Справа № 2а-7209/09/1270
Категорія № 3.4
«17» серпня 2009 року
Луганський окружний адміністративний суд у складі
судді: Смішливої Т.В.,
при секретарі: Лейбенко О.Д.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представник відповідача: Стельмах М.В., дов. № ВДЗР/3949 від 25.12.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі Кіровського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення невиплачених компенсацій та матеріальної допомоги, стягнення моральної шкоди,-
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі Кіровського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з жовтня 1986 року по серпень 2008 року проходив службу в Кіровському міському відділі Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, та 22.08.2008 року (наказ по о/с №292) був звільнений з Кіровського МВ УМВС України в Луганській області згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Позивач вважає, що при звільнені зі служби відповідач не у повному обсязі сплатив йому суми складових грошового утримання (заробітної плати) за період проходження служби, а саме: компенсацію за невикористану відпустку за 2003-2007 року у сумі 5 081,50 грн.; недоотриману матеріальну допомогу за 2005 рік у сумі 1 122 грн.; вихідну допомогу у сумі 21 175 грн. Тому просив стягнути вищевказані недоотримані суми та моральну шкоду у сумі 10 000 грн.
У подальшому позивачем надано заяву про зміну позовних вимог, згідно якої ОСОБА_1 просив суд стягнути з Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі Кіровського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області компенсацію за невикористану відпустку за 2003-2007 року у сумі 5 081,50 грн. та недоотриману матеріальну допомогу за 2005 рік у сумі 1 122 грн. та моральну шкоду у сумі 10 000 грн.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити позовні вимоги. Додатково пояснив, що з рапортами щодо виплати матеріальної допомоги у 2005 році до відповідача не звертався. Також, не звертався з рапортами щодо надання невикористаної частини відпустки за 2003 - 2007 роки, такі звернення відбувались лише усно, на що він отримував обіцянки від керівництва у подальшому здійснити нарахування компенсації за частину невикористаної відпустки за всі роки.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України позивач не має права на компенсацію за невикористану відпустку, оскільки відноситься до старшого начальницького складу. Стосовно виплати матеріальної допомоги за 2005 рік зазначив, що вона виплачується лише в рамках фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ і організацій в кошторисах доходів і витрат. У 2005 році у зв'язку з недостатнім фінансуванням МВС, не було можливості виплачувати матеріальну допомогу співробітникам міліції в повному обсязі. Позивач з рапортом на виплату матеріальної допомоги у 2005 році не звертався, тому наказ на нарахування та виплату такої допомоги не видавався. Наполягав на тому, що позивачем пропущено строки звернення до суду, передбачені ст.. 99 КАС України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Той факт, що ОСОБА_1 з жовтня 1986 року по серпень 2008 року проходив службу в Кіровському міському відділі Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, та 22.08.2008 року (наказ по о/с №292) був звільнений з Кіровського МВ УМВС України в Луганській області згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, визнано у судовому засіданні сторонами та підтверджено матеріалами справи. (а.с.5,6).
Згідно до статті 16 Закону України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20 грудня 1990 року (зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин) особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Статтею 19 Закону України «Про міліцію» встановлено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов'язки визначені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №N 114 умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ були затверджені Указом Президента України № 926/96 від 4 жовтня 1996 року та діяли по 18 грудня 2007 року, тобто в межах спірного у даній справі періоду.
Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення) визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Як вбачається з довідки Кіровського МВ УМВС України в Луганській області від 20.08.2008 року № 48/10586, ОСОБА_1 під час проходження служби в Кіровському МВ УМВС України в Луганській області не використав відпустки за наступні періоди:
- за 2003 рік - у кількості 15 діб;
- за 2004 рік - у кількості 15 діб;
- за 2005 рік - у кількості 45 діб;
- за 2006 рік - у кількості 15 діб;
- за 2007 рік - у кількості 15 діб;
Всього у кількості 105 днів.
Відповідно до пункту 52 вищевказаного Положення встановлено, що чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу та лише в особливих випадках з дозволу прямого начальника невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в першому кварталі наступного року. Згідно з ч. 2 п.56 Положення лише особам рядового або начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту, а саме: осіб середнього, старшого, і вищого начальницького складу), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до наказу УМВС України в Луганській області № 292 о/с від 22.08.2008 року ОСОБА_1 має звання майора міліції, тобто віднесений до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ.
У судовому засіданні позивач зазначив, що ним подавались рапорти про надання відпустки з урахуванням невикористаної частини у минулі періоди, однак, зазначене спростовується матеріалами справи. Так, представником відповідача долучено до матеріалів справи копії рапорту про надання відпустки у 2006 році за 2006 рік (а.с. 44 - рапорт від 04.08.2006 року) та копія рапорту про надання відпустки у 2007 році за 2007 рік (а.с. 45 - рапорт від 04.10.2007 року).
Згідно пояснень позивача у 2005 році ним взагалі не подавався рапорт про надання відпустки на підставі усної вказівки керівництва.
За таких обставин суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку у кількості 105 днів з 2003-2007 роки, оскільки позивачем відповідних рапортів про надання невикористаної частини відпустки за вказаний період керівництву не подавалось. Тобто, позивачем порушено порядок та строки отримання невикористаної частини відпустки.
Розглядаючи вимоги про стягнення неотриманої суми матеріальної допомоги за 2005 рік у сумі 1122 грн. суд виходить з наступного.
Пунктом 2 Указу Президента України від 04.10.1996р. № 926/96 встановлено особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачувати матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Матеріальна допомога, як вбачається із матеріалів справи, позивачу у 2005 році не надавалась, так як ОСОБА_1 не звертався за її отриманням з рапортом. Згідно пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, йому було відомо про наявність права на отримання матеріальної допомоги, але він це право не реалізував (підставою надання матеріальної допомоги є письмова заява (рапорт) особи, яка має на неї право). У зв'язку з відсутністю звернення за наданням матеріальної допомоги наказ про її нарахування та виплату ОСОБА_1 у 2005 році не видавався.
Суд вважає такими, що заслуговують на уваги доводи відповідача про те, що матеріальна допомога не є складовою грошового забезпечення, та що виплата її як і інших видів заохочень здійснюється в межах фонду заробітної плати, затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Указ Президента України за № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», який діяв на час проходження служби позивачем в органах внутрішніх справ та втратив чинність згідно з Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007, передбачав здійснення зазначених у ньому виплат у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів та за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України. Тобто, по відношенню до спеціальних законів з бюджетного регулювання він є підзаконним нормативно-правовими актами. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2005 рік», керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують численність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні витрати на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи витрати на премії та інші види заохочувань чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затверджених для бюджетних установ та організацій (військових формувань) в кошторисах видатків.
Згідно зі статтею 51 Бюджетного Кодексу України зобов'язання, взяті розпорядником бюджетних коштів без відповідних асигнувань, не є бюджетними зобов'язаннями та не підлягають сплаті за рахунок бюджетних коштів.
Також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення моральної шкоди. Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Суд не вбачає винних дій чи бездіяльності в діях відповідача, який керувався діючим законодавством при здійснені своїх повноважень. В судовому засіданні не встановлені обставини, які б вказували на заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України у випадку відмови у задоволенні позову особі, яка не є суб'єктом владних повноважень, сплачені нею судові витрати не повертаються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 71, 87, 94, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі Кіровського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення невиплачених компенсацій та матеріальної допомоги, стягнення моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанову у повному обсязі складено 21 серпня 2009 року.
СУДДЯ: (підпис) Т.В.Смішлива
З оригіналом згідно:
Суддя:
Секретар с/з: