ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.07.2015Справа №916/4903/14
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез"
до1. Військової частини НОМЕР_1 2. Міністерства оборони України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Військової частини НОМЕР_2
простягнення 131435 грн 13 коп.
Представники:
від позивача:Кушнір С.В. - представник за довіреністю
від відповідача-1:не з'явились
від відповідача-2:Субботін О.М. - представник за довіреністю
від третьої особи:не з'явились
05.12.2014 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" з вимогою до Військова частина НОМЕР_3 про стягнення 131 435 грн 13 коп. заборгованості за договором про закупівлю за державні кошти № 368 від 23.10.2013, в тому числі 91 274 грн 40 коп. основного боргу, 16 429 грн 39 коп. пені, 17 342 грн 14 коп. інфляційних втрат та 6 389 грн 20 коп. штрафу.
Свої позовні вимоги виконуючий обов'язки позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про закупівлю за державні кошти № 368 від 23.10.2013 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 91 274 грн 40 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню у розмірі 16 429 грн 39 коп., штраф у розмірі 6 389 грн 20 коп. та інфляційні втрат у розмірі 17 342 грн 14 коп.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2014 порушено провадження у справі № 916/4903/14, розгляд справи призначено на 22.12.2014.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 строк розгляду справи № 916/4903/14 продовжено до 20.02.2015 та відкладено розгляд справи на 19.01.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 19.01.2015 залучено до участі у справі № 916/4903/14 Військову частину НОМЕР_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 11.02.2015.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 11.02.2015 залучено до участі у справі Міністерство оборони України у якості відповідача та матеріали справи № 916/4903/14 , надіслано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 справу № 916/4903/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.03.2015.
17.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
17.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 розгляд справи відкладено на 16.04.2015, у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача-2, неявкою представників відповідача-1 та третьої особи у судове засідання та неподанням останніми витребуваних доказів.
31.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
14.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування та долучення доказів та клопотання про відмову у задоволенні заяви про уточнення позовних вимог.
16.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 12.05.2015, у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача-2, неявкою представників відповідача-1 та третьої особи у судове засідання, неподанням останніми витребуваних доказів та необхідністю витребування доказів
12.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення у справу належного відповідача та клопотання про долучення документів до матеріалів справи
12.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 було замінено відповідача-1 на належного - Військову частину НОМЕР_1 , розгляд справи відкладено на 02.06.2015.
18.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи та витребування доказів.
20.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про слухання справи в закритому судовому засіданні за участі представників учасників процесу, що мають доступ до матеріавалів з грифом "Для службового користування".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 розгляд справи відкладено на 23.06.2015, у зв'язку із неявкою представників відповідача-1 та третьої особи у судове засідання та необхідністю витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 розгляд справи відкладено на 06.07.2015, у зв'язку з неявку представників відповідача-1 та третьої особи у судове засідання та необхідністю витребування доказів.
Представники відповідача-1 та третьої особи у судове засідання 06.07.2015 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали, вимоги суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
У судове засідання 06.07.2015 з'явились представники позивача та відповідача-2 та надали пояснення по суті справи.
У судовому засіданні 06.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши надані суду докази, суд
23.10.2013 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" (продавець за договором) укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти № 368, відповідно до умов якого продавець зобов'язується у 2013 році поставити товар, зазначений у договорі, накладній, а покупець - прийняти і оплатити товар.
Пунктом 8.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його укладення, підписання і діє до 31.12.2013.
В подальшому між сторонами 20.11.2013 укладено додаткову угоду № 1 до договору відповідно до умов якої сторонами збільшено обсяги та вартість товару.
Згідно з пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди ціна цього договору становить: 91274 грн 40 коп.
Відповідно до пункту 4.1 договору покупець зобов'язаний провести оплату вартості товару протягом 35 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної та надання продавцем рахунку на оплату.
Приймання товару здійснюється шляхом оформлення видаткової накладної (пункт 6.1.2 договору).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013 продавцем було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 91 274 грн 40 коп., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 313 від 06.11.2013 на суму 66 581 грн 40 коп. та № 327 від 20.11.2013 на суму 24 693 грн 00 коп., належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Повноваження представників покупця на отримання поставленого продавцем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями № 40 від 06.11.2013 та № 41 від 20.11.2013 (належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи).
Судом встановлено, що відповідач-1 в порушення умов договору про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 91 274 грн 40 коп., що також не було спростовано відповідачем-1, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 91 274 грн 40 коп. Крім того, між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" було підписано акт звірки розрахунків від 19.02.2014, відповідно до якого станом на 20.02.2014 сума заборгованості відповідача-1 перед позивачем за видатковими накладними № 313 від 06.11.2013 та № 327 від 20.11.2013 складає 91 274 грн 40 коп.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до пункту 1 Указу Президента України від 06.04.2011 № 406/2011 "Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" Міноборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Нормами частини 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Стаття 14 Закону України "Про Збройні Сили України" надає можливість військовій частині, як структурній одиниці Збройних Сил України, здійснювати господарську діяльність, і у разі здійснення такої діяльності військова частина набуває статусу суб'єкта господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) Міністерства оборони України № 1 від 30.09.2014, з 30.09.2014 для військової частини НОМЕР_1 введено в дію умовне найменування «Військова частина НОМЕР_3 ».
Крім того, згідно з листом військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 31.12.2014 № 197 та листом військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України № 154/12/1-144 від 13.01.2015, на виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 25.11.2014 №Д-322/1/42ДСК військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки № 17/13 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої Головним управлінням оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу Збройних сил України міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 зареєстрована в Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за ідентифікаційний кодом 22993040, як суб'єкт без права юридичної особи, головним підприємством визначено Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022).
Згідно з нормами статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
Згідно із статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань військова частина несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем-1 обов'язку з оплати отриманого товару за договором про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013, факту наявності заборгованості у розмірі 91 274 грн 40 коп., а також ненадання суду доказів правонаступництва прав та обов'язків Військової частини НОМЕР_1 військовою частиною НОМЕР_2 , вимоги позивача про стягнення з Міністерства оборони України, як особи, яка несе субсидіарну відповідальність відповідно до закону, 91 274 грн 40 коп. заборгованості за договором про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013 визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути 16 429 грн 39 коп. пені, 6 389 грн 20 коп. штрафу та 17 342 грн 14 коп. інфляційних втрат.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до пункту 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Положеннями пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти продавець сплачує покупцю штрафні санкції відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у розмірі: за порушення умов зобов'язань щодо якості товару з продавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів; за порушення строків виконання зобов'язань, передбачених пунктом 5.3 договору, з продавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання - за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості;
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
З огляду на вищевикладене та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо встановлення відповідальності (нарахування пені та штрафу) покупця (Військової частини НОМЕР_1 ) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 16 429 грн 39 коп. та штрафу у розмірі 6 389 грн 20 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом враховано рекомендації, викладені у пунктах 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” стосовно того, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання грошового зобов'язання за договором про закупівлю товару за державні кошти № 368 від 23.10.2013, вимоги позивача про стягнення з відповідача-2, як з особи, яка несе субсидіарну відповідальність, інфляційних втрат у розмірі 17 342 грн 14 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем заявлено вимоги про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, стосовно того,що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг лише адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
В якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката по даній справі на суму 5 000 грн 00 коп., позивач надав договір про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді № 21 від 21.10.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" та адвокатом Кушніром Сергієм Володимировичем, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009, акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 03.12.2014 та платіжне доручення № 619 від 17.12.2014.
Нормами частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Kеруючись ст. 43, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" (18028, м. Черкаси, вул. Сурікова, буд. 12-А, ідентифікаційний код 33536111) заборгованість у розмірі 91 274 (дев'яносто одна тисяча двісті сімдесят чотири) грн 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 17 342 (сімнадцять тисяч триста сорок дві) грн 14 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 172 (дві тисячі сто сімдесят дві) грн 33 коп. та витрати за послуги адвоката у розмірі 4 131 (чотири тисячі сто тридцять одна) грн 94 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 06.07.2015
Суддя Н.Б. Плотницька