01 липня 2015 року Справа № 915/1477/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015
у справі№ 915/1477/14 Господарського суду Миколаївської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"
простягнення 24528138,93 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Смакота Н.І., дов. від 18.04.2014 № 14-98
відповідача: Дяченко В.С., дов. від 03.06.2015 № 09-01/48
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 17906878,21 грн. основного боргу, 3186153,82 грн. пені, 2473060,57 грн. інфляційних втрат, 962046,33 грн. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 30.09.2011.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 у справі № 915/1477/14 (суддя Васильєва Л.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Лисенко В.А., суддів Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.), позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 469475,87 грн., інфляційні в сумі 2315264,82 грн., пеню в сумі 1166522,44 грн. та 64658,15 грн. судового збору; в частині стягнення 17750219,21 грн. боргу провадження у справі припинено; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись частково з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 915/1477/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2019631,38 грн. пені, 492570,46 грн. 3% річних, 157795,75 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2019631,38 грн. пені, 492570,46 грн. 3% річних, 157795,75 грн. інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій надали помилкову оцінку умовам договору щодо порядку розрахунків, та порушили вимоги ст.ст. 219, 233 Господарського кодексу України в частині зменшення розміру пені.
До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 32667 тис. куб. м.
Як передбачено п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно із п. 4.1 договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії по категоріям споживачів".
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 44179116,35 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу у встановлені договором строки стало підставою звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача 17906878,21 грн. основного боргу станом на 31.07.2014, 3186153,82 грн. пені, 2473060,57 грн. інфляційних втрат, 962046,33 грн. - 3% річних.
Матеріали справи свідчать, що до звернення позивача із позовом до суду відповідач сплатив основну заборгованість за договором в сумі 156659,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2014 № 8, у зв'язку із чим суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій після звернення позивача із позовом до суду між сторонами у справі був укладений багатосторонній договір від 03.10.2014 № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014"), на виконання якого в рахунок погашення заборгованості за природний газ за 2013 відповідач платіжним дорученням від 15.10.2014 № 3 перерахував позивачеві 17750219,21 грн., у зв'язку із чим місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 17750219,21 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, місцевий господарський суд виходив з того, що додатковою угодою № 1 від 15.11.2013 до договору сторони дійшли згоди анулювати акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий 2013 року та узгодили фактичні обсяги газу з визначенням його вартості 28.10.2013 за відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами і їх оплата повинна здійснюватися відповідно до загальних положень договору, тобто до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Здійснивши перерахунок заявлених сум з урахуванням вищенаведених обставин та з урахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат і стягнув з відповідача 469475,87 грн. процентів річних, 2315264,82 грн. інфляційних втрат та 1166522,44 грн. пені.
Суд апеляційної інстанції погодився із вказаним висновком суду першої інстанції.
Правомірність відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині та зменшення заявленої до стягнення суми пені є предметом касаційного оскарження у цій справі.
Згідно із статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При цьому суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.
Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 № 30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.10.2014 між сторонами було укладено договір № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2014 № 3-105гс14, укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Отже, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, і у постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 № 3-23гс15.
Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням умов Договору № 574/30 про організацію взаєморозрахунків від 03.10.2014, яким був змінений порядок та строк виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012, та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, не дослідивши належним чином умови укладеного між сторонами договору щодо порядку приймання-передачі поставленого природного газу та порядку розрахунків за нього, не надавши оцінку та не спростувавши доводи позивача про обов'язок відповідача здійснювати поточну оплату протягом місяця поставки, також передчасно дійшли висновку про виникнення у відповідача обов'язку по оплаті після підписання актів приймання-передачі природного газу від 28.10.2013.
Отже, не можуть вважатися обґрунтованими і висновки судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова в частині вирішення спору про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, дослідити умови договору про організацію взаєморозрахунків і дотримання їх відповідачем при здійсненні розрахунків, визначити вартість природного газу, на яку не поширювалася дія вказаного договору, та з'ясувати своєчасність його оплати відповідачем, надати оцінку доводам сторін щодо визначеного договором купівлі-продажу порядку приймання-передачі природного газу та його оплати і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 915/1477/14 скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" 3% річних в сумі 469475,87 грн., інфляційних в сумі 2315264,82 грн., пені в сумі 1166522,44 грн., судового збору в сумі 64658,15 грн. та в частині відмови у позові про стягнення 2019631,38 грн. пені, 492570,46 грн. 3% річних, 157795,75 грн. інфляційних втрат.
Справу № 915/1477/14 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.
В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 915/1477/14 залишити без змін.
Головуючий суддя Л. Іванова
Судді Л. Гольцова
Т. Козир