22 червня 2015 року м. Київ К/9991/3255/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод»
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2008 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 р.
у справі №2н-21/08/1170
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод»
до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Відкрите акціонерне товариство «Любомирський вапняно-силікатний завод» звернулось до Господарського суду Рівненської області з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. у справі №14/164.
Постановою Господарського суду Рівненської області від 21.06.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 р., позов задоволено, постанову Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. скасовано за результатами розгляду справи нововиявленими обставинами, прийнято нове рішення, яким податкові повідомлення-рішення від 14.04.2004 р. №000004264/0 та №0000032640/0 визнано нечинними.
Задовольняючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало те, що рішенням Малинівського районного суду м.Одеси у справі №2-6320/2003 від 12.11.2003 р. було скасовано первинні бухгалтерські документи ДП «Верена» з чим погодився суд під час розгляду справи. Проте, в подальшому дане судове рішення Малинівського районного суду м. Одеси у справі №2-6320/2003 було скасовано, тобто підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.
У той же час, не погодившись із прийнятими рішеннями, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою, який ухвалою від 31.07.2008 р. скасував постанову Господарського суду Рівненської області від 21.06.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 р., а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2008 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 р., заяву позивача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. залишено без задоволення, постанову Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. залишено без змін.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 25.03.2004 р. по 05.04.2004 р. проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні експортних операцій за період з 01.07.2002 р. по 01.09.2002 р., за результатами якого складено акт від 09.04.2004 р.
Перевіркою встановлено завищення позивачем у ІІІ кварталі 2002 року валових витрат на суму 499 999,81 грн., що призвело до завищення збитків, задекларованих позивачем за 9 місяців 2002 року на 500 тис. грн., чим порушено пп. 5.1, 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В декларації з податку на додану вартість за липень 2002 року позивачем завищено суму податкового кредиту на 99 998,81 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2002 року на 96 076,81 грн., чим порушено вимоги пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі акту перевірки, 14.04.2004 р. податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000042640/0, яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування на 1 039,00 грн. та №0000032640/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14 8439,72 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Міленіум-2000» укладено договір купівлі-продажу від 15.07.2002 р. №19-07, за умовами якого позивач придбав провід з манганінового сплаву в кількості 78 492 м за ціною 7, 644 грн. за один метр на загальну суму 599 992, 85 грн., у тому числі податок на додану вартість - 99 998,81 грн. Придбаний товар відповідно до п. 1.2 Договору знаходився на відповідальному безкоштовному зберіганні на складі МДП «Хімімпекс» у м. Одеса.
В подальшому, 16.07.2002 р. позивач (Комітент) уклав з ДП «Верена» (Комісіонер) договір комісії, за умовами якого ДП «Верена» зобов'язалось реалізувати за межами митної території України вищевказаний провід в кількості 78 492 м за ціною 6,38 грн. за метр на суму 500 778, 96 грн.
Згідно з договором комісії Комісіонером за дорученням Комітента здійснено комерційно-маркетингову роботу, а саме, знайдено покупця-фірму «АLKU INTERNATIONAL» (США) на провід манганінового сплаву у кількості 78 492 м на суму 500 778, 98 грн.
Під час здійснення перевірки позивача податковим органом було встановлено, що документально не підтверджено обставини реалізації товару обумовленого договором комісії укладеного між позивачем та ДП «Верена», оскільки рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 12.11.2003 р. у справі №2-632/2003 первинні бухгалтерські документи з реквізитами ДП «Верена» та засвідчені підписом директора були визнані недійсними з моменту їх підписання з огляду на встановлення судом непричетності ОСОБА_4 до діяльності вказаного підприємства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Господарський суд Рівненської області, приймаючи постанову від 11.10.2005 р. про відмову у задоволенні позову, виходив, зокрема, з того, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.2003 р. у справі №2-632/2003 первинні бухгалтерські документи ДП «Венера» та документи засвідчені підписом директора ОСОБА_4 були визнані недійсним з моменту їх підписання з огляду на встановлення судом непричетності ОСОБА_4 до діяльності вказаного підприємства. Факт реалізації ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» проводу з манганінового сплаву у кількості 78 492 м для ДП «Венера» документально не підтверджений, оскільки, представлені для перевірки документи, підписані ОСОБА_4, визнані судом недійсні.
У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач у якості нововиявленої посилається на ту обставину, що рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 12.11.2003 р. у справі №2-632/2003, яке слугувало підставою для прийняття постанови Господарським судом Рівненської області від 11.10.2005 р., скасовано ухвалою Малинівського районного суду м. Одеси від 22.02.2005 р. Також зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2004 р. відмовлено у задоволенні позову прокурору Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі виконкому Одеської міської ради про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Кредо» та інших відповідачів, участь в утворенні яких приймало ТОВ «Кредо», в т.ч. ДП «Венера», в частині скасування свідоцтва про реєстрацію установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника ДП «Венера».
Водночас, відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - у разі, коли платник придбаває товари, роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.
Крім того, відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.
Отже, поставка товару є необхідною передумовою правомірності отримання відшкодування податку на додану вартість.
Відмовляючи у задоволенні позову, Господарський суд Рівненської області, керувався не тільки рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 12.11.2003 р. у справі №2-632/2003 про визнання недійсними первинних документів, а також тим, що позивач придбану за договором від 15.07.2002 р. №19-07 продукцію продав за ціною нижчою за ціну придбання, при цьому відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбання продукції. Таким чином, здійснивши збиткову операцію з придбання продукції за значно вищою ціною не для подальшого використання у власній господарській діяльності, позивач не мав права віднести витрати з придбання товарів до валових витрат виробництва.
Крім того, Господарським судом Рівненської області встановлено відсутність фактичної поставки проводу з манганінового сплаву на склад МДП «Хімсервіс» (де за умовами Договору від 15.07.2002 р. мав зберігатись провід з манганінового сплаву), на підставі наявного у матеріалах справи акту перевірки місцезнаходження МДП «Хімсервіс» за адресою: м. Одеса, пров. Ляпунова 5, згідно з яким дане підприємство за вказаною адресою не знаходиться та фінансово - господарської діяльності не здійснює, а також на підставі письмових пояснень завідуючої центральним складом ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» ОСОБА_5 про те, що операція з придбання та відпуску проводу з манганінового сплаву по складу проведена лише документально, фактично вказаний провід до складу від постачальника не надходив
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що визнання недійсними в судовому порядку первинних документів ДП «Венера» було не єдиною та не основною підставою для прийняття постанови Господарським судом Рівненської області від 11.10.2005 р.
Враховуючи, що позивачем під час розгляду справи не спростовано висновки постанови Господарського суду Рівненської області, що переглядається, про безтоварність операцій за укладеним Договором, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2004 р. №0000042640/0 та №0000032640/0, які були предметом судового розгляду Господарського суду Рівненської області у справі №14/164.
Що стосується наявної в справі копії рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2004 р., на яку також покликається в заяві за нововиявленими обставинами позивач, судами попередніх інстанцій також обґрунтовано зазначено, що підставою для прийняття постанови Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. зазначене рішення не було та преюдиційного значення для вказаної постанови не має.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із доводами судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування постанови Господарського суду Рівненської області від 11.10.2005 р. у справі №14/164.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод» залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 р. у справі №2н-21/08/1170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.