "у.о.", у тому числі ПДВ, виражену в гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоотримувачу в гривнях, становить суму авансу, внесеного у відповідності до пункту 6.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в "графі 4" графіка внесення платежів (Додаток № 1 до Договору) за курсом 1 (але не нижче ніж за курсом, встановленим НБУ для одного Євро на дату укладення Договору), і вартість, зазначену в Додатку №1 до Договору за курсом (але не нижче ніж за курсом, встановленим НБУ для одного Євро на дату укладення Договору) з урахуванням правил, викладених у Додатку № 7 до Договору.
Сторони домовилися, що валютою договору є умовна одиниця (далі - "у.о."), тобто сума, виражена в гривні і дорівнює одному Євро за курсом згідно підпункту 6.1.1 Договору, тому для цілей Договору вводяться такі поняття: Курс 1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату 23.05.2008, але не нижче, ніж на дату укладення Договору; Курс 2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно з графіком внесення платежів (додаток № 1 до Договору) (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 Договору); - черговий лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується з суми лізингового платежу, вираженій в "у.о." згідно з графою № 3 Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу і курсу 2. При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, виражена в гривні і розрахована з відповідної суми в "у.о.", зазначеної в графі 4 Додатку № 1 і курсу 1.
Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривні, і суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривні, вважається комісією лізингодавця;
Загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати лізингоотримувачем становить 7 024,51 "у.о." (пункт 6.3 Договору), а у разі, якщо лізингоотримувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених Договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % впродовж перших п'яти днів та 0,5 % впродовж наступних днів від суми платежу лізингоотримувача за кожен день прострочення платежів (пункт 8.5 Договору).
На виконання умов Договору лізингодавець передав лізингоотримувачу предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною від 15.07.2008 № РН-0000233 та Довіреністю від 14.07.2008 серії ЯПЗ № 783129.
05.12.2013 ТОВ "Ласка Лізинг" та позивач уклали Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "Ласка Лізинг" передало, а позивач прийняв на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі Договору, укладеного ТОВ "Ласка Лізинг" і Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до графіку внесення платежів за 59 - 76 періоди відповідач повинен був вносити лізинговий платіж у розмірі 85, 42 "у.о." за кожен період та 12, 63 "у.о." платіж в погашення суми заборгованості також за кожен період. Згідно з розрахунком заборгованість відповідача за лізинговими платежами становить 23 222,08 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунки пені, річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, оскільки виконані на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені, та з врахуванням 6 статті 232 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Заперечуючи проти рішення місцевого суду, відповідач наголошує на тому, що договір не є зовнішньоекономічним, сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти, а тому розрахунки повинні здійснюватись у гривні, а її курсова різниця не повинна перераховуватись, оскільки ціна договору повинна бути не змінною. Прив'язка до курсу іноземних валют порушують приписи Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192,524 ЦК України та ст.ст. 179,189,198 ГК України, а відповідно до приписів ст. 203,215 ЦК є нечинними.
Крім того, звертає увагу на те, що курс євро повинен бути за умовами договору 6,8, а нарахування завищених платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу порушують майнові права відповідача.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Частиною 1 статті 189 ГК України визначено, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Відповідно до п. 6.10 договору фінансового лізингу, на дату поставки товару ціна визначається в еквіваленті євро до гривні та вказується в гривні. Ціна товару може бути змінена продавцем в односторонньому порядку, без попереднього узгодження із покупцем, у випадку зміни порядку та умов нарахування існуючих податків і зборів або інших змін у законодавстві, які вплинуть на вартість товару та порядок формування ціни на товар в період з дати підписання даного договору до дати поставки відповідної партії товару.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору фінансового лізингу відповідачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах( з урахуванням додаткових угод до договору). Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (євро) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення предмету лізингу саме в у.о (євро), сторони за договором (перш за все відповідач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
У відповідності зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а ч. 1 ст. 192 ЦК України передбачає, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражено у грошовій одиниці України - гривні, але сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті.
Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням "коефіцієнту корегування", в основу якого покладено курс гривні стосовно євро, не суперечать ні чинним приписам ЦК України.
Таку ж правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 року зі справи N 32/242-32/243-32/244-32/245.
За таких обставин, умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 07.10.2014р. № 3-133гс14
Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 N 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, може використовуватись на території України лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, як зазначено в ст. ст. 192, 533 ЦК України.
Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України N 200 від 30.05.2007 передбачені випадки, в яких дозволяється використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Твердження відповідача, з посиланням на існуючі обмеження щодо використання готівкової іноземної валюти резидентами, як на підставу нечинності окремих умов договору фінансового лізингу в частині прив'язки до курсової різниці, не приймаються до уваги, оскільки перерахування коштів, сплата відсотків за користування предметом лізингу між сторонами відбувається у безготівковій формі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність порушень в частині неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів.
Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, неустойку відповідно до п. 8.5 договору
Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.
Таким чином, вимоги про стягнення суми боргу з нарахованою на нього розміру пені, інфляційні втрати та річні, з перевіреним місцевим судом розрахунку, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2015р у справі № 910/5190/15-г - без змін.
Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
повний текст постанови підписаний 03.07.2015
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді П.В. Авдеєв
Т.В. Ільєнок