02 липня 2015 р. Справа № 903/678/15
Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі
за позовом Державного підприємства "Любешівське лісомисливське господарство", смт. Любешів Волинської області
до Державного підприємства "Волиньвугілля ", м. Нововолинськ Волинської області
про стягнення 10 557,35 грн.
Суддя: С.В. Бондарєв
За участю представників сторін:
від позивача: Романова Н.Л., дов. від 15.06.2015р. №б/н
від відповідача: н/з
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.
В судовому засіданні 02.07.2015 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Позивач- Державне підприємство "Любешівське лісомисливське господарство"-звернувся до суду з позовом до відповідача- Державного підприємства "Волиньвугілля "-про стягнення 10 562, 56 грн., в т.ч. 7 132,70грн.-основного боргу за отриманий товар по товарно-транспортним накладним серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. згідно договору №31 від 06.01.2015р., 1 287,99грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р., 66,25грн.-3% річних за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р. та 2 075,62грн.-суми індексу інфляції за періоди з березня 2015р. по травень 2015р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем, взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару по товарно-транспортним накладним серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. згідно договору №31 від 06.01.2015р., у встановлені договором №31 від 06.01.2015р. строки.
Ухвалою суду від 19.06.2015р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 02.07.2015р. на 11:00год.
Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача-оригінали, долучених до позову доказів; чіткий, обгрунтований розрахунок суми основного боргу з зазначенням підстав нарахувань, проплат; вказати періоди нарахувань пені, 3% річних, суми індексу інфляції; відповідача-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази отримання товару, його часткової проплати; докази проплати; статут.
23.06.2015р. через відділ документального забезпечення та контролю - канцелярію суду від позивача надійшла до суду заява №б/н від 22.06.2015р. (вх.№01-65/186/15 від 23.06.2015р.), в якій позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача 10 557,35 грн., в т.ч. 7 129,19грн.-основного боргу за отриманий товар по товарно-транспортним накладним серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. згідно договору №31 від 06.01.2015р., 1 287,36грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р., 66,21грн.-3% річних за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р. та 2 074,59грн.-суми індексу інфляції за періоди з березня 2015р. по травень 2015р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.
02.07.2015р. через відділ документального забезпечення та контролю - канцелярію суду від відповідача надійшла до суду заява №909/8.1/11.2-13 від 01.07.2015р. (вх.№01-54/6296/15 від 02.07.2015р.), в якій відповідач вказав, що не заперечує проти розгляду справи без участі його представника.
Крім того, супровідним листом №б/н від 01.07.2015р. (вх.№01-54/6295/15 від 02.07.2015р.) долучив до матеріалів справи копії платіжного доручення №1411 від 26.01.2015р., товарно-транспортних накладних серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р., прибуткових ордерів №12 від 04.02.2015р. та №36 від 21.01.2015р., акту звірки взаєморозрахунків за період 2015р. та статуту ДП "Волиньвугілля", затвердженого Наказом Міненерговугілля 30.08.2011р. №436 та зареєстрованого 05.09.2011р. за №11991050029000140 (нова редакція).
Повідомив, що дана заборгованість виникла, у зв'язку з важким фінансовим становищем підприємства та відсутністю державного фінансування на 2015р.
В судовому засіданні 02.07.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог №б/н від 22.06.2015р. (вх.№01-65/186/15 від 23.06.2015р.)) та просив задовольнити останні в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 02.07.2015р. не з'явився, вимоги суду виконав частково, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301033285226 від 25.06.2015р.
Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів інших осіб, судом приймається заява позивача про зменшення розміру позовних вимог від від 22.06.2015р. (вх.№01-65/186/15 від 23.06.2015р.), спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 10 557,35 грн.
Визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
06 січня 2015р. між Державним підприємством "Любешівське лісомисливське господарство", в особі директора Котеленець В.В., що діє на підставі Статуту (продавець) та Державним підприємством "Волиньвугілля", в особі директора дирекції з матеріально-технічного постачання, тендерних закупівель та збуту продукції Божка Олександра Івановича, діючого на підставі Наказу №166 від 22.07.2014р. (покупець) укладено договір №31, згідно з пунктами 1.1.-1.2. якого, продавець зобов'язується поставити, а покупець -прийняти і оплатити рудстійку в кількості 285м.куб.
У відповідності до п.п. 2.1.-2.3. цього договору, якість та технічні вимоги товару, що поставляється за цим договором, повинні відповідати наступним вимогам: вимоги по якості згідно ГОСТу 9463-88 "Лісоматеріали круглі хвойних порід", порода-сосна, діаметр-8-16см, довжина-2,0м/п. Одиницею виміру товару приймається кубічний метр. Обмір товару проводиться обміром з застосуванням обємних таблиць згідно ГОСТу 2708-75.
Згідно п. 3.1.-3.4. даного договору, поставка товару буде здійснюватись на умовах DDP-м. Нововолинськ, вул. Лісна, 1, місце призначення-центральний лісний склад, м. Нововолинськ, вул. Лісна, 1, вантажоотримувач-ДП "Волиньвугілля". Мінінмальна партія товару складає-10м.куб. Відвантаження товару здійснюється з додаванням наступних документів: товарна накладна, товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура. Транспортні витрати по доставці товару сплачує покупець.
В розділі 4 договору №31 від 06.01.2015р. сторони визначили ціну, суму договору та умови платежів, згідно якого звичайна ціна в розумінні положень ст. 39 ПКУ за одиницю товару-350,00грн. з урахуванням ПДВ. Загальна вартість товару, що подається за цим договором становить 99 750,00грн. у т.ч. ПДВ-20%, що становить 16 625,00грн. Оплата вартості товару, проводиться протягом 15 днів з моменту поставки. Покупець здійснює оплату на умовах перерахування коштів на рахунок продавця.
У відповідності до п. 5.1. даного договору, товар вважається зданим продавцем і прийнятий покупцем за якістю-у відповідності з документами, що підтверджують якість товару, за кількістю-у відповідності з товаро-транспортною та товарною накладною на склад покупця.
Згідно п.6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобовязань згідно з цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.
Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печаток. (а.с. 12-13).
На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар по товарно-транспортним накладним серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. на суму 8 225,09грн. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. на суму 8 904,10грн., а всього на суму 17 129,19грн. (а.с. 14-21).
Відповідач свої зобов'язання з оплати за цим договором виконав лише частково на суму 10 000,00грн., що стверджується платіжним дорученням №1411 від 26.01.2015р. (а.с. 22) (інших доказів оплати суду сторонами не надано).
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Договір №31 від 06.01.2013р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).
Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору №31 від 06.01.2015р. виконані в повному обсязі, що стверджується товарно-транспортними накладними серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. на суму 8 225,09грн. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. на суму 8 904,10грн., а всього на суму 17 129,19грн.
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторони у договорі (п. 4.3.) передбачили, що оплата вартості товару проводиться протягом 15 днів з моменту поставки.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого по товарно-транспортним накладним товару, у встановлені договором строки, в повному обсязі не виконав.
Крім того, як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з претензією №154 від 30.04.2015р. з вимогою оплатити борг. (а.с. 23-26)
Відповідач, у свою чергу, листом №718/8.3/112-13 від 27.05.2015р. повідомив позивача, що на даний час відповідач знаходиться у важкому фінансовому становищі, а тому не взмозі задовольнити претензію. (а.с. 27)
Водночас, суд зауважує, що в матеріалах справи міститься акт звіряння взаємних розрахунків за період 2015 року між сторонами, згідно якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.06.2015р. становить 7 129,19грн. Даний акт підписано сторонами, їх підписи скріплені відтиском печаток підприємств.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду спору становить 7 129,19грн., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), належними та допустимими доказами не спростована, стверджується договором №31 від 06.01.2015р., товарно-транспортними накладними серії ВЛА №540442 від 21.01.2015р. на суму 8 225,09грн. та серії ВЛА №540475 від 04.02.2015р. на суму 8 904,10грн., а всього на суму 17 129,19грн., платіжним дорученням №1411 від 26.01.2015р. на суму 10 000,00грн., актом звіряння взаємних розрахунків за період 2015 року, відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, позивачем нараховано пеню у розмірі 1 287,39грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період за період з 23.02.2015р. по 15.06.2014р.
Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. і, оскільки розмір нарахувань здійснений в межах сум, зазначених позивачем, суд задовольняє вимоги позивача в межах суми вимог, а саме: 1 287,36грн. пені за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р. згідно ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками, не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 66,21грн.- 3% річних за період з 23.02.2015р. по 15.06.2015р. та 2 074,59грн.-суми індексу інфляції за період з березня 2015р. по травень 2015р. (включно).
Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом.
Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних та суми індексу інфляції, суд вважає, що останні підставні, нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України та підлягають до задоволення згідно зі ст. 625 ЦК України.
Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.
Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 11, 202, 205, 524, 526, 530, 533, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -
вирішив:
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Волиньвугілля" (Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1, код 32365965)
на користь Державного підприємства "Любешівське лісомисливське господарство" (Волинська обл., Любешівський район, смт. Любешів, вул. Незалежності, 88, код ЄДРПОУ 14289429)
10 557,35 грн., в т.ч. 7 129,19грн.-основного боргу, 1 287,36грн.-пені, 66,21грн.-3% річних, 2 074,59грн.-суми індексу інфляції та 1 827,00грн.- витрат по сплаті судового збору.
Повний текст рішення складено
03.07.2015
Суддя С. В. Бондарєв