29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"07" липня 2015 р.Справа № 924/684/15
Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Радченя Д.І. розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промінерал" м. Маріуполь Донецької області
до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" м.Хмельницький
до публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" м.Київ
про визнання недійсним договору застави №11/1-2558 від 05.09.2008р. в частині передачі в заставу транспортного засобу - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI, шасі WVWZZZ3CZ9Z000438, реєстраційний № НОМЕР_1 та про зобов'язання ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" виключити транспортний засіб - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI, шасі WVWZZZ3CZ9Z000438, реєстраційний № НОМЕР_1 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна
Представники сторін:
від позивача не з'явився;
від 1-го відповідача не з'явився;
від 2-го відповідача ОСОБА_2 за дов. № 1040/13-Н від 24.05.2014 року
(В судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення)
Суть спору: позивач - ТОВ "Промінерал" м.Маріуполь Донецької області звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Євро Лізинг" м.Хмельницький та до ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" м.Київ про визнання недійсним договору застави №11/1-2558 від 05.09.2008р. в частині передачі в заставу транспортного засобу - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI; та про зобов'язання ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" м.Київ виключити транспортний засіб з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Ухвалою суду від 8 травня 2015 року порушено провадження у справі № 924/684/15. Сторони про час і місце проведення судового засідання повідомленні належним чином. Копії ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялись сторонам рекомендованими листами, доказом отримання відповідачем копії ухвали суду є поштові повідомлення з датою вручення.
Повноважний представник позивача в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні. В обґрунтування заявленого позову посилається на такі підстави як: укладення договору застави транспортного засобу без згоди ТОВ "Промінерал", що суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст.578 ЦК України; невідповідність договору застави (додаткової угоди № 11/11-2558/26 від 24.07.2013 року) щодо форми договору - зокрема його нотаріального посвідчення. Звертає увагу суду, що спірний транспортний засіб відповідно до судового рішення господарського суду Хмельницької області по справі № 924/22/15 від 02.03.2015 року, яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 травня 2015 року залишене без змін, є власністю позивача, отже не мають бути у заставі будь-яких інших осіб без згоди власника.
Враховуючи наведені обставини позивач просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Повноважний представник першого відповідача - ТОВ "Євролізинг" письмовий відзив на позов не подав, проте в судовому засіданні, яке відбулось 04.06.2015 року заперечував проти позову, не вбачав підстав для його задоволення при цьому звертав увагу суду на таке.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізінгодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Так, спірний автомобіль був переданий ТОВ "Євро Лізинг" у користування ТОВ "Промінерал". В свою чергу, ч. 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. На думку представника ТОВ "Євро Лізинг" лізингодавець на власний розсуд розпорядився спірним транспортним засобом та не зобов'язаний був отримувати згоду від ТОВ "Промінерал" на передачу цього автомобіля в заставу банку, оскільки позивач вказаним автомобілем транспортним засобом має лише право користуватися і його право не обмежується ні банком ні лізингодавцем. Щодо підстави визнання недійсним відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про заставу" в частині обов'язкового нотаріального посвідчення договору зазначає, що оспорюваний договір застави, зокрема зміни були внесені 26 вересня 2008 року на той час ч. 2 ст. 13 Закону України "Про заставу" не містила обов'язкової вказівки на нотаріальне посвідчення застави транспортного засобу. Враховуючи наведене вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.
Другий відповідач в письмовому відзиві на позов та його повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечує, вважає вимоги позивача такими, що задоволенню не підлягають, при цьому зазначає наступне.
Так, договір застави №11/1-2558 від 05.09.2008 року, що є предметом розгляду цієї справи є забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором між ТОВ „Євро-Лізинг” та АТ „ОСОБА_1 Аваль” . Відповідно до умов укладеного договору в заставу банку передане рухоме майно, а саме транспортні засоби в кількості 360 одиниць. Одним із заставних автомобілів є транспортний засіб Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року, яким крім інших забезпечувалось зобов'язання за кредитним договором. Зазначає, що ТОВ „Євро Лізінг” був і є до теперішнього часу єдиним власником вказаного автомобіля, якому відповідно до ст.3 Закону „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаного в плані лізингу. Таким чином на думку представника банку ні законодавством ні договором не надано право володіння вказаним автомобілем позивачу, а тільки користування.
Враховуючи викладене стверджує, що зазначений автомобіль правомірно був переданий у заставу відповідно до додаткової угоди 26.09.2008 року під № 375 у списку. Щодо твердження позивача про нотаріальне посвідчення угоди про заставу представник другого відповідача звертає увагу на таке. Як вбачається зі змісту додаткової угоди, долученої банком до матеріалів справи, ця додаткова угода була укладена 26.09.2008 року, де на той час редакція Закону України „Про заставу” не містила обов'язкової умови нотаріального посвідчення таких угод. Зміни до законодавства, що регулюють обов'язковість нотаріального посвідчення договору застави транспортного засобу були внесені 20.07.2010 року. Отже посилання позивача щодо недотримання нотаріального посвідчення цієї додаткової угоди є необґрунтованим. При цьому другий відповідач зазначає, що договір фінансового лізингу № 919 від 15.08.2008 року передбачає, що лізингоодержувач гарантує, що в разі якщо лізингодавець не може виконати своїх зобов'язань перед банком, або іншою установою, що фінансує, і до банка перейде право розпорядження заставними транспортними засобами, то лізингоодержувач продовжить орендувати ці засоби у банку.
Також 2 червня 2015 року від відповідача - ПАТ "ОСОБА_1 Аваль” надійшла письмова заява про накладення арешту на майно, в якій просить суд в разі задоволення позову (повністю чи частково) накласти арешт на транспортні засоби згідно переліку, наведеного в цій заяві (загалом 360 транспортних одиниць). Обґрунтовуючи подану заяву банк посилається на приписи частини 5 ст.1057-1 ЦК України, яка передбачає правові наслідки визнання недійсним кредитного договору.
Відповідно ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи на іншу дату в межах строків, передбачених ст. 69 ГПК України, якщо з якихось обставин спір не може бути вирішений в даному судовому засіданні.
З метою забезпечення рівності сторін та інших з учасників судового процесу, для надання можливості першому відповідачу забезпечити участь в розгляді справи повноважного представника та подання письмового відзиву на позов з документальним обґрунтуванням своїх доводів, по справі розгляд відкладався про, що судом виносились відповідні ухвали.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, неявка в судове засідання господарського суду представника першого відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому для уникнення зловживання правом з боку другого відповідача, враховуючи, що судом вжито всіх заходів щодо належного повідомлення другого відповідача про час, дату судового засідання, справа розглядається за наявними у ній документами.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
15 серпня 2008 року між ТОВ "Промінерал", (Лізингоодержувачем) та ТОВ "Євро Лізинг" (Лізингодавцем) укладено договір фінансового лізингу № 919 за умовами якого лізінгодавець передає лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб, придбані на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення.
Так, згідно акту прийому-передачі ТОВ „Евро Лізинг” передано ТОВ „Промінерал” легковий автомобіль - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року.
Як зазначає в позовний заяві позивач після сплати всіх платежів по договору фінансового лізингу № 919 від 15.08.2008р. ТОВ „Промінерал” зазначений автомобіль був придбаний в ТОВ "Євро Лізинг", згідно угоди від 30.07.2013 року, що підтверджується рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.03.2015р. у справі № 924/22/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 травня 2015 року. Відтак позивач вважає себе єдиним власником спірного автомобіля.
Водночас йому стало відомо, що між ВАТ „ОСОБА_1 банк Аваль”, яке перейменоване у ПАТ „ОСОБА_1 банк Аваль”, (заставодержателем) та ТОВ "Євро Лізинг" укладено договір застави транспортних засобів №11/1-2558 від 05.09.2008 року. За умовами укладеного договору заставодавець передав заставодержателю в заставу рухоме майно - транспортні засоби наведені в додатку № 1 до договору. Надалі в додатку №1, зміненому додатковою угодою № 11/11-2558 від 24.07.2013 року ( копія додатку надана позивачем) до договору застави наведений перелік транспортних засобів в якому значиться спірний автомобіль Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року. Позивач посилається на ст.9 Закону України "Про фінансовий лізинг", де лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Стверджує що, ТОВ "Промінерал" має такі самі права на предмет лізингу, як і ТОВ "Євро Лізинг", тому відповідно ст. 578 ЦК України важає що , майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, тобто вважає що предмет лізингу може бути переданий в заставу лише за його згодою.
Згідно п.7.10. договору фінансового лізингу, лізингоодержувач гарантує, що в разі якщо лізингодавець не може виконувати своїх зобов'язань перед банком, або іншою установою, що фінансує, і до банку перейде право розпорядження заставленими транспортними засобами, то лізингоодержувач продовжить орендувати ці транспортні засоби у банка або іншої компанії (лізингодавця), призначеної цим банком, якщо умови лізингу не зміняться. За вимогою банку, що фінансує, лізингоодержувач має підписати лист повідомлення і підтвердження застави.
Позивач стверджує, що повідомлень про передачу в заставу спірного автомобіля, а також будь-яких повідомлень щодо змін умов договору лізингу не отримував, тому укладення договору застави автомобіля Volkswagen Passat B6 1,8 FSI, реєстраційний № ААС393295 від 13.09.2008 року в заставу без згоди позивача суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 578 ЦК України. Крім того укладаючи договір застави, зокрема змінюючи 24.07.2013 року ( редакція копії додатку позивача) додаток № 1 відповідач - ТОВ ОСОБА_3" недотримався нотаріальної форми посвідчення угоди про передачу транспортного засобу (ч.2 ст. 13 Закону "України "Про заставу".
В зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права, оскільки позбавлений можливості здійснити переєстрацію майна на ТОВ "Промінерал" для подальшого використання предмета лізингу за призначенням як власником майна (володіння, розпорядження, користування).
Господарський суд заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши в сукупності прийшов до висновку про відмову в задоволені позову враховуючи таке.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. „Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину резюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами 01.07.2008 року договір № 919 є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Позивач стверджує, що після сплати всіх платежів за договором фінансового лізингу № 919 від 15.08.2018 року на підставі угоди від 02.03.2013 року є власником цього автомобіля, що підтверджує рішенням господарського суду Хмельницької області по справі № 924/22/15 від 02.03.2015 року, яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 травня 2015 року залишене без змін.
Як вбачається зі змісту цього рішення в задоволені позову про визнання укладеним договору купівлі-продажу предмету лізингу відмовлено. Судом апеляційної інстанції переглядаючи назване судове рішення та залишаючи без змін додатково встановлено, що угода про перехід права власності не може породжувати будь-яких прав чи обов'язків для сторін право чину ( в т.ч. переходу права власності) оскільки на момент укладення цієї угоди щодо викупу існувало обтяження.
Згідно ч. 6 п. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.10.2010р. № 2435VІ, у Закон України "Про заставу" внесено зміни: частину другу статті 13 викладено в такій редакції: "У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів".
Частиною 3 ст. 5 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Зі змісту зазначеної норми слідує, що з моменту внесення відповідних змін в Закон України “Про заставу” договір застави транспортних засобів та додаткова угода повинні нотаріально посвідчуватися.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір який не укладено).
В зв'язку з наведеним суду належить встановити чи є спорюваний правочин вчиненим та з якого часу. Проте визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам Закону.
Разом з тим, зазначені норми ЦК України визначають лише загальні умови недійсності правочину, але, за наявності спеціальних норм закону, умови недійсності правочину визначаються цими спеціальними нормами. (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. по справі №5011-37/9102-2012).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про заставу", недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Проте як вбачається з матеріалів справи, зокрема із поданої належним чином засвідченої копії виготовленої з електронного архіву „ОСОБА_1 банк Аваль” додаткова угода № 11/1-2558/2 до договору застави транспортних засобів № 11/1-2558 від 5 вересня 2008 року, якою передбачена передачу в заставу автомобіля Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року укладена між сторонами договору 26 вересня 2008 року в простій письмовій формі. На той час редакція Закону України „Про Заставу” мала таку редакцію. „ договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадку коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів”.
Згідно ч. 6 п. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.10.2010р. № 2435VІ, у Закон України "Про заставу" внесено зміни: частину другу статті 13 викладено в такій редакції: "У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів".
Частиною 3 ст. 5 ЦК України встановлено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зі змісту зазначеної норми слідує, що з моменту внесення відповідних змін в Закон України “Про заставу” договір застави транспортних засобів та додаткова угода повинні нотаріально посвідчуватися.
Таким чином договір застави, зокрема його додаткова угода № 11/1-2558/2 від 26.09.2008 року до договору застави № 11/1-2558 від 05.09.2008 року в частині передачі в заставу автомобіля Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року не суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про заставу", тому відсутні підстави для визнання її недійсною відповідно ч.1 ст. 203 ч.1 ст. 215 ЦК України та ст. 14 Закону України "Про заставу".
Враховуючи викладене суд не виявив порушень допущених в момент вчинення правочину з якими пов'язується вимога позивача де відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимог не підтверджені належними та допустимими доказами, тому задоволенню не підлягають.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди № 11/1-2558/2 від 26.09.2008 року до договору застави №11/1-2558від 05.09.2008 року в частині передачі в заставу автомобіля Volkswagen Passat B6 1,8 FSI чорного кольору, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію № ААС393295 від 13.09.2008 року в задоволені позовної вимоги позивача про зобов'язання ПАТ "ОСОБА_1 банк Аваль" виключити транспортний засіб з Державного реєстру обтяжень рухомого майна належить відмовити.
Розглядаючи спір по суті за наявних доказів суд дійшов до висновку про відмову в задоволені позову, тому крім інших підстав в задоволенні заяви другого відповідача про накладення арешту на весь перелік транспортних засобів, переданих у заставу також належить відмовити, при цьому суд зазначає таке.
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 02.10.2012 року № 54-05-VI (набрав чинності 04.11.2012 року) Цивільний кодекс України доповнено новою статтею 1057-1, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору.
Відповідно до частини 1 цієї статті у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою ст. 216 ЦК України та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Тобто застосування приписів частини 5 ст. 1057-1 ЦК України та в цілому всієї статті є наслідком недійсності саме кредитного договору, оскільки договір застави є засобом забезпечення виконання основного зобов'язання - кредитного договору.
Отже заява відповідача не може бути задоволена, оскільки предметом спору у справі №924/684/15 не є визнання недійсним кредитного договору чи його виконання, а визнання недійсним договору застави, зокрема її додаткової угоди в частині передачі автомобіля який переданий лізингодавцем установі банку в якості забезпечення виконання кредитного договору.
Крім того, предметом спору є визнання недійсним договору застави в частині передачі одного транспортного засобу, тоді як відповідач просить суд, в разі задоволення позову, накласти арешт загалом на 360 одиниц транспортних засобів.
У зв'язку з відмовою у задоволені позову ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 13, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, Господарського процесуального кодексу України, СУД -
В задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю "Промінерал" м. Маріуполь Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" м.Хмельницький до публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" м.Київ про визнання недійсним договору застави №11/1-2558 від 05.09.2008р. в частині передачі в заставу транспортного засобу - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI, шасі WVWZZZ3CZ9Z000438, реєстраційний № НОМЕР_1 та про зобов'язання ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" м.Київ виключити транспортний засіб - Volkswagen Passat B6 1,8 FSI, шасі WVWZZZ3CZ9Z000438, реєстраційний № НОМЕР_1 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відмовити.
Суддя Д.І. Радченя
Віддрук. 4 прим. :
1 - до справи, 2 - позивачу, ТОВ "Промінерал", 87518, м.Маріуполь, Донецької області
3 - відповідачу.- ТОВ "Євро Лізинг", 29013, АДРЕСА_1,
4 - відповідачу - ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" - надати за заявою