Справа № 802/4378/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
01 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Загороднюка А.Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Лозінської Н.В.,
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рахнянська ремонтно-механічна майстерня" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Рахнянська ремонтно-механічна майстерня" до відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанов,
12.2014 року позивач - Відкрите акціонерне товариство "Рахнянська ремонтно-механічна майстерня" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанов.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2015 року та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача, в свою чергу, заперечив проти апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції від 18.09.2014 року відкрито виконавче провадження з виконавчого документу №152/783/14-ц від 18.08.2014 року Шаргородського районного суду про стягнення з позивача 387572 грн. на користь ОСОБА_4. Зазначеною постановою запропоновано боржнику виконати виконавчий документ в добровільному порядку в строк до 09.10.2014 року.
10.10.2014 року, вважаючи, що сторонами не виконано виконавчий документ в добровільному порядку, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 38757,20 грн.
На думку позивача, рішення про стягнення виконавчого збору є необгрунтованим та порушує його законні права та охоронювані інтереси, що стало причиною звернення до суду.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України “Про виконавче провадження”, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно зі статтею 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до статті 28 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.
У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення виконавчого збору, є саме тим заходом, який застосовується державним виконавцем у випадку невиконання боржником рішення суду в строк, що ним встановлений.
Згідно з матеріалами справи, 08.10.2014 року під час перебігу строку на добровільне виконання до відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції позивачем було направлено лист "Щодо передачі мирової угоди на затвердження до суду та закриття виконавчого провадження по справі № 44770351" з оригіналом мирової угоди, згідно повідомлення про вручення, лист отримано 09.10.2014 року.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 24.11.2014 року мирова угода між сторонами виконавчого провадження була визнана.
При затвердженні мирової угоди на стадії виконавчого провадження суд здійснює попередній судовий захист, реалізуючи контролюючі повно важення.
Мирова угода в процесі виконання рішення суду існує як передбачена законом можливість сторін відмовитися від подальшого застосування процедури примусу і врегулювання спору самостійно. Особливістю цього інституту є відсутність спору між сторонами на момент укладення миро вої угоди, оскільки він вже вирішений судом.
Правове значення визнання мирової угоди судом полягає у преклюзивності (сторони вже не можуть повернутися до тотожного спору, до застосування заходів державного примусу) .
При цьому, державним виконавцем не вчинялись будь-які дії примусового характеру, направлені на виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”, підстави можливості визнання мирової угоди встановлювалися та перевірялися не державним виконавцем, а судом.
Можливість сторін по-іншому узгодити свої інтереси після формальної реалізації права на звернення до юрисдикційного органу - суду, який вже вирішив спір, і є тією законодавчою гарантією, втіленням у життя принципу диспозитивності, який є основним принципом побудови цивільних та цивільно-процесуальних правовідносин. Важливими юридичними нас лідками укладення і визнання судом мирової угоди для сторін виконав чого провадження є відсутність необхідності здійснювати подальше примусове виконання державним виконавцем і припинення виконав чого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Таким чином, правова природа мирової угоди передбачає врегулювання спору без застосування заходів примусового виконання.
Аналізуючи вище викладені норми законодавства та обставини справи, суд приходить до висновку про те, що рішення не було виконано добровільно тим способом, що передбачався судом, в зв'язку із поданням на затвердження сторонами мирової угоди під час перебігу строку добровільного виконання, при цьому, виконавцем не здійснювались заходи примусового виконання і не могли здійснюватись, так як сторони фактично змінили спосіб виконання рішення суду, а дії державного виконавця в період з 08.10.2014 року (дати укладання мирової угоди) до 24.11.2014 року(дати визнання мирової угоди судом) спрямовані не на виконання рішення суду щодо спору, а на забезпечення стягнення виконавчого збору.
Отже, рішення про стягнення виконавчого збору є необгрунтованим, оскільки останній є заходом примусового виконання, в той час як сторони самостійно в добровільному порядку дійшли згоди у вигляді мирової угоди, що в подальшому була затверджена судом.
При цьому, частиною другою статті 18 КАС України визначено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Ч.3 ст.181 КАС України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій, або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної вконавчої служби є відповідний орган державної виконавої служби.
Крім того, згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010 р. (п.9), позовні заяви стосовно рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та посадових осіб головних управлінь юстиції в областях, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції підсудні окружним адміністративним судам, оскільки відповідачем у таких справах є відповідний орган державної виконавчої служби, незалежно від того, чи оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції прийнято необгрунтоване рішення про стягнення виконавчого збору від 10.10.2014 року та на його виконання постанову про відкриття виконавчого провадження від 08.12.2014 року.
При цьому, слід враховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Не відноситься до компетенції суду зобов'язання державного виконавця усувати допущені ним при виконанні своїх обов'язків недоліки, при тому, що такі недоліки позивачем не конкретизовані, а обраний ним спосіб захисту, зокрема, скасування в судовому порядку постанов державного виконаця про стягнення виконавчого збору від 10.10.2014 року та відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору від 08.12.2014 року є достанніми засобом поновлення порушених прав .
В зв'язку з чим, вимоги позивача щодо зобов'язання державного виконавця усунути допущені недоліки задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції вирішив скасувати її та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рахнянська ремонтно-механічна майстерня" задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Рахнянська ремонтно-механічна майстерня" до відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанов скасувати.
Винести нову постанову, якою позов задоволити частково.
Визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції ОСОБА_3 щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10 жовтня 2014 року, а також про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2014 року.
Скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 10 жовтня 2014 року та постанову про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2014 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Загороднюк А.Г.
ОСОБА_5