Справа № 802/816/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
02 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Степанівська сільська рада Теплицького району Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
В березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Степанівська сільська рада Теплицького району Вінницької області, в якому просила визнати протиправною відмову Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 30.12.2014 року за № 31-2-0.3-12788/2-14 у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 14.11.2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання учасники процесу не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 14.11.2014 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Листом за № 31-2-0.3-12788/2-14 від 30.12.2014 року Головне управління Держземагенства у Вінницькій області повідомило позивачу, що відповідно до рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року, які введені в дію наказом Держземагенства від 15.10.2014 року № 328 щодо виконання доручення Віце-прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_3 від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, територіальним органам Держземагенства направлено запит до органів місцевого самоврядування щодо висловлення позиції про можливість надання такої земельної ділянки. Листом від 24.11.2014 року № 5683 відділ Держземагенства у Теплицькому районі повідомив, що Степанівська сільська рада не погоджує надання земельної ділянки, зазначеної у викопіюванні, доданому до клопотання, оскільки дана земельна ділянка планується для створення громадського пасовища і використовується жителями села Марківка для випасання худоби. Таким чином, Головне управління не може надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність.
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та обєднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Крім того, ч.4 ст.122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у п."а" ч.2 ст.92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.
Частиною 2 ст.123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до ч.3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно до ст.118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
В силу вимог положень ч.6 даної статті зазначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до п.1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів, затвердженого Указом Президента України № 445 від 08.04.2011 року, Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Згідно з пп.6-1 п.4 Положення Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб.
Пунктом 7 Положення передбачено, що Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.
З аналізу наведених правових норм, колегія суддів дійшла до висновку, що оскільки спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, отже до компетенції Головного управління Держземагенства у Вінницькій області відноситься розгляд питання про надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність.
Також, суд апеляційної інстанції даючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити, що судом вірно було застосовано норми процесуального права виходячи з призми матеріального права, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, що відповідно до доручення Віце-прем'єр-міністра Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_3 від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 Держземагентство України зобов'язано з метою забезпечення децентралізації влади, збільшення повноважень органів місцевого самоврядування з управління територіями, подолання корупції та збільшення надходжень до місцевих бюджетів, підвищення ефективності територіального планування та якості управлінських рішень органів місцевого самоврядування забезпечити у строк з 15.10.2014 року: - обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою; - надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (крім тих, що знаходяться у користуванні) для ведення фермерського господарства та особистого селянського господарства на конкурсній основі за результатами відкритих публічних земельних аукціонів; - затвердження на регулярній основі та оприлюднення на офіційному сайті Держземагентства переліків земельних ділянок, що виставляються на земельні торги, за результатами аналізу матеріалів інвентаризації, іншої землевпорядної документації, звернень фізичних та юридичних осіб щодо таких земельних ділянок.
На виконання даного доручення відповідно до п.1 наказу Держземагентства України №328 від 15.10.2014 року "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України" введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 року (протокол засідання № 2), у відповідності до якого пунктом 2 визначено, що начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходимуть з 15.10.2014 року, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідач виконував вимоги наказу Держземагентства України № 328 від 15.10.2014 року та у відповідності до якого звернувся за відповідним погодженням до Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, за якою рахується спірна земельна ділянка як землі запасу.
Листом №5683 від 24.11.2014 року відділ Держземагенства у Теплицькому районі повідомив, що Степанівська сільська рада не погоджує надання спірної земельної ділянки у власність, оскільки ця земельна ділянка планується для створення громадського пасовища і на даний час використовується жителями села Марківка для випасання худоби.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що вказане посилання відповідача у своїй відмові саме на положення наказу Держземагентства України № 328 від 15.10.2014 року є помилковим, адже перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тоді як така підстава для прийняття відповідного рішення відповідачем, нормами Земельного Кодексу України не передбачена.
Крім того, судом першої інстанції правомірно надана правова оцінка всім наявним обставинам та матеріалам вказаної справи, у зв'язку з чим суд при винесені оскаржуваного рішення дійшов до правильного висновку, а саме передумовою для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки стало порушення вимог встановлених нормами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Аргументовано керуючись принципом офіційного з'ясування усіх обставин справи, що передбачений ч.4 ст.11 КАС України, судом першої інстанції встановлено, що частина спірної земельної ділянки входить до прибережної захисної смуги річки Кублич.
Відповідно до ст.88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст.4 ВК України прибережні захисні смуги відносять до земель водного фонду.
Виходячи із змісту ст.59 ЗК України законодавцем встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, проте громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Громадянам та юридичним особам із земель водного фонду також можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
Частиною 1 ст.61 ЗК України також передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
В призмі наведених правових норм колегія суддів дійшла до висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості надання земель прибережних захисних смуг у приватну власність з метою ведення особистого селянського господарства.
Також, як вбачається з матеріалів справи, а саме з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0501249212013 від 23.11.2013 року, земельна ділянка кадастровий номер 0523787000:01:000:0469 загальною площею 4,2686 га, до якої входить і спірна земельна ділянка площею 2,0 га, має обмеження у використанні прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах загальною площею 1,209 га.
При цьому з кадастрового плану земельної ділянки слідує, що її значна частина охоплюється прибережною захисною смугою. Вказана обставина не відображена на викопіюванні з плану землекористування Степанівської сільської ради, наданому позивачу разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Тобто, місце розташування спірної земельної ділянки в тих межах, в яких воно визначено у викопіюванні до клопотання позивача від 14.11.2014 року, не відповідає вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, що свідчить про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області правомірно та обґрунтовано відмовлено у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Степанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (за межами населеного пункту), тобто відповідач діяв в спосіб та в межах, визначених Конституцією України та Законами України.
В силу ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, водночас відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий /підпис/ ОСОБА_1
Судді /підпис/ ОСОБА_5
/підпис/ ОСОБА_6
З оригіналом згідно:
секретар