Справа № 0603/2081/12
провадження № 2/0603/246/12
07.11.2012 м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Замега О.В. розглянувши зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ „ПриватБанк” про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов”язання вчинення певних дій, відновлення становища, яке існувало до порушення, розірвання кредитного договору, припинення договору іпотеки, -
ПАТ КБ „ ПриватБанк” звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення.
До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 пред»явила зустрічний позов до ПАТ КБ „ПриватБанк” про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов”язання вчинення певних дій, відновлення становища, яке існувало до порушення, розірвання кредитного договору, припинення договору іпотеки.
Не сплачуючи судовий збір при подачі зустрічного позову, ОСОБА_1 посилається на ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Згідно ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У вказаному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 та 23 цього Закону.
Виходячи з викладеного, слід зробити висновок, що застосування ЗУ “Про захист прав споживачів”до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору.
Як вбачається з зустрічної позовної заяви позивачка зазначає, що банком було порушено вимоги ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, оскільки перед укладенням кредитного договору вона не була обізнана щодо істотних умов договору, а саме: щодо умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов”язань за кредитним договором, інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов”язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов”язань під час погашення заборгованості за кредитом і процентами за користування ним.
А тому суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 8 Закону України„ Про судовий збір”, суддя -
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору при подачі позовної заяви до ПАТ КБ „ПриватБанк” про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов”язання вчинення певних дій, відновлення становища, яке існувало до порушення, розірвання кредитного договору, припинення договору іпотеки.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя