16 червня 2015 р. Справа № 58165/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектромонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова про визнання протиправними дій, скасування рішення, -
ТзОВ «Промелектромонтаж» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова, яким просило скасувати рішення відповідача від 31.03.2011 року № 552 про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та визнати протиправними дії відповідача щодо винесення даного рішення та виключення його з Реєстру платників податку на додану вартість.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року позов задоволено частково: визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 552 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «Промелектромонтаж»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «Промелектромонтаж» відповідач, зазначаючи пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України як підставу для анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість, діяв всупереч вимог закону щодо підстав для прийняття такого рішення, з порушенням способу анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, передбаченого законодавством України, без врахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, упереджено і нерозсудливо. За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в частині визнання нечинним даного рішення. На думку суду, за даних обставин справи такий спосіб захисту порушеного права цілком відповідає інтересам позивача і повною мірою дає можливість його відновити. При цьому, дане рішення є підставою для виключення позивача з Реєстру платників податку на додану вартість, однак відповідач не наділений повноваженнями щодо внесення будь-яких відомостей у цей Реєстр, в тому числі про виключення з нього платників, а формування та ведення Реєстру здійснює центральний орган державної податкової служби, тому, на думку суду, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо виключення з Реєстру платників податку на додану вартість та щодо анулювання свідоцтва платника є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за наслідками трьох документальних невиїзних перевірок ТзОВ «Промелектромонтаж» було встановлено, що правочини, нібито укладені позивачем з підприємствами-постачальниками, не спричинили реального настання юридичних наслідків. Відповідно до наявних у базі даних державної податкової служби відомостей, податкової звітності та інших джерел інформації, отриманих під час перевірки від інших органів державної податкової служби, встановлено укладання цивільно-правових угод та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. За таких обставин, на думку відповідача, при придбанні та продажу товарів (послуг) у позивача не було об'єктів оподаткування в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 134, 185 Податкового України. Тому на підставі таких висновків перевірок ним було прийняте рішення про анулювання реєстрації ТзОВ «Промелектромонтаж» як платника податку на додану вартість на підставі пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.
Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена і під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, не встановлено, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановив суд, ТзОВ «Промелектромонтаж» 20.11.2003 року було зареєстроване Жовківською районною державною адміністрацією Львівської області як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду 32703995, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Після реєстрації ТзОВ «Промелектромонтаж» було взяте на облік платників податків, а 25.11.2003 року зареєстроване платником податку на додану вартість, про що Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова видано свідоцтво № 148364 з присвоєнням індивідуального податкового номеру 327039913238.
31.03.2011 року відповідач прийняв рішення № 552 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «Промелектромонтаж» згідно з пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України з тих підстав, що платником подано податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з березня 2010 року до лютого 2011 року з показниками, які, з урахуванням актів документальних перевірок свідчать про відсутність оподатковуваних операцій, та має за вказані звітні періоди обсяги оподатковуваних операцій 0,0 грн., обсяг придбання товарів (робіт, послуг) 0,0 грн.
Підставою для прийняття зазначеного рішення були висновки, викладені в актах від 31.12.2010 року, 23.03.2011 року та від 31.03.2011 року про результати позапланових невиїзних перевірок ТОВ «Промелектромонтаж» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за періоди з 01.04.2008 року до 30.09.2010 року, з 01.10.2010 року до 31.01.2011 року та лютий 2011 року.
Як вбачається із вказаних актів, в результаті аналізу податкової звітності ТзОВ «Промелектромонтаж» з податку на додану вартість у розрізі його контрагентів, на підставі відомостей з АІС «Аудит», «Бест Звіт», АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також на підставі матеріалів, отриманих від підрозділів податкової міліції, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова дійшла висновку, що між ТзОВ «Промелектромонтаж»та його контрагентами укладались цивільно-правові угоди та проводились безтоварні операції, спрямовані на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. На думку відповідача, посадові особи ТзОВ «Промелектромонтаж» фактично не могли здійснювати господарських операцій з огляду на свої виробничі потужності, наявні трудові ресурси, транспортні засоби, місцезнаходження майна, віддаленість контрагентів один від одного, оперативність виконання таких господарських операцій, що у свою чергу свідчить про нікчемність цих правочинів. За результатами даних перевірок відповідач дійшов висновків про те, що у позивача відсутній об'єкт оподаткування по операціях придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.04.2008 року до 31.12.2010 року в розумінні ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і за січень-лютий 2011 року в розумінні ст. 185 Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність таких висновків і рішення відповідача, виходячи з наступного.
Анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість здійснюється за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачено ст. 184 Податкового кодексу України, та в порядку, визначеному розділом V «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 978, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1400/18695.
Відповідно до пп. «г» п. 18.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Отже, реєстрація платника податку на додану вартість на підставі зазначеної норми анулюється з двох самостійних підстав: 1) якщо протягом 12 послідовних податкових місяців платник податку не подає податкових декларацій з податку на додану вартість; 2) якщо протягом 12 послідовних податкових місяців платник податку на додану вартість подає таку декларацію, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Яз зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість слугувало подання позивачем декларацій з цього податку, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок протягом дванадцяти послідовних місяців.
З аналізу наведеної норми вбачається, що в такому випадку свідченням відсутності постачання/придбання товарів є відповідні відомості в самій декларації, які свідчать, що у звітних періодах у платника податку були відсутні оподатковувані операції, що є об'єктом оподаткування цим податком, зокрема, відсутність кількісних показників податкових зобов'язань, податкового кредиту, розрахунків з бюджетом тощо.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за період з березня 2010 року по лютий 2011 року ТзОВ «Промелектромонтаж» подавало до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова податкові декларації з податку на додану вартість, копії яких наявні в матеріалах справи, які свідчать про наявність постачання (придбання) товарів, здійснених з метою формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
При цьому відповідно до пп. 5.2.3 п. 5.2 зазначеного вище Положення рішення про анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу приймаються за наявності відповідних підтверджуючих документів (відомостей). Такими документами, коли підставою анулювання реєстрації є пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, є акт або довідка підрозділу оподаткування юридичних або фізичних осіб про подання/неподання платником ПДВ податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців. У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником податку на додану вартість та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до податкового органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).
Даною нормою визначено вичерпний перелік підтверджуючих документів, на підставі яких податковий орган має право прийняти рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з підстав, передбачених пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.
Однак відповідач не надав суду зазначених вище довідку та реєстр (перелік) або доказів їх наявності, що свідчить про порушення відповідачем порядку прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
А відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин посилання відповідача на зазначені вище акти документальних невиїзних перевірок ТзОВ «Промелектромонтаж» є безпідставним.
При цьому колегія суддів зазначає, що акт (довідка) документальної чи камеральної перевірки відповідно до пп. 5.2.14 зазначеного вище Положення є підтвердним документом, лише коли підставою анулювання реєстрації є пп. «и» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.
Крім того, для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість необхідне беззаперечне встановлення обставин, які є підставою для прийняття такого рішення та підтвердження їх належними та достатніми доказами.
В свою чергу відповідно до «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Тобто висновки посадових осіб податкового органу, які проводили перевірку платника податків, викладені в акті, є лише думкою цих осіб щодо поведінки такого платника і не є остаточними.
В контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що за наявності поданих ТзОВ «Промелектромонтаж» декларацій з податку на додану вартість із зазначенням в них відомостей про наявність постачання (придбання) товарів, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно та неправомірно керувався лише висновком, викладеним в акті перевірки, про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами.
Щодо висновків, вказаних у зазначених актах перевірок, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено в листі Державної податкової адміністрації України від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617 «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними», дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з ч. 5 ст. 203 цього Кодексу правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: наявність самого правочину, відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, та наявність умислу на вчинення такого правочину.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу на землю як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Тому оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст. 228 Цивільного кодексу України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.
Крім того, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.
На підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності та неправомірності доводів податкового органу про наявність підстав, передбачених пп. «г» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі № 2а-4580/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектромонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова про визнання протиправними дій, скасування рішення - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 22.06.2015 року