30 червня 2015 р. Справа № 24917/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
представника відповідача Юрченка Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень,-
20.06.2007 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000481531/1/11588 від 11.07.2006 року та № 0000481531/0/6899 від 25.04.2006 року.
Постановою Господарського суду Львівської області від 10.12.2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вищевказаною постановою Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» подало апеляційну скаргу.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Львові № 0000481531/1/11588 від 11.07.2006 року та № 0000481531/0/6899 від 25.04.2006 року.
Державною податковою інспекцією у м. Львові подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2011 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові задоволено частково. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 00004815631/0/6899 від 25.04.2006 року та № 0000481531/1/11588 від 11.07.2006 року, прийняті Державною податковою інспекцією у м. Львові.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав, самостійно змінивши призначення платежу, визначене платником у платіжних дорученнях, безпідставно застосував до останнього штраф, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, податковим інспектором ДПІ проведена перевірка Підприємства на предмет своєчасності розрахунків з бюджетом за перший квартал 2003 року, в ході якої ДПІ встановлено порушення Підприємством пп. 5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями №2181 від 21.12.2000р. (далі-Закон №2181): несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи.
Згідно пп.17.1.7 ст.17 Закону №2181 податковим інспектором в акті перевірки(а.с.15) проведено розрахунок штрафних санкцій за ставкою 50% на суму 47 264,42грн. на підставі поданого Підприємством Розрахунку за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету за І квартал 2003 року №1491331 від 05.05.2003р.; дата нарахування-21.05.2003р.; дата сплати: 26.05.2004р. (5147,26грн.), 28.05.2004р. (23478,21грн.), 02.06.2004р. (9413,63грн.), 07.06.2004р. (4704,12грн.), 08.06.2004р. (4521,20грн.); 372, 374, 379, 384, 385 днів затримки відповідно; ставка 50%.
На підставі даного Акта перевірки (а.с. 15) ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2006р. №0000481531/0/6899, яким на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181 за затримку сплати узгодженої суми податкового зобовязання за платежем «плата за геологорозвідувальні роботи» в розмірі 94 528,84грн.(а.с.13). Підприємство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 47 264,42 грн.
За наслідком процедури апеляційного узгодження вищезгадане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, та прийнято податкове повідомлення рішення №0000481531/1/11588 від 11.07.2006р.(а.с.12).
На час декларування позивачем податкового зобов'язання діяв Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 -III від 21.12.2000р. (далі Закон №2181).
Податкове зобов'язання, відповідно до пункту 1.2 статті 1 зазначеного Закону - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону № 2181 податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Пунктом 1.5 статті 1 Закону 2181 визначено, що штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Отже, сума штрафних санкцій за змістом Закону №2181 є складовою податкового зобов'язання, відтак, на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону.
Вказаним підпунктом передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобов'язання, з врахуванням положень частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо застосування аналогії закону перебіг строку давності для визначення платнику податків податкового зобов'язання за платежем із штрафних санкцій, застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону починається з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, тобто з дня порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього Закону щодо строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1.1 ст.4 Закону №2181, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.
Згідно п.5.1 ст.5 Закону №2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Пунктом 5.3.1. ст. 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4. статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. Згідно п.4.1.4 ст.4 цього закону, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період що дорівнює:
а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітної (податкового) місяця.
Разом з тим, пунктом 7.7 статті 7 Закону №2181 визначений принцип рівності бюджетних інтересів.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №2181 передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.99 № 679-Х1У "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76. кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання-коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та був спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Щодо застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків пункту 7.7 статті 7 Закону, то з аналізу норм Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 Закону.
Оскільки, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення, а тому у вказаних випадках до платника податків застосовуються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.
На підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2003р. яким, в тому числі, стягнуто з Підприємства збір за геологорозвідувальні роботи - пеню в розмірі 279 628,59грн., яка була нарахована станом на 20.10.2003р., був виданий наказ господарського суду №5/1231-25 від 09.04.2004р.(а.с.195-198)
Товариством у травні-червні 2006 року згідно призначення платежу у платіжних дорученнях погашалась заборгованість по збору за геологорозвідувальні роботи згідно наказу господарського суду №5/1231-25 від 09.04.2004р., що підтверджується:платіжним дорученням №2272 від 25.05.2004р. на суму 50 000,00грн.; платіжним дорученням №2283 від 26.05.2004р. на суму 50 000,00грн.; платіжним дорученням №2387 від 02.06.2004р. на суму 20 000,00грн.; платіжним дорученням №2441 від 07.06.2004р. на суму 10 000,00грн.; платіжним дорученням №2450 від 08.06.2004р. на суму 10 000,00грн.(а.с.156, 159, 161, 164, 167).
З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень слідує, що позивачем сплачувалися задекларовані податкові зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи у травні-червні 2004 року, при цьому у платіжних дорученнях в призначенні платежу чітко визначено призначення платежу.
Проте згідно облікової картки судом встановлено, що відповідач отримані від позивача кошти спрямовував на погашення несплаченого збору за геологорозвідувальні роботи за 1 кв. 2003 року.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесенні з метою погашення податкового боргу, така зміна здійснена відповідачем є неправомірною, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року у справі № 2а-8982/11/1370 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін