04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" червня 2015 р. Справа№ 910/1293/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3
від відповідача - ОСОБА_4
від третьої особи - 1 не з'явився
від третьої особи - 2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2015 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі"
ОСОБА_7
про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-
Постанову прийнято 30.06.2015 у зв'язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 18.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.04.2015 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2006 укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_7, щодо продажу товару задовольнити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2015.
Представники позивача та відповідача в судове засідання з'явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду скарги повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
15.06.2006 завідуючим сектором боротьби з незаконним обігом товарів відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Решетіловим К.В. та оперуповноваженим Управління Служби безпеки України у м. Києві Кутовим А.А. вилучено у відповідача з його торгівельного місця хутрові вироби у кількості 138 одиниць, що є предметом спірного договору купівлі-продажу.
Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто справу № 9/58 за позовом ОСОБА_5 до ДПІ у Оболонському районі міста Києва, Управління Служби безпеки України в місті Києві, треті особи: Решетілов К.В., Кутовий А.А., про визнання дій неправомірними, предметом розгляду якої є питання законності (незаконності) дій ДПІ та СБУ з вилучення майна (хутрових виробів у кількості 138 одиниць) та відмови у поверненні вилученого майна. За результатами вказаної справи суд виніс постанову № 9/58 від 10.11.2008 про часткове задоволення позовних вимог. Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2008 у справі № 9/58 закрито провадження в частині вимоги про зобов'язання відповідачів повернути належне позивачеві на праві власності майно, що було вилучене.
В подальшому фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі", про повернення вилученого майна (138 хутряних виробів).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2011 у справі № 6/152 позов задоволено частково, Державну податкову інспекцію у Оболонському районі міста Києва зобов'язано у п'ятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили повернути Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 майно, вилучене на підставі протоколу огляду місця події від 15.06.2006, а саме 123 (сто двадцять три) хутряних вироби.
Вказане судове рішення набрало законної сили.
Позивач, звертаючись із позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 має бути визнаний недійсним, оскільки він не підписувався ОСОБА_7
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, мотивував це тим, що позивачем по справі не було жодних доказів, які б підтверджували порушення чи оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору, не довів належними доказами, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, та не довів обставин, передбачених частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України, з наявністю яких закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Так зокрема, судом не було прийнято до уваги як належний та допустимий доказ висновок експертів № 10692/10693/14-32, оскільки він був складений з порушенням норм ЗУ «Про судову експертизу».
Колегія суддів не погоджується із такою позицією суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, в межах провадження у кримінальній справі постановою від 28.07.2014 слідчим СВ Оболонського РУ ГУМВС України Ушканенком Е.О. призначено судово-почеркознавчу експертизу підпису ОСОБА_7 на спірному договорі.
У висновку експертів від 19.08.2014 № 10692/10693/14-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи зазначено, що підписи від імені ОСОБА_7 у рядку "Продавець" договору купівлі-продажу від 17.05.2006 та специфікації до вказаного договору виконані не рукописним способом, а являють собою зображення, нанесені електрофотографічним способом друку.
Пунктом 2 даного висновку зазначено проте, що підписи від імені ОСОБА_7 електрофотографічні зображення яких містяться в графі «Продавець ОСОБА_7І.» у рядку «Продавець» виконані не ОСОБА_7, а іншою особою.
Посилання суду першої інстанції на те, що вказаний висновок здійснений з порушенням ст.ст. 1,3, 8 ЗУ «Про судову експертизу» є необґрунтованим, оскільки вказані норми закону регулюють загальні питання науково-методичного та організаційно-управлінського забезпечення судово-експертної діяльності та визначають принципи судово-експертної діяльності і жодним чином не регламентують питання складання експертного висновку, порушення яких може бути підставою для критичної оцінки такого висновку.
Стосовно мотивування того, що почеркознавча експертиза проведена за копією договору купівлі-продажу, а не оригіналу, колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства України, що регулюють питання проведення певного виду експертизи не передбачено заборон щодо здійснення експертизи за копіями документів.
Крім того, відповідно до п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 визначено, що коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі.
Отже, враховуючи все зазначене та оцінюючи подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та на їх спростування, колегією суддів приймається до уваги як належний та допустимий доказ вказаний висновок експертів від 19.08.2014 № 10692/10693/14-32 та досліджується у сукупності з іншими доводами по даному спору.
Стосовно висновку Господарського суду міста Києва що позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували порушення чи оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору, та те що він не був стороною договору, а отже відповідно не має законних підстав для звернення із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу" завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; надання податкових консультацій; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень (ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу").
Відповідно до підпункту 20.1.30 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право податкових органів звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Таким чином, в даному випадку позивачем по справі при зверненні із даним позовом до суду не були порушені норм та приписи чинного законодавства України, позов поданий обґрунтовано із відповідною доказовою базою.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Як було встановлено, за допомогою висновку експертів від 19.08.2014 № 10692/10693/14-32, який апеляційний суд приймає як належний та допустимий доказ, підпис на договорі купівлі-продажу від 17.05.2006 в графі «Продавець» був зроблений не ОСОБА_7, а іншою особою.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії документів, а саме позовної заяви ОСОБА_5 до ДПІ у Оболонському районі м. Києва та інших про визнання незаконним дій та рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, він зазначає, що «більшість даних хутряних виробів я придбав на одеському ринку «7-й кілометр», а іншу частину надали колеги по ринку для реалізації за винагороду та під сласну відповідальність»
Дана позовна заява датована 2008 роком, в той час як спірний договір за словами відповідача був підписаний в травні 2006 року, проте жодної згадки про вказаний договір в позовній заяві ОСОБА_5 не має і не зазначено, що вказані хутрові вироби були придбані в результаті укладання договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_7, що в свою чергу дає підстави дійти висновку про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
Згідно із усними поясненнями, наданими представниками сторін в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_7 помер у 2008 році.
До того ж, як вбачається із інформації, наданої позивачем по справі та підтвердженої відповідними копіями документів, відповідно до декларації про доходи, одержані з 01.01.по 31.12.2006 СПД - ФО ОСОБА_5 в п. 21. зазначено: доходи, одержані мною в інших місцях - 0.п. 1.3 сума одержаного валового доходу: 80000 грн.
Тобто, вказане підтверджує той факт, що у відповідача на той час була відсутня фінансова можливість придбати хутряні вироби на загальну суму 1148618 грн.
Також позивачем по справі були долучені в якості доказів на підтвердження своїх вимог, заяви ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Шевченківського районного суду міста Києва про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, з яких вбачається, що частина хутряних виробів належить їм на праві власності, які вони передали ОСОБА_5 для зберігання з подальшою реалізацією.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи все вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, забезпечені належними та допустимими доказами по справі, а отже спірний договір купівлі-продажу від 17.05.2006 був укладений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому має бути визнаний недійсним.
Стосовно заяви представника відповідача про застосування позовної давності до вказаних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 256,257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Твердження відповідача про обізнаність позивача в 2010 році щодо підписання договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в травні 2006, а отже необхідно застосувати позовну давність до заявлених вимог, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки Державна податкова інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва не була стороною при укладанні спірного договору, та до 2014 року, була позбавлена можливості перевірити автентичність укладеного договору, через відсутність підстав для виникнення сумніву щодо дійсності такого договору купівлі-продажу від 17.05.2006, а отже відповідно була позбавлена права під час судового розгляду в 2010 році перевірити повноваження осіб, які укладали цей правочин.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що обставини, які стали підставою звернення до суду, а саме не підписання спірного договору купівлі-продажу продавцем ОСОБА_7 були встановлені в серпні 2014 року, шляхом проведення почеркознавчої експертизи, призначеної за вмотивованою постановою слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України Ушканенком Е.О. 28.07.2014, отже початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли ДПІ в Оболонському районі м. Києва стало відомо про наявність оспорюваного правочину, а з моменту, коли органи податкової інспекції дізнались про факт підробки підпису на договорі однією із сторін укладеного правочину, що в свою чергу спростовує твердження відповідача про пропуск позовної давності позивачем та, відповідно, заява представника відповідача не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.08.2013 № 3-18гс13.
Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.
Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 у справі № 910/1293/15-г підлягає скасуванню.
Згідно ч.3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2015 по справі № 910/1293/15-г - скасувати. Постановити нове рішення.
Позовні вимоги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби міста Києва задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу від 17.05.2006, укладений між СПД-ФО ОСОБА_5 та ОСОБА_7 щодо продажу товару згідно із специфікацією доданої до нього - недійсним з моменту укладення.
Стягнути з СПД-ФО ОСОБА_5 (код НОМЕР_1, м. Київ, 04112, АДРЕСА_1) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1218 грн.
Стягнути з СПД-ФО ОСОБА_5 (код НОМЕР_1, м. Київ, 04112, АДРЕСА_1) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 609 грн.
Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва
Матеріали справи № 910/1293/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов