02 липня 2015 р.Справа № 816/1337/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 816/1337/15
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного підприємства "Полтавазв'язокбуд"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
23.04.2015 року, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства "Полтавазв'язокбуд" (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача (м. Полтави, вул. Зіньківська, буд. 19, код ЄДРПОУ 37709771) на користь позивача (36014, м. Полтава, вул. Зигіна, буд.1, одержувач УДКСУ у м. Полтава Полтавської області, код 38019510 р/р 31218230700002 в ГУДКСУ в Полтавській області, МФО 831019) адміністративно - господарські санкції у розмірі 37814, 00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 302, 48 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) фіксування судового засідання 02.07.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідач (ідентифікаційний код 37709771) зареєстрований як юридична особа 16.05.2011 року.
27.02.2014 відповідач подав позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ).
Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 15 осіб.
Згідно цього ж Звіту, на підприємстві у 2014 році не працювали особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, тоді як кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” становить 1 особу.
Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць для працевлаштування інвалідів (1 особа), склала 37 814 грн.
З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 8 днів (з 16.04.2015 року по 23.04.2015 року ) позивачем розраховано пеню у розмірі 302 грн. 48 коп.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вчинив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, а тому правові підстави щодо накладення адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі по тексту - Закон України N 875-XI) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно з ч.1 ст. 19 Закону України N 875-XI встановлено що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 ст. 20 Закону України N875-XI визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України N875-XI передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Статтею 216 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно положень ч.3 ст. 217 ГК України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції .
Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 ГК України).
Частиною 1,2 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України N875-XI визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частиною першою статті 18 Закону України N875-XI встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Отже, з наведених норм ст.ст. 18, 19 Закону України N875-XI вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ст. 18 Закону України N875-XI не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Частиною третьою ст. 18 Закону України N875-XI визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" форма звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - інформація) заповнюється роботодавцями та подається до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).
Отже, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Таким чином неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).
Як вбачається з матеріалів справи згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2014 році становила 15 осіб, відтак в силу вимог ст. 19 Закону України N875-XI норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав одне робоче місце.
Згідно листа Полтавського міського центру зайнятості за вих. №05-1678 від 06.05.2015 протягом 2014 року відповідач щомісячно подавав звіти "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН із зазначенням вакансій для працевлаштування інвалідів. На вакансії, подані відповідачем, інваліди центром зайнятості не направлялися.
Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи щомісячними звітами за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за період з січня 2014 року по грудень 2014 року із зазначенням однієї вакантної посади для працевлаштування інваліда (монтажник зв'язку - кабельник) (аркуші справи 28-39).
Таким чином колегія суддів вважає, що відповідач вчинив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, а тому правові підстави щодо накладення адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року по справі №816/1337/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі №816/1337/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3
Повний текст ухвали виготовлений 06.07.2015 р.