Справа № 464/10061/14-ц
пр.№ 2/464/156/15
06.07.2015 року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого-судді Чорної С.З.
при секретарі Дзюба І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції про визнання правочину недійсним, -
позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просить визнати недійсним договір дарування від 20.04.2006р. укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 надати правовстановлюючі документи на квартиру на квартиру АДРЕСА_1. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.04.2006 року був укладений договір дарування між нею та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, згідно якого вона подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 (заг.площою 49,8 кв.м.). Передумовою укладення даного договору дарування були наступні обставини. У 2005 році помер її чоловік ОСОБА_4, що засвідчується свідоцтвом про смерть серія 1- СГ № 007033 від 15.08.2005р. виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції. Після смерті чоловіка, вона також похоронила його матір та сестру, своїх 2-ох братів і 2-ох сестер. Зазначає, що внаслідок трагічних подій перенесла сильні психологічні переживання, погіршилось не лише здоров'я, а взагалі душевний стан та спосіб життя, у зв'язку з чим, фізично, вона не могла себе обслуговувати, потребувала постійного стороннього догляду, а також покращення матеріального забезпечення. Крім того, після смерті чоловіка, вона важко захворіла, загострилась гіпертонічна хвороба і різко впав зір внаслідок катаракти, що засвідчується медичною карткою амбулаторного хворого. В цей скрутний час, свою допомогу їй запропонувала сусідка по будинку ОСОБА_2М, яка допомогла з оформленням спадщини, супроводжувала до нотаріуса. В свою чергу, вона повністю довірилась ОСОБА_5, підписувала документи в її присутності та за її вказівкою, оскільки внаслідок погіршення зору самостійно цього зробити не мала можливості; віддала відповідачці усі документи по оформленню спадщини на зберігання. Згодом, ОСОБА_2, шляхом обману, привела її до нотаріуса, в якого вже були готові документи, які вона підписувала поверхнево читаючи внаслідок значних проблеми із зором. Стверджує, що відповідачка повністю заволоділа її довірою та шляхом обману переконала, що підписується саме договір довічного утримання, яким така зобов'язується до її смерті піклуватись про неї. Нотаріус не роз'яснила зміст укладеного між сторонами договору, при оформленні договору не взяла до уваги усіх обставин справи. ОСОБА_2 обіцяла, що забезпечить їй достойну старість, матеріальне забезпечення і медичне обслуговування, буде повністю утримувати її та зберігати в належному стані квартиру. Однак, з часом усвідомила, що підписала суто договір дарування свого єдиного житла. Вважає, що під час укладення оспорюваного договору, не могла керувати своїми діями та повною мірою усвідомлювати їх, так як у зв'язку з лікуванням, постійно виникали запаморочення голови, а проблеми з зором були причиною того, що не могла повною мірою бачити документ, який підписувала, а відтак просить суд на підставі статей 229-233 ЦК визнати даний правочин недійсним. Додатково зазначила, що ОСОБА_2 із моменту оформлення права власності на спірну квартиру не повідомила ЛКП «Під Зуброю» про зміну власника квартири, що свідчить лише про корисливі мотиви заволодіти житлом.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, дали пояснення аналогічні змісту позову та заяви про уточнення позовних вимог, просять такі задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила повністю, вважає такий безпідставним та необгрунтованим, додатково зазначила, що ОСОБА_2 здійснювала догляд за ОСОБА_1, забезпечувала її продуктами, допомагала матеріально, провела частковий ремонт спірної квартири, чим практично виконувала зобов'язання по довічному утриманню позивачки. Остання натомість зобов'язалась передати у власність відповідачки свою квартиру, наслідком чого і стало укладення між сторонами відповідного договору дарування. Будь-які підстав вважати, що укладення даного договору не було дійсною волею ОСОБА_1 відсутні, остання повністю усвідомлювали свої дії, особисто поставила на договорі свій підпис, а нотаріус в свою чергу, роз'яснив їй усі умови, права та обов'язки згідно даного правочину.
Третя особа - державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, проте подала суду письмові пояснення за змістом яких, підтверджує посвідчення нею договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 20.04.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, при цьому дарувальниці ОСОБА_1, були чітко роз'яснені правові наслідки цієї правової угоди, яка в свою чергу підтвердила дійсність своїх намірів на його укладення, сторони домовились про умови договору, договір дарування укладено та посвідчено мною з дотримання вимог діючого законодавства. На момент укладення та підписання договору 20.04.2006р. позивачем ОСОБА_1 не було надано нотаріусу будь яких доказів (документів, заяв, довідок) щодо наявності у неї фізичних вад, інвалідності, медичного захворювання, недієздатності, призначеного опікунства та ін., які могли вплинути на її свідоме волевиявлення щодо розпорядження своїм майном. Своїми особистими підписами у договорі дарування сторони стверджували, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні, також те, що він не носить намірів фіктивного чи удаваного правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, а тому вважає заявлений позов безпцідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник третьої особи Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, згідно якою просить проводити розгляд справи у відсутності представника установи, при вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників процесу, пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) (в даному випадку квартиру) у власність. Дарування майна іншим особам належить до виключного права власника майна, що є предметом договору дарування.
Судом встановлено, що 20 квітня 2006 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 3-462 (бланк серії ВСР № 067739), згідно якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 (заг.площою 49,8 кв.м.).
Позивачка в первісній та уточненій позовній заяві просить визнати договір дарування квартири недійсними на підставі ст.ст.229-233 ЦК України, а саме вважає, що при підписанні оспорюваного договору дарування квартири її обдурили, скориставшись її безпорадним станом (захворюванням, слабким зором) та юридичною неграмотністю, та замість договору довічного утримання був укладений договір дарування.
Як вбачається зі змісту ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст.60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.ст. 57, 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
У ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на свою юридичну необізнаність при укладені оспорюваного правочину, а також незадовільний стан здоров'я, який позбавляв її можливості усвідомлювати та розуміти значення своїх дій, зокрема загострилась гіпертонічна хвороба та різко впав зір внаслідок катаракти, що засвідчується медичною карткою амбулаторного хворого. Також звертає увагу на те, що підпис у оспорюваному договорі дарування не відповідає її дійсному підпису, який міститься в належній їй паспорті громадянина України.
Описані позивачкою факти підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які хоча і були обізнані зі слів позивачки про укладений між сторонами договір дарування, проте вважають, що позивачка ОСОБА_1 не в повній мірі розуміла який саме правочин укладається та які його правові наслідки.
Натомість, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ствердили, що усі сторони чітко розуміли значення та зміст договору дарування, усвідомлювали його умови та погоджувались з ними, при цьому вказали, що відповідачка ОСОБА_2 постійно здійснювала догляд за ОСОБА_1, допомагала останній матеріально, сплачувала за неї житлово-комунальні послуги, забезпечувала продуктами харчування та іншим, частково проводила ремонт квартири (в т.ч. замінила двері та вікна в квартирі), однак з появою у позивачки в 2013р. цивільного чоловіка ситуація кардинально змінилась, останній був проти передачі квартири у власність іншим особам, що фактично стало підставою виникнення даного спору.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Як встановлено судом позивач на момент укладення договору дарування була в повній мірі ознайомлена з усіма умовами, наслідками укладання договору дарування про що їй роз'яснював нотаріус. Укладання договору дарування проводилось з ініціативи позивачки, яка розуміла значення прав та обов'язків сторін за цим договором, що являється предметом договору дарування. Усі зазначені обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях сторін та свідків. При цьому, жодних достовірних доказів про те, що відповідач при укладанні договору дарування ввела позивача в оману судом не добуто.
На підставі ч.ч.1 та 3 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що підстав для визнання недійсним договору дарування від 20.04.2006р. укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 немає, а тому в задоволені позову слід відмовити за його необґрунтованістю та безпідставністю.
На підставі ст.ст.16, 215-218, 229-233, 717-728 ЦК України, та керуючись ст.ст.1, 10, 57-61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-
в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції про визнання правочину недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом 10 днів з часу отримання його копії.
Головуючий: