23 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Терлецького О.О.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі - Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У квітні 2013 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2012 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 15 482 489 грн 84 коп. та пеню за порушення термінів їх сплати у сумі 3096 грн 50 коп.
На обґрунтування позову відділення Фонду зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХІІ) Товариство не забезпечило працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатило вчасно адміністративно-господарські санкції.
Суди встановили, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (за формою № 10-ПІ) Товариством визначена: середньооблікова кількість штатних працівників - 13 941 осіб; кількість штатних працівників - інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ, - 558; кількість працюючих інвалідів - 224 особи. Невиконання відповідачем нормативу з працевлаштування 334 інвалідів стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені. Товариство до Дніпродзержинського міського центру зайнятості щомісячно подавало звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 14 червня 2013 року позов задовольнив частково: постановив стягнути з Товариства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 46 354 грн 76 коп. та пеню в сумі 927 грн 10 коп.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про задоволення позову: постановив стягнути з Товариства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 15 482 489 грн 84 коп. та пеню за порушення термінів їх сплати у сумі 3096 грн 50 коп.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 січня 2015 року постанову апеляційного суду скасував і залишив у силі постанову суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення із заявою), відділення Фонду зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року (справа № К/9991/39233/11) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 18-1, 20 Закону № 875-ХІІ, статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 803-ХІІ). Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статей 18-1, 20 Закону № 875-ХІІ та статті 20 Закону № 803-ХІІ.
Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що Товариство не виконало у повному обсязі обов'язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто Товариство не вжило всіх необхідних заходів, передбачених законодавством щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання, тому стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є правомірним. При цьому, встановивши, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними, становить 405, відповідно до вимог статті 20 Закону № 875-ХІІ погодився із розрахунком суду першої інстанції щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 13 036 970 грн 25 коп. та пені у сумі 344 175 грн 92 коп.
Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд також, установивши, що Товариство не вжило всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів та не надало пояснень щодо 334 незайнятих робочих місць на підприємстві, дійшов висновку про наявність вини Товариства і погодився з рішенням суду першої інстанції про те, що розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, пені вирахувано відділенням Фонду невірно і стягнув адміністративно-господарські санкції у сумі 46 354 грн 76 коп. та пеню - 927 грн 10 коп.
Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства установи, організації <…>, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації <…>, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХІІ).
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, встановив, що підстав вважати відсутньою вину відповідача не вбачається, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є обґрунтованим.
За розрахунками відділення Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з Товариства, становить 15 482 489 грн 84 коп.
Разом із тим, не навівши жодних інших розрахунків та зовсім не мотивувавши свої висновки у цій частині, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, яке також не містить обґрунтування розрахунків, про те, що адміністративно-господарські санкції з Товариства мають бути стягнуті у розмірі 46 354 грн 76 коп.
За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
Заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.О. Терлецький
Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких
О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін