Справа № 822/1707/15
Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
02 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Францішек-В" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У травні 2015 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернулось в суд з адміністративним позовом до приватного підприємства «Францішек-В» (ПП «Францішек-В») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 12424,00 грн. та пені в розмірі 273,46 грн.
25 травня 2015 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №9229 подав заперечення в яких висловив проханням розглянути апеляційну скаргу без їх участі та залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875-ХІІ) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Частиною 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи на ПП «Францішек-В» у 2014 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 25 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить - 1 особа.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.
Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) та Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звітність про інформацію про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (Інструкція) та встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.
Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.
Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.
В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Із матеріалів справи встановлено те, що ПП «Францішек-В» виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання у 2014 році щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за формою №3-ПН.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач, не навів жодного доказу, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування і доказів безпосереднього звернення інвалідів на ПП «Францішек-В» з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Таким чином, із матеріалів справи та представлених відповідачем доказів не вбачається бездіяльності чи протиправних дій відповідача, а також його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Підприємством здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М.
ОСОБА_2