04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" червня 2015 р. Справа№ 910/4430/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ільєнок Т.В.
суддів: Авдеєва П.В.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засідання: Грабовському Д.А.
за участі представників сторін:
позивача не з'явився, про дату, час та місце судового
засідання був повідомлений належним чином;
відповідача Рябошапку О.І. - дов. від 14.04.2015 б/н
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Приватного підприємства Фірми "Базальт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015
у справі № 910/4430/15-г (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Приватного підприємства Фірми "Базальт"
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"
про визнання Кредитного договору № 032/1-2011/980
від 30.01.2011 недійсним
Позивач ПП Фірма «Базальт» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ПАТ "Банк Камбіо" про визнання недійсним Кредитного договору №032/1-2011/980 від 30.11.2011.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 № 910/4430/15-г у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, позивач ПП Фірма "Базальт" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 № 910/4430/15-г скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним Кредитного договору № 032/1-2011/980 від 30.11.2011, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідач у своєму Відзиві на апеляційну скаргу від 26.06.2015 вх. № 04/3566 просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 № 910/4430/15-г залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.
Ухвалою КАГС від 22.05.2015 № 910/4430/15-г порушено апеляційне провадження за скаргою позивача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.).
За Розпорядженням секретаря судової палати КАГС від 30.06.2015, враховуючи перебування суддів Куксова В.В., Яковлєва М.Л. у чергових відпустках склад колегії суддів змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Авдеєв П.В., Тарасенко К.В..
За Ухвалою КАГС від 30.06.2015 № 910/4430/15-г прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження колегії суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., судді: Авдеєв П.В., Тарасенко К.В..
В судове засідання від 30.06.2015 представник скаржника не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про його належне повідомлення свідчить залучене до матеріалів справи зворотнє поштове повідомлення № 09-33/22756/15. (а/с 131)
За пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої Постанови Пленуму ВГСУ.
Враховуючи, що присутній представник відповідача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника скаржника, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду справи по суті за наявними матеріалами.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.11.2011 між відповідачем (банк за Договором) та позивачем (позичальник за Договором) укладений Кредитний договір №032/1-2011/980 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 300 000,00 грн. у вигляді кредитної лінії для завершення будівництва за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Лугова, зі сплатою 20 % річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості 29.11.2013.
До Кредитного договору укладено ряд Додаткових угод, відповідно до яких сторони змінювали суму кредиту, термін його повернення, тощо.
Судом першої інстанції зазначено, що спір у даній справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності Кредитного договору № 032/1-2011/980 від 30.11.2011.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В обґрунтування підстав для недійсності названого Кредитного договору позивач стверджував, що Договір суперечить ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки не був спрямований на реальне виконання істотних умов Договору, суперечить вимогам передбаченим Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" та містить односторонні умови регулювання кредитних відносин, а також був пролонгований між сторонами під час існування у кредитора складних фінансових умов та за обтяжуючих для позивача обставин, на вкрай не вигідних для нього умовах (ст. 233 ЦК України), що призвело до негативних наслідків, на виникнення яких позивач не сподівався під час підписання Договору. Крім того, позивач зазначав, що умови оспорюваного Кредитного договору регулюють лише поведінку позичальника та, в свою чергу, Договором не врегульовано зобов'язання та відповідальність кредитора.
У Відзиві на позов від 20.03.2015 № 04/753 відповідач стверджував про те, що вимоги ПП Фірми «Базальт» є безпідставними та необгрунтованими, оскільки на виконання спірного Кредитного договору, позичальнику надавались кредитні кошти, а позивачем сплачувались проценти за користування кредитними коштами.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив що на момент укладення Кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов Договору та бажали настання цивільних прав та обов'язків, про що свідчать підписи сторін на спірному Договорі. Укладаючи Кредитний договір № 032/1-2011/980 від 30.11.2011, сторони були вільними в його укладені та визначенні (погодженні) його умов, а, відтак, дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Як позивач, так і відповідач під час укладення Кредитного договору були вільними в його укладенні та могли укласти Договір на визначених умовах, запропонувати внести зміни до Договору щодо пунктів, з якими сторони не погоджуються, або ж відмовитись від його укладення взагалі та укласти Договір з іншим контрагентом, або на інших умовах.
Судом першої інстанції зазначено, що виконання відповідачем (банком) належним чином своїх зобов'язань по Кредитному договору щодо надання позивачу (позичальнику) кредиту у межах суми, визначеної у Кредитному договорі (з врахуванням додаткових договорів), позивачем не заперечується та не оспорюється. Крім того, в матеріалах справи містяться банківські виписки на підтведження виконання позивачем оспорюваного Договору.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України). Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Кредитний договір в момент його укладення суперечив закону, натомість суд встановив, що при його укладенні вищеназваних норм законодавства було дотримано, а також оскаржуваний правочин відповідав внутрішній волі сторін та отримав подальше їх схвалення, про що свідчить відсутність заперечень позивача проти отримання кредитних коштів та подальші укладені між позивачем і відповідачем зміни та доповнення до Кредитного договору № 032/1-2011/980 від 30.11.2011.
Згідно зі статтею 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
При цьому судом першої інстанції звернуто увагу, що відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Місцевим господарським судом з'ясовано, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог ст. 233 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним спірного Договору, а саме не надано суду належних та допустимих доказів, що даний Договір здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати Договір на вкрай невигідних умовах, а тому посилання позивача на ці обставини є необґрунтованими, тяжке фінансове становище позивача не впливає на дійсність правочину.
Суд першої інстанції також не погодився з позивачем щодо не врегулювання умовами Кредитного договору відповідальності кредитора, враховуючи, що розділом 4 спірного Договору сторони погодили матеріальну відповідальність обох сторін.
Відтак, враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених позивачем обґрунтувань позову, та відхилив їх.
Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції відзначив про наступне.
У відповідності до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В зв'язку з тим, що місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, то позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.
За оцінкою колегії суддів, враховуючи все вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов цілком вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому є такими, що задоволенню не підлягають.
У своїх доводах апеляційного оскарження ПП Фірма «Базальт» стверджує на тому, що Кредитний договір від 30.11.2011 №032/1-2011/980 суперечить вимогам ст. 203, 215 ЦК України, оскільки Договір не був спрямований на реальне виконання істотних умов Договору, містить односторонні умови регулювання кредитних відносин. Позивач стверджує, що спірний Кредитний договір був пролонгований між сторонами під час існування в кредитора складних фінансових умов, чим порушено ст. 233 ЦК України та за обтяжуючих для позивача обставин на вкрай не вигідних для нього умовах, що призвело до негативних наслідків, на виникнення яких позивач не сподівався під час підписання названого Кредитного договору.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вважає за необхідне зазначити, що наведені доводи апеляційного оскарження позивача базуються на тих же доказах та поясненнях, що надавалися у суді першої інстанції, яким вже надана належна правова оцінка за оскарженим Рішенням.
Банк, у своєму Відзиві від 26.06.2015 № 04/3566, заперечуючи доводи апеляційного оскарження ПП Фірми "Базальт" наголошував на їх безпідставності та зауважував на тому, що банком на виконання умов спірного Кредитного договору надавались позивачеві кредитні кошти, в свою чергу, позивачем сплачувались проценти за користування кредитними коштами, що підтверджується Банківськими виписками з особового рахунку ПП фірми «Базальт», а тому такі дії свідчать про схвалення позивачем Кредитного договору.
За оцінкою колегії суддів, ствердження скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано вимог ст. 233 ЦК України, є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Як вбачається з Листа Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.
Враховуючи зазначене, і те, що позивачем не було доведено факту збігу тяжких для нього обставин та наявність їх безпосереднього зв'язку із його волевиявленням вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, та що за відсутності тяжких обставин позивач взагалі або на зазначених умовах не уклав би цей правочин, у даному випадку Кредитний договір № 032/1-2011/980 від 30.11.2011, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на недотримання місцевим господарським судом положень ст. 233 ЦК України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 233 ЦК України викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 21.12.2011 № 9/267.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу позивача Приватного підприємства Фірми "Базальт" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 № 910/4430/15-г залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 № 910/4430/15-г набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 № 910/4430/15-г може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.
Матеріали справи № 910/4430/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Т.В. Ільєнок
Судді П.В. Авдеєв
К.В. Тарасенко