Справа № 815/2979/15
26 червня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску від 06.05.2015 року № НОМЕР_2 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.05.2015 року № НОМЕР_3, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач або ФОП ОСОБА_1В.) звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі по тексту відповідач або ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску від 06.05.2015 року № НОМЕР_2 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.05.2015 року № НОМЕР_3.
Позивач позовні вимоги, в цілому, обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 20.04.2015 року № 2179/15-52-17-128/НОМЕР_4 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року», відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, штрафів у сумі 56 911,72 грн. (за основним платежем - 37495,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19416,41 грн.), вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 77 031,78 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 15 406,36 грн. Позивач вважає, що оскаржувані рішення контролюючого органу не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних рішень.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, зокрема, зазначивши, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Судом встановлено, що в період з 30.03.2015 року по 10.04.2015 року на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-УІ, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-УІ, відповідно до направлення від 17.03.2015 року № 111, наказу від 17.03.2015 року № 79, виданих ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, та згідно плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, службовою особою відповідача проведено документальну планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 20.04.2015 року № 2179/15-52-17-128/НОМЕР_4 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року», відповідно до висновку якого перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1:
- п.п. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-УІ, у зв'язку з чим на підставі п. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-УІ донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 77 031,78 грн.;
- п. 177.10 ст. 177, п. 178.6 ст. 178, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, п. 4 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність - ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат включено суму витрат які не підтверджені первинними документами, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 37 495,31 грн. (а.с. 18-32 том 1).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, штрафів у сумі 56 911,72 грн. (за основним платежем - 37495,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19416,41 грн.), вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 77 031,78 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 15 406,36 грн. (а.с. 15-17 том 1).
Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку, вимагаючи визнання протиправними та скасування.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб у сумі 37 495,31 грн. стали висновки відповідача про неправомірне включення ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат до книги обліку доходів та витрат (форма № 10), до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік сум, які не сплачені та не підтверджені первинними документами на загальну суму 221 993,59 грн.
Так в акті перевірки зазначено, що перевіркою правильності визначення витрат, відображених в податкових деклараціях про майновий стан і доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, встановленими в ході перевірки, виявлені розбіжності, валові витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, відображені у поданих податкових деклараціях про майновий стан і доходи за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року не відповідають даним податкового обліку, а саме у податковій декларації за 2014 рік ФОП ОСОБА_1 в додатку 5 до складу валових витрат (у графі інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, надання послуг) задекларував 249083,39 грн., фактично по банківським випискам за надання інших послуг списано 27089,90 грн., а саме: за телефони, за комісії банку, за вантажні перевезення. Інші витрати пов'язані з підприємницькою діяльністю ФОП ОСОБА_1 підтверджених первинними документами які відносяться до господарської діяльності - не підтверджені.
Як зазначає позивач, він перебував у господарських відносинах з ТОВ «ОСОБА_2 Україна». Відповідно до умов укладеного договору поставки № 02178 від 01.01.2014 року, ТОВ «ОСОБА_2 Україна» (Покупець) замовляє, а ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) поставляє покупцеві в зазначену ним торгову точку та/або на склад Покупця … продукцію з метою її наступної реалізації від свого імені кінцевим споживачам, визначену у Специфікації (п. 1.1 Договору) (а.с. 33-58 том 1).
Оплата поставлених Покупцю товарів здійснюється протягом 90 (дев'яносто) (для шпонованих дверей), та 30 (тридцять) (на двері ґрунтовані) календарних днів з дати прийому товару згідно другого етапу приймання за якістю та кількістю (п. 3.1.9 Договору).
Сторони зобов'язуються докладати максимальних зусиль задля забезпечення взаємовигідного просування та популяризації товару на ринку. Усі умови щодо просування товару визначаються Сторонами у Договорі надання послуг та Додатку (-ах) до нього. (Розділ 11 Договору - «Реклама та просування товару»).
Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ «ОСОБА_2 Україна» (Виконавець) було укладено договір надання послуг № 02179 від 01.01.2014 року та відповідні додатки до нього (а.с. 59-64 том 1), відповідно до предмету якого, Замовник (ФОП ОСОБА_1В.) замовляє, а Виконавець (ТОВ «ОСОБА_2 Україна») надає Замовнику послуги з просування продукції, передбаченої Договором поставки, з метою збільшення її продажу кінцевим споживачам, а Замовник зобов'язується прийняти та ста платити такі Послуги у строк та на умовах передбачених Договором (п.1.1. Договору надання послуг).
Відповідно до п. 2.3 вказаного Договору про надання послуг приймання всіх чи частини наданих Послуг здійснюється Сторонами не частіше одного разу на три місяці на підставі акту приймання-передачі Послуг та рахунку Виконавця. Замовник зобов'язується підписати та передати Виконавцю акт приймання-передачі Послуг протягом 10 робочих днів після направлення акту Виконавцем. Якщо протягом вказаного строку Замовник не надасть Виконавцю підписаний акт або письмову мотивовану незгоду з даними акту, акт приймання-передачі Послуг вважається таким, що були надані Виконавцем належним чином та прийняті Замовником без зауважень.
Згідно з п. 2.10 вказаного Договору, при початку реалізації товару Замовника у магазині Виконавця Замовник одноразово здійснює оплату Виконавцю із розрахунку 5000 гривень за послуги з організації збуту своєї продукції у кожному окремому магазині, залежно від кількості магазинів. Оплата здійснюється протягом 14 днів з моменту початку продажу товару Замовника у магазині (ах) Виконавця на підставі рахунку-фактури Виконавця.
Суд зазначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Згідно п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Так п. 138.1 ст. 138 ПК України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, зокрема собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду, включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати платника можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.
Однією з обов'язкових умов для віднесення витрат підприємства на оплату послуг до складу валових витрат є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Як встановлено судом та в ході проведення перевірки, ФОП ОСОБА_1 включено до складу валових витрат до книги обліку доходів та витрат за формою № 10 вартість отриманих згідно вищезазначеного Договору надання послуг від ТОВ «ОСОБА_2 Україна» послуг з просування продукції, передбаченої Договором поставки, з метою збільшення її продажу кінцевим споживачам на загальну суму 221 993,59 грн., які фактично не були оплачені позивачем та не підтверджені відповідними первинними документами.
При цьому позивач в обґрунтування своїх вимог, посилаючись на п. 2.11 Договору надання послуг, згідно якого Сторони домовились, що оплата за Договором (у тому числі у разі не здійснення Замовником оплати рахунку Виконавця у передбачений Договором строк) може здійснюватись шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за цим Договором та Договором поставки у порядку, передбаченому ст. 3 цього Договору, зазначає, що ТОВ «ОСОБА_2 Україна» надавались ФОП ОСОБА_1 протягом 2014 року послуги з просування товару, вартість яких фактично була сплачена ним у складі вартості товару, відвантаженого на користь покупця - ТОВ «ОСОБА_2 Україна» шляхом заліку однорідних зустрічних вимог.
На підтвердження виконання господарських операцій позивачем надано суду акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) на загальну суму 245 311,49 грн. з ПДВ, які були віднесені позивачем до складу витрат, податкові накладні та відповідні акти зарахування зустрічних однорідних вимог на вищевказану суму 245 311,49 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач використав своє право на зарахування зустрічних однорідних з ТОВ «ОСОБА_2 Україна» по договору поставки № 02178 від 01.01.2014 року маючи при цьому непогашені грошові зобов'язання по договорам надання послуг № 02109 від 01.01.2013 року, № 02171 від 01.01.2014 року, № 02179 від 01.01.2014 року, які наявні в матеріалах справи. При цьому позивач не зміг довести ані перевіряючим в ході здійснення перевірки, ані суду під час розгляду справи фактичне надання послуг, зазначених у цих договорах та їх реальне існування.
Надані суду договір поставки, договори надання послуг, додатки до цих договорів, акти здачі-прийняття робіт, акти зарахування зустрічних однорідних вимог, податкові накладні (а.с. 33-83, 105-145 том 1, 101-134 том 6) не містять ані обсягів послуг з просування продукції позивача, ані їх змісту. Зі змісту наведених документів не вбачається можливим встановити місце надання зазначених послуг з просування продукції в мережах гіпермаркетів ТОВ «ОСОБА_2 Україна», зазначених у листі № 30 від 24.06.2015 року (а.с. 176-180 том 6).
Надані суду письмові пояснення представників позивача та додатки до них із наявним аналізом руху документів та фінансових засобів (а.с. 156-175 том 6), не спростовують вищезазначених висновків суду.
На пропозицію суду надати позивачем економічне обґрунтування доцільності отримання вищезазначених послуг з просування товару позивача та у спростування висновків контролюючого органу, представники позивача лише зазначили, що це є загальновідомою практикою ведення бізнесу та просування будь-якого товару на українському ринку.
Таким чином позивачем не надано документальних доказів, які б свідчили про те, що виконавець у процесі надання послуг проводив певну роботу і одержав результати, котрі замовник може використати в діяльності, що приносить дохід, що є необхідною ознакою валових витрат згідно вищезазначених вимог ПК України.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем, первинними документами не доведений факт отримання вищезазначених послуг з просування товару на ринку.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість отриманих від ТОВ «ОСОБА_2 Україна» послуг з просування продукції, передбаченої Договором поставки, з метою збільшення її продажу кінцевим споживачам на загальну суму 221 993,59 грн., але ж не підтверджену відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому висновки відповідача щодо завищення позивачем валових витрат у перевіяємому періоді на суму 221 993,59 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 37 495,31 грн. та до невірного нарахування єдиного внеску із сум чистого оподатковуваного доходу, у зв'язку з чим позивачу донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 77031,78 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 15406,36 грн., є правомірними.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідач суб'єкт владних повноважень - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області довів суду та підтвердив належними доказами правомірність винесення оскаржуваних позивачем рішень, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог ФОП ОСОБА_1
Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку про те, що спірні рішення винесено податковою інспекцією в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано. При цьому звернення позивача з даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів суд оцінює обраний спосіб ухилення від відповідальності за встановлені порушення.
З огляду на викладене, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Також суд вважає за необхідне, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», стягнути з позивача решту суми судового збору пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску від 06.05.2015 року № НОМЕР_2 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.05.2015 року № НОМЕР_3 - відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 687,00 гривень (дві тисячі шістсот вісімдесят сім грн. 00 коп.).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 26 червня 2015 року.
Постанова у повному обсязі виготовлена 01 липня 2015 року.
Суддя С.О. Cтефанов
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2015 року № НОМЕР_1, вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску від 06.05.2015 року № НОМЕР_2 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.05.2015 року № НОМЕР_3 - відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 687,00 гривень (дві тисячі шістсот вісімдесят сім грн. 00 коп.).
01 липня 2015 року.