30 червня 2015 р. Справа № 24978/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі за позовом Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
18.11.2011 року Спільне українське-угорське підприємство «Геліос» звернулося до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області, в якому просило визнати неправомірними дії відповідача щодо самостійного зарахування сплачених за податковими зобов'язаннями по комунальному податку коштів на погашення податкового боргу за неіснуючу затримку по сплаті податкових зобов'язань з комунального податку, що перевищує граничні строки сплати та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006101503 від 25.10.2011 року, згідно акту перевірки № 1211/15-03 від 14.10.2011 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.10.2011 року позивачем було отримано листа, згідно якого відповідачем 14.10.2011 року була проведена камеральна перевірка по питанню дотримання встановлених законодавством граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання по "комунальному податку". За результатами перевірки було складено Акт на підставі якого відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення про накладення штрафу на позивача в розмірі 1,36 грн. Зазначені дії позивач вважає протиправними, через те, що відповідачем порушений граничний строк визначення суми податкового зобов'язання. Податковий борг стосовно якого минув строк позовної давності вважається безнадійним, а отже підлягає списанню. Крім того відповідачем протиправно змінено цільове призначення платежу по "комунальному податку", незважаючи на реквізити зазначені в платіжних дорученнях.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області щодо самостійного зарахування сплачених за податковими зобов'язаннями по комунальному податку коштів на погашення податкового боргу за неіснуючу затримку по сплаті податкових зобов'язань з комунального податку, що перевищує граничні строки сплати. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області № 0006101503 від 25.10.2011 року.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Ужгородська МДПІ не вправі була зараховувати поточні платежі в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 14.10.2011р. Ужгородською МДПІ було проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання встановлених законодавством граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання по комунальному податку.
За результатами перевірки складено Акт №1211/15-03 від 14.10.2011р., яким встановлено порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: позивачем сплачено узгоджену суму зобов'язання по "комунальному податку" в розмірі 6,79 грн. із запізненням на 884 календарні дні(а.с.8).
На підставі даного акту 25.10.2011р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0006101503, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у вигляді штрафу в розмірі 1,36 грн. за платежем "комунальний податок"(а.с.10).
22.07.2008 року позивачем було подано до Ужгородської МДПІ розрахунок комунального податку №20163, яким задекларував до сплати грошове зобов'язання в розмірі 10,20 грн., граничний термін сплати 19.08.2008р.(а.с.11)
З наявного в матеріалах справи платіжного доручення №13 від 28.07.2008р. слідує, що позивачем сплачено 10,20 грн. до бюджету, з призначенням платежу: "Комунальний податок за 2 квартал 2008р.", тобто погасив задеклароване до сплати грошове зобов'язання визначене розрахунком комунального податку №20163(а.с.13).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач самостійно зарахував сплачені позивачем кошти по платіжному дорученню №13 від 28.07.2008р. у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.
Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 визначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а)календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б)календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року; г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.
Згідно пп.17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
З вищезазначеного випливає, що розмір штрафу визначається в залежності від кількості прострочених календарних днів та обчислюється від погашеної суми податкового боргу.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Виходячи зі змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Таким чином, позивач, перерахувавши суми податкових зобов'язань з певних податків за визначений ним період, виконав свої податкові зобов'язання з їх сплати.
Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Утім, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ були визначені заходи, які могли вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
При цьому, згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Виходячи із аналізу вказаних норм, колегія суддів зазначає, що норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, вищезазначені норми цього ж Закону України не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.
При цьому, положенням пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим органам було надано право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п.1.3 Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.
Крім того, норми пп. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 даного Закону з урахуванням положень п. "б" пп. 8.6.1 п. 8.6 цієї статті не встановлюють заборону для платників податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.
Отже, як правильно встановив суд першої інстанції, на час виникнення правовідносин не було передбачено права податкового органу за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) направляти кошти такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення заборгованості.
Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків, а тому визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення позивачем податкових зобов'язань за інші періоди, є помилковим.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 18.09.2014 року у справі № 21-279а14.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі № 2а-0770/3966/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін