Справа №461/6062/15-ц
03 липня 2015 року Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Фролової Л.Д.,
при секретарях Думичі Р.М.,
за участі:
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до інспекторів дорожньо-патрульної служби взводу № 6 БДПС Державтоінспекції Головного управління МВС України у Львівській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 18 серпня 2014 року автомобіль, під керуванням ОСОБА_4, рухався по дорозі в напрямку Івано-Франківська, де він та ОСОБА_5 були пасажирами. При екстреному гальмуванні у зв'язку з утворенням на дорозі аварійної ситуації автомобіль, в якому знаходився позивач, повернуло на зустрічну смугу.
З транспортного засобу ДАІ, що рухався позаду від автомобіля, вийшли та підійшли до позивача інспектори Калиновський Т.І. та Стень Я.Я. Останні погрожували пасажирам, в тому числі позивачу, вогнепальною зброєю, застосували до останніх силу. Після чого інспектор Стень Я.Я., сівши за кермо автомобіля ОСОБА_6, разом з ним, направився в сторону м. Львова. Позивач та ОСОБА_5 вимушені були прямувати до міста пішки в нічний час.
При застосуванні сили працівниками міліції позивач втратив телефон та йому було зіпсовано одяг, а також була заподіяна моральна шкода. Моральні страждання позивача продовжились після вказаних подій, оскільки останній отримав стрес, захворів, змушений брати участь у досудовому розслідуванні кримінального провадження, збирати докази, звертатися до різних інстанцій. Крім того, працівниками ДАІ була застосована незаконна відеозйомка щодо нього.
Просить суд стягнути з ОСОБА_3 2200 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди, зі ОСОБА_2 2800 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_3, повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи в судове засідання не з'явився.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначивши, що ним та ОСОБА_3 був затриманий автомобіль, яким керував ОСОБА_6, так як останній знаходився у стані алкогольного сп'яніння. Пасажири ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були висаджені з автомобіля, а водій ОСОБА_6 переміщений до автомобіля ДАІ. В подальшому, постановою Личаківського районного суду міста Львова від 18 листопада 2014 року ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3400 гривень. Вказав, що він та ОСОБА_3 діяли відповідно до вимог діючого законодавства, позивачу матеріальну та моральну шкоду не спричиняли, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Заслухавши думку осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Нормами статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За загальними правилами відшкодування шкоди, відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто, єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підляже відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Таким чином, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачає, що вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов'язок доведення відсутності вини покладається на нього самого, до цього часу він вважається винним; обсяг відшкодування шкоди не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Тільки у випадках, встановлених законом, відповідач може бути звільнений від обов'язку відшкодовувати завдану шкоду за відсутності його вини, наприклад, в результаті непереборної сили, тобто надзвичайної і невідворотної зовнішньої події, яка повністю звільняє відповідача від відповідальності за заподіяну шкоду (це явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій, стихійні лиха та інше).
За загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 10 ЦПК України). Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої сторони, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Приписами статті ч.2 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 18 листопада 2014 року у справі № 463/4729/14-п (а.с.20-22) було встановлено, що 18.08.2014 р. о 22:15 год. по автодорозі Львів - Краковець 16км + 950 м. Пантелєєв Г.В. керував автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного, чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №747/1951 від 18.08.2014р. та представленими суду відеоматеріалами згідно яких ОСОБА_6 від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в присутності лікаря,інспекторів ДАІ та свідків відмовився.
При цьому, Личаківським районним судом міста Львова не прийняті до уваги заяви ОСОБА_6 про незаконні дії працівників ДАІ, так як згідно представленого суду висновку службового розслідування за результатами розгляду звернення громадянина ОСОБА_6, щодо його побиття двома працівниками ДАІ та незаконного розміщення його автомобіля на арешт майданчику, від 18.09.2014р. факти викладені у зверненні громадянина ОСОБА_6 щодо побиття та незаконного розміщення його автомобіля на арешт майданчику, інспекторами ДПС взводу №6 БДПС ГУМВС України у Львівській області старшиною міліції ОСОБА_3 та старшим сержантом міліції ОСОБА_2 свого підтвердження не знайшли, порушень діючого законодавства та нормативних актів МВС України не вбачається. Дії Інспекторів ДПС взводу №6 БДПС ГУМВС України у Львівській області старшини міліції ОСОБА_3 та старшого сержанта міліції ОСОБА_2 щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_6 та відсторонення його від керування транспортним засобом відповідають вимогам наказів МВС України №77/2009 «Про затвердження інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення дорожнього руху», 111/2009 «Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС», Кодексу України про адміністративні правопорушення. Подальше проведення перевірки за зверненням громадянина ОСОБА_6 припинено.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено правомірність дій відповідачів 18 серпня 2014 року. Інших доказів спричинення позивачу відповідачами матеріальної та моральної шкоди суду не надано.
Показання свідка ОСОБА_5 не можуть бути прийняті судом як доказ спричинення шкоди, оскільки ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав тільки на обставини затримання працівниками ДАІ ОСОБА_6 та вилучення у нього автомобіля, що узгоджується з даними вищевказаної постанови Личаківського районного суду Львівської області. Ним також підтверджений факт, що їх з позивачем висадили з автомобіля ОСОБА_6 і вони вимушені були самостійно добиратися додому. Автомат Калашникова, на який як засіб застосування насильства в своїх поясненнях посилався позивач, він у працівників ДАІ не бачив.
Письмові покази свідка ОСОБА_6 (а.с.26-38), надані позивачем, у судовому засіданні не досліджувалися, оскільки, порядок допиту свідків, встановлений ст.180 ЦПК України, зобов'язує суд встановити його особу безпосередньо в судовому засіданні, під розписку попередити свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань та привести його до присяги.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки позивач при поданні позову даної категорії, відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 88 ЦПК України, судові витрати відпостяться на рахунок держави. Відтак, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті 03 липня 2015 року, в судовому засіданні проголошено його вступну та резолютивну частини. Повний текст рішення буде складений 07 липня 2015 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л. Д. Фролова