07.07.2015 року Справа № 904/2471/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопенко А.Є. (доповідач)
суддів: Дмитренко Г.К., Чимбар Л.О.
при секретарі судового засідання: Однорог О.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1 від 02.06.15, представник;
представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_2 та Кредит” в особі філії “Дніпропетровське регіональне управління” публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_2 та Кредит”, м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015р. у справі №904/2471/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Промтехобладнання", м.Дніпропетровськ
до публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_2 та Кредит", м.Київ в особі філії Дніпропетровського регіонального управління публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_2 та Кредит", м.Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості в сумі 2 056 287,67 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015р. у справі №904/2471/15 (суддя Мельниченко І.Ф.) стягнуто з публічного акціонерного товариства „Банк „ОСОБА_2 та Кредит”, м.Київ в особі філії „Дніпропетровське регіональне управління” публічного акціонерного товариства „Банк „ОСОБА_2 та Кредит”, м.Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Промтехобладнання”, м.Дніпропетровськ 1980000 грн. основного боргу, 3287,67 грн. 3% річних, 39665,74 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Промтехобладнання”, м.Дніпропетровськ із державного бюджету 400 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 3601 від 23.03.2015р.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, публічне акціонерне товариство “Банк “ОСОБА_2 та Кредит” в особі філії “Дніпропетровське регіональне управління” публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_2 та Кредит” звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на те, що підстави для стягнення з банку трьох відсотків річних відсутні, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено стягнення збитків як санкцію за договором та стягнення додаткових процентів за прострочення виконання зобов'язань як санкцію за договором.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.91-96).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Промтехобладнання" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_2 та Кредит" в особі філії Дніпропетровського регіонального управління публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_2 та Кредит" 2000000 грн. заборгованості за договором банківського вкладу "Класичний" №234 від 28.11.2013р., 3 287,67 грн. 3% річних та 53 000 грн. інфляційних втрат.
07.05.2015р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 1980000 грн., 3 287,67 грн. 3% річних та 53 000 грн. інфляційних втрат.
14.05.2015р. до господарського суду від позивача надійшло пояснення, відповідно до якого останній уточнив період, за який пред'явлена до стягнення сума 3% річних, а саме, за період з 11.02.2015р. по 22.03.2015р.
28.11.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Промтехобладнання” (клієнт) та публічним акціонерним товариством „Банк „ОСОБА_2 та Кредит” (банк) було укладено договір банківського вкладу „Класичний” №234, відповідно до п.1.1 якого клієнт надає банку суму грошових коштів у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.
Згідно п.1.2 договору вклад складається з вкладних траншів, що розміщені клієнтом згідно з умовами договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана клієнтом на вкладний рахунок в порядку та на умовах, передбачених цим договором та додатками, укладеними в рамках договору і які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.1.3 договору цей договір діє до 28 листопада 2015 року. Внесення коштів на вкладний рахунок відбувається протягом строку дії договору.
12.06.2014р. сторони уклали додаток №234-3 до договору, відповідно до якого для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.06.2014р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок №2909.8.00.38755.03 в філії „Дніпровське РУ” АТ „ОСОБА_2 та Кредит” на вкладний рахунок № 2610.3.038755.003 у сумі 1000000 грн.
30.09.2014р. сторони також уклали додаток №234-6 до договору, відповідно до якого домовились про розміщення вкладного траншу у банку в сумі 1000000 грн.
На виконання умов договору позивач здійснив перерахування грошових коштів на загальну суму 2000000 грн., про що свідчать копії платіжних доручень №10 від 12.06.2014р., №NEW від 30.09.2014р. (а.с.18,22).
Відповідно додатку №234-3/2 від 12.12.2014р. та додатку №234-6/1 від 03.11.2014р., сторони дійшли згоди про встановлення наступних строків повернення грошових коштів:
- грошові кошти, надані відповідно до додатку №234-3 від 12.06.2014р.: строк повернення до 16.03.2015р.;
- грошові кошти, надані відповідно до додатку № 234-6 від 30.09.2014р.: строк повернення 10.02.2015р.
Згідно п.3.1 договору при закінченні строку розміщення вкладного траншу повернення вкладного траншу здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний в розділі 7 договору. Повернення вкладного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок клієнта, що вказаний в листі клієнта про повернення коштів.
Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо повернення грошових коштів, здійснивши розрахунки частково в сумі 20 000 грн., що підтверджується копією банківської виписки (а.с.46).
Доказів повернення грошових коштів в сумі 1980000 грн. відповідачем судам обох інстанцій не надано.
Згідно ст.ст.599, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача 1980000 грн. заборгованості.
В силу ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.59-61,63-64), судова колегія погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3287,67 грн. за період з 11.02.2015р. по 22.03.2015р.
Щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 53000 грн. (а.с.59-61) судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до п.3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
З урахуванням того, що зобов'язання щодо повернення грошових коштів, наданих відповідно до додатку №234-6/1 від 03.11.2014р., відповідач повинен був виконати до 10.02.2015р., нарахування інфляційних втрат слід здійснювати з березня 2015 р.
З огляду на викладене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 53000 грн. за лютий 2015р.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що підстави для стягнення з банку трьох відсотків річних відсутні, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено стягнення збитків як санкцію за договором та стягнення додаткових процентів за прострочення виконання зобов'язань як санкцію за договором. На думку скаржника положення статті 625 Цивільного кодексу України регулюють цивільно-правові відносини, а між сторонами існують господарсько-правові відносини, які регулюються положеннями Господарського кодексу України.
Доводи відповідача є безпідставними з огляду на наступне.
Частинами 1,7 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що грошовим, за змістом статей 524,533-535,625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552,611,625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232,234,343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, висновки господарського суду відповідають матеріалам і обставинам справи, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують таких висновків.
Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування рішення господарського суду, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Судовий збір за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_2 та Кредит” в особі філії “Дніпропетровське регіональне управління” публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_2 та Кредит”, м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015р. у справі №904/2471/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 08.07.2015р.
Головуючий суддя А.Є. Прокопенко
Суддя Г.К.Дмитренко
Суддя Л.О.Чимбар