73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
07 липня 2015 р. Справа № 923/1316/14
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоплаза Херсон"
про стягнення 293870,32 грн,
за участі представників:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (представників за дорученнями),
відповідача - ОСОБА_3 (представника за дорученням),
Позивач звернувся до суду з позовом, спрямованим до відповідача, про стягнення 293870,32 грн, з яких: 250000 грн основної заборгованості, 27807,31 грн інфляційних, 3863,01 грн річних та 12200 грн процентів; які обґрунтовує невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 01/250213-ФП про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 25.02.2013. Зокрема, позивач вказує, що строк повернення позики настав 24.02.2014, але відповідач грошові кошти не повернув.
Відповідач відзив на позов не подав, але під час судового розгляду справи його представник заперечив проти заявлених вимог, вказавши про недійсність укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим відповідачем заявлено окремий позов про визнання недійсним договору № 01/250213-ФП про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 25.02.2013р.
Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 23 вересня, 14, 30 жовтня 2014 року та 7 липня 2015 року. При цьому в період з 30 жовтня 2014 року по 18 червня 2015 року провадження у справі було зупинено з підстав, викладених у відповідній ухвалі. В судове засідання 07.07.2015 представник відповідача не прибув, а тому розгляд справи завершено без його участі.
Поряд з викладеним судом встановлено, що 25 лютого 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал страхування» в особі голови правління ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоплаза Херсон» в особі директора ОСОБА_5 укладено договір № 01/250213-ФП про надання безвідсоткової фінансової допомоги, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу на строк до 24 лютого 2014 року безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 250000 грн, а останній, в свою чергу, зобов'язався повернути отримані кошти.
На виконання умов договору позивач платіжним дорученням № 120 від 25.02.2013р. перерахував відповідачу обумовлену суму 250000 грн.
В свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим заборгованість складає 250000 грн.
Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір позики. Зокрема, згідно до приписів статті 1046 Цивільного кодексу України за таким договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а останній зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів.
Несвоєчасне повернення суми позики за договором є порушенням взятих відповідачем на себе зобов'язань та положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, згідно до яких одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Через невиконання грошового зобов'язання позивачем нараховані до стягнення з відповідача 27807,31 грн інфляційних та 3863,01 грн річних. Зокрема, згідно з розрахунком позивача нарахування інфляційних та річних ним здійснено за період з 26.02.2014 по 01.09.2014
Вирішуючи спір в цій частині суд зазначає, що у відповідності до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми.
Перевіривши розрахунок річних та інфляційних, який здійснений позивачем, суд констатує його правомірність, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних є правомірними та підлягають задоволенню.
Водночас позивачем нараховані до сплати відповідачу 12200 грн процентів за користування чужими грошовими коштами з посиланням на положення статей 536 та 1214 ЦК України.
Вирішуючи спір в цій частині суд зазначає, що вiдповiдно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо iнше не встановлено договором мiж фiзичними особами. Розмiр процентiв за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або iншим актом цивiльного законодавства.
За змiстом наведеної норми встановленi проценти є платою, яку згiдно умов договору отримує позикодавець як за правомiрне, так i за неправомiрне користування його утриманими грошовими коштами.
Як вказано раніше, ч. 2 ст. 625 ЦК України також передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання (неправомiрне користування), на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого iндексу iнфляцiї за весь час прострочення, а також три проценти рiчних вiд простроченої суми, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом.
Отже, в силу наведених норм вбачається, що за прострочення виконання обов'язку з повернення отриманої суми позики нарахування процентiв у розмiрi 3% рiчних здiйснюється як санкцiя за порушення грошового зобов'язання на пiдставi статті 625 ЦК України тодi, коли iнший розмiр процентiв вiдповiдно до ст. 536 ЦК України не встановлений договором. Якщо ж у вiдповiдностi до статті 536 ЦК України розмiр процентiв встановлений договором, то i стягнення процентiв згiдно з частини 2 статті 625 ЦК України вiдбувається у цьому ж встановленому в порядку статті 536 ЦК України розмiрi.
Таким чином, застосування вiдповiдальностi у виглядi сплати процентiв за неправомiрне користування чужими грошовими коштами, передбаченої статтею 625 ЦК України, та одночасне стягнення процентiв за неправомiрне користування чужими грошовими коштами у розмiрi, встановленому договором (стаття 536 ЦК України ), є недопустимим, оскiльки данi норми доповнюють одна одну i встановлюють одну i ту ж вiдповiдальнiсть.
За таких обставин нарахування процентів річних є неправомірним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Судом не приймаються заперечення відповідача щодо недійсності договору, оскільки таких обставин судом не встановлено та на час розгляду справи в суді відсутнє судове рішення про його недійсність.
Враховуючи правомірність позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоплаза Херсон" (адреса: 73008 м. Херсон, вул. Бериславське шосе, 11; код ЄДРПОУ 36329139) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (адреса: 03056 м. Київ, вул. Борщагівська, 154; код 33908322) - 250000 грн основної заборгованості, 3863,01 грн річних, 27807,31 грн інфляційних та 5633,49 грн компенсації по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення підписане - 8 липня 2015 року
Суддя М.К. Закурін