04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" липня 2015 р. Справа№ 910/3132/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Авдеєва П.В.
Ільєнок Т.В.
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 р. у справі № 910/3132/15-г (суддя Мельник Ю.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 91 158,83 грн.
за участю представників сторін:
позивача- Растєгаева Ю.В. за довіреністю
відповідача- Коврігин О.В. за довіреністю
Рішенням господарського суду м. Києва №910/3132/15-г від 14.05.2015р. частково задоволений позов про стягнення 91 158,83грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 65 621,34 грн основного боргу, інфляційну складову боргу у сумі 3 193,30грн., 3 % річних у сумі 5 916,71 грн., 1 497,76 грн. судового збору. У решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням відповідач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 8 701,80грн.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 01.07.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір № 151-Л/56-Л, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення згідно зі специфікацією, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що визначається у специфікаціях, які є невідємною частиною до даного договору. Загальна сума договору визначена сторонами за сумою всіх специфікацій і складає 65 621,34 грн. Строк дії договору до 31.12.2010 (п. 9.1 договору).
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення коштів, мотивуючи їх тим, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, на підставі специфікації від 01.07.2010 р. поставив відповідачу продукцію на загальну суму 65 621,34 грн., що підтверджується видатковою накладною № 155 від 01.07.2010 р., однак, відповідач зі свого боку оплати поставленої продукції не здійснив.
Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що поставка товару була здійснена позивачем 01.07.2010 р., згідно з пунктом 3.4 договору не визначено строк оплати товару, а тому остаточні розрахунки між сторонами здійснюються з моменту отримання товару від постачальника, датою поставки якого є дата вказана у накладній. Отже, у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття, тобто з 01.07.2010 р., а не як вважає позивач протягом дії договору поставки. Тому, починаючи з 02.07.2010 р., відбулося порушення зобов'язань відповідачем договору та з цього часу розпочинається перебіг строку позовної давності, який закінчується - 02.07.2013 р. З позовом ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до суду 12.02.2015 р., тобто після спливу 3-річного строку, визначеного законом, тому вимоги про стягнення штрафних санкцій на суму заборгованості задоволенню не підлягають.
Разом з тим зазначив, що у матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2012 р. та станом на 30.09.2013 р., якими відповідач визнав заборгованість, за договором № 151-Л/56-Л від 01.07.2010 р., тобто даною дією відповідач визнав борг, а тому з 31.03.2012 р., а у подальшому з 30.09.2013 р. відбулось переривання строку позовної давності за спірними правовідносинами. Таким чином, позивач звернувся з вимогою щодо сплати основної заборгованості у сумі 65 621,34 грн. в межах строку позовної давності.
Доводи відповідача про те, що акти звірки взаєморозрахунків підписані неповноважною особою суд відхилив, вказав на те,що діючим законодавством не передбачено заборони підписання актів звірки бухгалтером підприємства та не встановлено обов'язкового підписання акту звіряння лише керівниками суб'єктів господарювання. При цьому повноваження щодо здійснення бухгалтерського обліку покладаються саме на бухгалтера (головного бухгалтера).
Заперечуючи проти рішення відповідач вказує на те, що суд не звернув увагу на те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом на відмінність рахунку-фактурі; акти звірки вказують на зведену суму заборгованості між підприємствами, а не на визнання боргу, враховуючи що акти підписувались вже після спливу строку позовної давності та не уповноваженими особами. За таких обставин, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на сплив строку позовної давності.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статей 662, 666 Цивільного кодексу України, згідно з якими продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром. Якщо документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Оскільки відповідач отриманий товар не повернув, господарський суд дійшов правомірного висновку про зобов'язання відповідача оплатити товар.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначив, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Акт звіряння взаєморозрахунків, є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим актом, і яким, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. Цим актом встановлено, що заборгованість, яка залишилася не погашеною станом на 30.09.2013 р., довідкою станом на 02.03.2015 становить 535 632,36грн..
З огляду на абзац шостий листа Міністерства фінансів України N 31-053-2-4/4390 від 03.12.2001 р. акт звірки розрахунків може служити підставою для перерахування коштів (постанова Вищого господарського суду України від 22.05.2007 р.7/579 )
Як вірно визнано судом першої інстанції, підписання відповідачем вказаного акта свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед кредитором на вказану в акті суму, а тому перебіг строку позовної давності було перервано.
Колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про те, що штрафні санкції на відмінність від основної заборгованості, позивачем заявлені поза межами строку позовної давності, а відтак задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 у справі № 910/3132/15-г-без змін.
2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
повний текст постанови підписаний 03.07.2015
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді П.В. Авдеєв
Т.В. Ільєнок