Справа № 2981/11
Пров-ня № 2/0603/845/12
Іменем України
14.09.2012 року Бердичівський міськрайонний суд у складі: головуючого-судді: Зайцева А.В. при секретарі: Косюченко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Бердичеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним;
Позивач просить визнати недійсним договір позики від 1 червня 2010 року укладений між ним та відповідачем посилаючись на те, що договору позики між ним та відповідачем не було укладено, оскільки вказані у розписці кошти у розмірі 187000 гривень , відповідач йому не передав, а він їх не отримував , що виключає будь-які зобов'язання у нього перед відповідачем.
Вказаний договір та розписка були складені як гарантія того, що при створенні спільного з відповідачем підприємства, його інтереси як одного із співвласників будуть виконані. Оскільки грошові кошти він повинен був внести за покупку нерухомого майна. Враховуючи те, що на момент укладення договору, він з відповідачем мав на меті вести бізнес-проекти на які потребував кошти, змушений був оформити на себе заборгованість.
Оскільки, договір купівлі-продажу нерухомого майна не відбувся, відповідач повідомив його, що розписку та договір позики він порвав і викинув.
Однак, на теперішній час , відповідач використовуючи договір позики та розписку, які оспорюються, обманним шляхом та з метою вимагання коштів, звернувся до суду про стягнення з нього заборгованості за вказаним договором.
Таким чином вважає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставини, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав і просить відмовити у його задоволенні за безпідставністю.
Пояснив, що у 2009 році до нього звернувся позивач з проханням позичити йому кошти у розмірі 200000 гривень, які він потребував для розвитку власного бізнесу. Оскільки, він перебував з позивачем у дружніх стосунках, позичив йому кошти у вказаній сумі, про що той склав йому розписку у присутності свідків. В зв'язку зі зменшенням суми боргу на суму 13000 гривень позивач наполягав на переоформленні документів що підтверджують позику і таким чином 1 червня 2010 року між ним та позивачем було укладено договір позики на суму 187000 гривень. На підтвердження укладеного договору, позивач надав власноручно розписку датовану 1 червня 2010 року, яку затим було засвідчено підписами свідків, а розписка на суму 200000 гривень була знищена.
Неповернення позивачем коштів протягом тривалого часу, спонукало його офіційно направити йому вимогу про повернення позики, а затим змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав про стягнення боргу.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язкується позивернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей , визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій фрпмі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України).
Частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).
При цьому, за змістом ч.2 ст. 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укоадення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може грунтуватися на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч.2 ст. 58,ст. 59 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами 1 червня 2010 року було складено договір позики, відповідно до якого відповідач передав, а позивач отримав грошові кошти у сумі 187000 гривень, факт отримання яких підтверджується розпискою написаною позичальником в момент передачі йому суми позики позикодавцем.
Згідно п.9 вказаного договору, даний договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та передання грошей під розписку.
В судовому засіданні сторони визнали факт, що кошти за договором позики в момент його укладення та написання розписки позивачеві не передавались, а тому обставини, які визнані сторонами згідно із ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
При цьому відповідач стверджує про те, що грошові кошти позивачеві передавалися раніше в 2009 році, однак письмових доказів які б стверджували даний факт надати не може, оскільки вони знищені ним.
Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.. 57-60 ЦПК України.
Оскільки на підтвердження факту передачі позивачу коштів у 2009 році , тобто до складання договору позики та написання розписки 1 червня 2010 року, відповідачем не надано доказів викладених в письмовій формі, що позбавляє сторони права у виникненні судового спору посилатися на підтвердження факту позики на пояснення свідків, і про це не вбачається зі змісту самого договору від 1 червня 2010 року, суд вважає доводи відповідача щодо передачі коштів позивачу у 2009 році безпідставними і як такі, що не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
При таких обставинах правочини в яких відсутні встановлені законодавством умови необхідні для їх укладення, зокрема не встановлено факту передачі майна, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, а в даному випадку грошових коштів такі договори вважаються не укладеними, тобто такими, що не відбулися.
Встановивши обставини які свідчать про те, що оспорюванний договір є неукладеним у зв'язку з його безгрошевістю, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання право чину недійсним, оскільки наслідки недійсності право чину не застосовуються до право чину, який не вчинено.
При цьому , вказуючи на безгрошовість договору позики, судом не встановлено, що оспорюваний договір та розписка були написані позивачем під впливом обману, внаслідок чого допускаються в якості доказів пояснення свідків і право чин визнається недійсним, а тому рішення суду не може грунтуватися на показах свідків допитаних в судовому засіданні.
А тому, керуючись ст.. 212-215 ЦПК України, ст.. 16, 215,230, 1046-1051 ЦК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовити за безпідставністю.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з моменту його проголошення до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд .