01 липня 2015 р.Справа № 816/1366/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бершова Г.Є.
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. по справі № 816/1366/15
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Аметист ЛТД"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
28 квітня 2015 року позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 8 914,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2014 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів установлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на 1 робоче місце, в зв'язку з чим він повинен був до 16 квітня 2015 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 8 800,00 грн. Оскільки зазначену суму відповідачем не сплачено, то на підставі частини другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на суму заборгованості було нараховано пеню в розмірі 114,40 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 01.07.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, письмових заперечень колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що згідно нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів є вакансія прибиральник територій у кількості 1 робочого місця. З 08 жовтня 2013 року по 23 квітня 2014 року на посаді прибиральника територій працював інвалід II групи ОСОБА_1 До Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист ЛТД" Лубенським міськрайонним центром зайнятості після вищезазначеного періоду направлялась 1 особа, якій встановлена інвалідність, однак вказана особа сама відмовилась від працевлаштування (а.с. 21, 42). Крім того, відповідачем до Лубенського міськрайонного центру зайнятості протягом 2014 року було надано звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів, а саме, наявність вільного робочого місця на посаду прибиральника територій із наданням переваги інвалідам, що підтверджено копіями даних звітів (а.с. 22-39).
Позивач зазначив, що за 1 робоче місце призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, а оскільки відповідач не сплатив суму санкції та пеню, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вживав необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме: створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, вини в діях відповідача судом не встановлено, а отже, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.
В доводах апеляційної скарги позивач зазначив, що законодавством не передбачено звільнення роботодавців від виконання нормативу, якщо інваліди до нього звертатись не будуть та, що виконанням нормативу є лише працевлаштування інваліда на основне місце роботи, а обов'язок по працевлаштуванню покладається законодавцем виключно на роботодавців, а отже відповідач порушив чинне законодавство та повинен сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875 (далі - Закон № 875) передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Як вбачається з матеріалів справи, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа (а.с. 5).
Згідно статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Статтею 18 вищезазначеного Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18-1 Закону № 875 інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання" (чинний) формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовується доводами апеляційної скарги, що для працевлаштування інвалідів відповідачем своєчасно та регулярно повідомлявся Лубенський міськрайонний центр зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів за формою звітності роботодавців № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". При цьому позивачем не надано доказів щодо незабезпечення відповідачем умов для працевлаштування інвалідів, доказів відмови в прийнятті на роботу інваліду, направлення інвалідів центром зайнятості.
Наведене підтверджує інформування відповідачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що підприємство відповідача відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.
Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, у зв'язку із виконанням відповідачем передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо виконання підприємством вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, та як наслідок, безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення суми адміністративного господарських санкцій.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. по справі № 816/1366/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4