24 червня 2015 рокум. Київ
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючогоЖайворонок Т.Є.,
суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І.,Сеніна Ю.Л.,
Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Шицького І.Б.,
Гуменюка В.І.,Потильчака О.І.,Яреми А.Г., -
Ємця А.А.,Романюка Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» (далі - ТОВ «ФК «Новий регіон») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 910/4427/14 за позовом ТОВ «ФК «Новий регіон» до Київської міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Департамент комунальної власності м. Києва, Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про стягнення коштів,
У березні 2014 року ТОВ «ФК «Новий регіон» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 1 листопада 2010 року в справі № 7/365, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2010 року, визнано недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу акцій відкритого акціонерного товариства «Київгаз» (далі - ВАТ «Київгаз») від 18 березня 2010 року, укладений між ТОВ «ФК «Новий регіон» та Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - ГУКВ м. Києва). Визнано право власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на 1 614 144 штук простих іменних акцій ВАТ «Київгаз», що становить 28,64 % статутного капіталу цього товариства. Постановою Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року постанову апеляційного суду в зазначеній справі залишено без змін. У зв'язку з тим, що судом не було застосовано двосторонню реституцію, ТОВ «ФК «Новий регіон» просило стягнути з Київської міської ради 6 017 865 грн прямих збитків (вартість акцій, сплачену позивачем відповідачеві за цим договором) і 1 435 821,60 грн упущеної вигоди.
Заперечуючи проти позову, відповідач і треті особи послалися на недоведеність позовних вимог та просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11 серпня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2015 року постанову апеляційного суду залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 3 червня 2015 року справу № 910/4427/14 допущено до провадження Верховного Суду України.
У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ТОВ «ФК «Новий регіон» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2015 року і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 258, ст. 536, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п. 2 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства».
В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 9 квітня 2013 року № 5011-70/10168-2012, від 2 червня 2009 року № 32/74 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року № 6-29663св12.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню.
У справі № 7/365 судом установлено, що 18 березня 2010 року між ТОВ «ФК «Новий регіон» (покупець) і ГУКВ м. Києва (продавець) укладено договір купівлі-продажу акцій ВАТ «Київгаз». Згідно з умовами цього договору покупець за результатами аукціону, проведеного 18 березня 2010 року, придбав у продавця пакет акцій ВАТ «Київгаз» у кількості 1 614 144 штук, що становить 28,64 % статутного капіталу цього товариства, за ціною 6 017 865 грн. Відповідно до платіжних доручень від 3 березня 2010 року № 7 на суму 601 786,50 грн, від 15 квітня 2010 року № 24 на суму 2 407 146 грн, від 17 травня 2010 року № 35 на суму 3 008 932,50 грн вартість акцій сплачено ТОВ «ФК «Новий регіон» у повному обсязі. Рішенням господарського суду м. Києва від 1 листопада 2010 року в справі № 7/365 визнано недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу акцій ВАТ «Київгаз» від 18 березня 2010 року, укладений між ТОВ «ФК «Новий регіон» та ГУКВ м. Києва виконавчого органу Київської міської ради. Визнано право власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на 1 614 144 штук простих іменних акцій ВАТ «Київгаз», що становить 28,64 % статутного капіталу цього товариства. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, виходив із порушення приватизаційного законодавства під час укладення спірного договору, оскільки ВАТ «Київгаз» було включено до переліку господарських товариств, пакети акцій та частки яких належать територіальній громаді м. Києва, що не підлягають продажу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Погодившись із висновками суду першої інстанції про порушення приватизаційного законодавства під час укладення договору купівлі-продажу акцій, апеляційний суд разом з тим послався на положення ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України та дійшов висновку, що цей договір є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади м. Києва. Постановою Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року постанову апеляційного суду в зазначеній справі залишено без змін.
У справі, що розглядається, касаційний суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що рішення суду в справі № 7/365 про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій набрало законної сили 6 грудня 2010 року, до суду з позовом про стягнення коштів ТОВ «ФК «Новий регіон» звернулося 14 березня 2014 року, тобто з пропуском трирічного загального строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі. У частині вимог про стягнення збитків суд дійшов висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження цих вимог.
Водночас у цивільній справі № 6-29663св12 за позовом про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності суд касаційної інстанції виходив із того, що укладений 19 жовтня 2007 року сторонами попередній договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в порушення вимог ст. 657 ЦК України не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним, а сплачені за ним кошти підлягають поверненню згідно зі ст. 216 ЦК України. При цьому судом застосовано спеціальну позовну давність, встановлену ч. 4 ст. 258 ЦК України.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм права, які регулюють загальні та спеціальні строки позовної давності, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.
Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (як оспорюваного, так і нікчемного) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст. 216 ЦК України).
Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України).
На час набрання законної сили рішенням у справі № 7/365 (6 грудня 2010 року) до наслідків нікчемного правочину застосувався спеціальний строк позовної давності - десять років (ч. 4 ст. 258 ЦК України).
15 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким ч. 4 ст. 258 ЦК України виключено. При цьому ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання ним чинності.
Ураховуючи, що судовим рішенням у господарській справі № 7/365, яке набрало законної сили 6 грудня 2010 року, встановлено нікчемність договору купівлі-продажу акцій як такого, що порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади м. Києва, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» та дійшли помилкового висновку про відмову ТОВ «ФК «Новий регіон» у позові про застосування наслідків нікчемного правочину з підстав пропущення позовної давності.
Крім того, у справі, що розглядається, основна позовна вимога - повергнення коштів, сплачених за нікчемним правочином, а додаткова вимога - стягнення збитків, спричинених таким неповерненням.
Згідно з ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Усупереч наведеній нормі матеріального права суд відмовив у стягненні збитків через недоведеність такої позовної вимоги.
Таким чином, суд допустив неоднакове і неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Судові рішення у справі, що розглядається, не містять висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заявлених грошових вимог, наявності доказів, що їх підтверджують.
Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 910/4427/14 задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 11 серпня 2014 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 910/4427/14 скасувати.
Справу № 910/4427/14 передати на розгляд до господарського суду м. Києва.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК України.
ГоловуючийТ.Є. Жайворонок
Судді:В.П. Барбара
І.С. Берднік
Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
П.І. Колесник
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
О.І. Потильчак
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
І.Б. Шицький
А.Г. Ярема