донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.07.2015 справа №908/602/15-г
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:ОСОБА_1,
суддівОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 довіреність 23-12/14-34 від 23.12.2014
від відповідача:не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м.Маріуполь Донецької області
на рішення господарського судуЗапорізької області
від26.03.2015 року
у справі№908/602/15-г (суддя Боєва О.С.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен ОСОБА_5", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м.Маріуполь Донецької області
провитребування майна з чужого незаконного володіння
Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_5», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «Райффайзен ОСОБА_5») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «АЛЬТКОМ», м. Маріуполь Донецької області (далі по тексту - ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ») про витребування з чужого незаконного володіння та передачу Позивачеві наступного майна: вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZZ3M373629.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.03.2015р. позов задоволено та зобов'язано ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» повернути ТОВ «Райффайзен ОСОБА_5» майно - вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZZ3M373629.
Рішення місцевого суду вмотивовано доведеністю матеріалами справи факту невиконання Відповідачем обов'язку з повернення предмету лізингу після закінчення строку лізингу, що є порушенням відповідних зобов'язань, а також - незаконне володіння та користування Відповідачем означеним спірним майном та збереження Відповідачем цього майна без достатньої правової підстави.
ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ», не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 26.03.2015р. у справі №908/602/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає: порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність Позивачем незаконності та недобросовісності володіння спірного майна з огляду на чинність договору лізингу через його поновлення в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України; неповноту встановлення обставин щодо здійснених лізингових платежів, що впливає на перехід права власності на предмет лізингу.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.05.2015р. розгляд апеляційної скарги ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» було призначено на 17.06.2015р. о 15:20.
У зв'язку з відрядженням членів колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду, судова колегія дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду апеляційної скарги.
Розгляд апеляційної скарги ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» відбувся 01.07.15р. о 10:20.
17.06.2015р. на поштову адресу суду від ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» надійшло клопотання №16/06-09/ю від 16.06.2015р., в якому останнє просить залучити у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ТОВ «Торг-строй компанія» та зупинити провадження у справі №908/602/15-г до вирішення Господарським судом Запорізької області пов'язаної з нею іншої справи №908/2265/15-г.
Представник Позивача у судовому засіданні 01.07.2015р. проти задоволення та заявленого клопотання відповідача апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у наданому відзиві, наполягаючи на законності і обґрунтованості переглядуваного рішення.
Представник Відповідача у судове засідання 01.07.2015р. без пояснення причин не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Належність повідомлення про судовий розгляд та невизнання явки представника обов'язковою, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Що стосується клопотання відповідача наданого 17.06.2015р. про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, то судова колегія вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки ТОВ «Торг-строй компанія» не є стороною у договорі фінансового лізингу №L642-04/07 від 26.04.2007р., а тому і відсутні підстави для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:
Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 26.04.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № L642-04/07 (надалі - Договір а.с.а.с.7, 8), згідно з п. 1.1 якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток №2 до Договору - а.с.9), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
Вищевказаною специфікацією предмет лізингу визначений як вантажний автомобіль MAN 26413.
Відповідно до п. 1.2 Договору строк лізингу складається з Періодів лізингу, зазначених у Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) (надалі - Графік), та не може бути менше одного року. В свою чергу, остаточною редакцією Графіку сторони погодили, що строк лізингу за Договором складається з 60 Періодів лізингу з липня 2007 року по червень 2012 року.
Відповідно до п. 5.4. Додатку № 4 Загальні умови фінансового лізингу (а.с.а.с.12-15) до Договору (надалі - Загальні умови) першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому Предмет лізингу був переданий Лізингоодержувачу за Актом приймання-передачі. Зазначені в Графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу в прямому порядку.
На виконання умов вищезазначеного Договору, Позивач (Лізингодавець) придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу та передав у тимчасове володіння та користування Відповідачу (Лізингоодержувачу), що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007р. (а.с.18).
Відтак, як обґрунтовано визначив місцевий суд, першим періодом лізингу є липень 2007р., а останнім - червень 2012р.
У відповідності до п.8.2.1. Загальних умов Лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу. Поряд із цим, положення п.п.9.1., 9.2. Загальних умов передбачають можливість переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоодержувача на підставі договору купівлі-продажу по закінченню строку лізингу та за умов належного виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи і Скаржником належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами це не спростовано, предмет лізингу після червня 2012р. не був ані повернутий Лізингодавцю, ані викуплений Лізингоодержувачем. Поряд із цим, відсутні докази також зміни (пролонгації) строку лізингу шляхом укладання відповідної угоди, як це передбачено п.9.2. договору.
За таких обставин, місцевий суд задовольнив заявлені позовні вимоги у повному обсягу, розцінивши спосіб захисту саме як спонукання до виконання зобов'язання з повернення предмету лізингу, хоча і погоджуючись, при цьому, із нормативним обґрунтуванням позовних вимог Лізингодавця і в частині, що стосується посилань на положення ст.ст.321, 387, 391, 400 та 1212 Цивільного кодексу України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке:
Відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір фінансового лізингу №L642-04/07 від 26.04.2007р. є належною підставою для виникнення, серед іншого, у Відповідача права на володіння та користування предметом лізингу, переданим його за актом приймання-передачі, що унеможливлює кваліфікацію набуття Відповідачем цього майна як такого, що здійснено недобросовісно або без відповідних правових підстав.
Договірний (зобов'язальний) характер правовідносин між сторонами щодо передання спірного майна у користування на умовах лізингу та наявність спеціальної норми п.7 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» унеможливлює обґрунтоване застосування у даному випадку приписів ст.ст.387, 400 і 1212 Цивільного кодексу України, що опосередковує альтернативні способи захисту (конкуренція позовів), так само як і зумовлює безпідставність застосування у розглядуваному випадку ст.391 Цивільного кодексу України, адже негаторні вимоги в межах цієї справи взагалі не висувалися. Втім, правомірність відповідних зауважень Скаржника з цього приводу не мають своїм наслідком висновок про необґрунтованість позовних вимог в цілому, адже місцевим судом була вірно визначена природа правовідносин з точки зору обрання належного формулювання способу судового захисту.
Дійсно, у світлі встановлених обставин, спосіб судового захисту у розумінні ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України обґрунтовано визначено у світлі згадуваного Позивачем та застосованого місцевим судом припису п.7 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» саме як спонукання до виконання зобов'язання з повернення предмету лізингу по закінченню строку лізингу, права Лізингоодержувача вимагати, яке закріплено ст.10 цього Закону.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог договору і закону одностороння відмова від виконання зобов'язання, за загальним правилом, не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. У світлі вимог ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України одним з критеріїв належного виконання є строк виконання зобов'язання, недотримання якого є порушенням у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України та зумовлює прострочення боржника у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду щодо доведеності факту неповернення предмету лізингу по закінченню визначеного строку лізингу, адже належного доказу настання визначеної підстави для припинення існування відповідного зобов'язання - викуп предмету лізингу - представлено не було.
Таким чином, у світлі приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України та ст.15 Цивільного кодексу України Позивач мав право на звернення до суду за захистом з огляду на наявність порушення зобов'язань з боку Відповідача.
Апеляційний суд звертає увагу апелянта на те що відсутність визначеної змістом п.9.1., 9.2. Загальних умов підстави для набуття права власності Відповідачем на предмет лізингу усуває потребу в дослідженні обставин виконання грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу в контексті предмету доказування та спору.
Посилання Відповідача на поточну чинність договору фінансового лізингу як правової підстави для продовження подальшого володіння та користування спірним майном правомірно не були прийняті до уваги, адже положення ст.764 Цивільного кодексу України з огляду на спеціальні норми ч.1 ст.2, ч.ч.2, 3 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» не підлягають застосуванню до договору фінансового лізингу, що цілком узгоджується із ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України.
Таким чином, апеляційний суд, враховуючи приписи ст.ст. 6, 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., дійшов вірного висновку про правомірність задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів відповідно до ст. 84 ГПК України вважає за необхідне визначити строк, впродовж якого мають бути виконані відповідні дії повернення майна відповідачем, що в порушення процесуального законодавства не було здійснено судом першої інстанції. Тому судова колегія вважає за необхідне доповнити п.2 резолютивної частини рішення від 26.03.2015р., зазначивши строк виконання відповідачем цього обов'язку.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" м.Маріуполь Донецької області - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 26.03.2015 року у справі №908/602/15-г - залишити без змін, доповнивши п.2 резолютивної частини рішення наступними словами: "впродовж одного місяця з моменту набрання даним рішенням законної сили".
Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий О.А. Скакун
Судді І.В. Зубченко
ОСОБА_3
Надруковано 5 прим.:
1прим.-позивачу;
1прим.-відповідачу;
1прим.-до справи;
1прим.-ДАГС;
1прим.-ГСЗО.