30 червня 2015 року м. Київ К/9991/10492/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Територіальної державної інспекція праці у Луганській області про скасування припису, за касаційною скаргою Територіальної державної інспекція праці у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року,-
У серпні 2011 року Державне підприємство «Луганськвугілля» (далі - Підприємство) звернулось з позовом до Територіальної державної інспекція праці у Луганській області (далі - інспекція) в якому просило скасувати припис № 12-01-085/0019 від 28 липня 2011 року (далі - припис).
В обґрунтування своїх вимог Підприємство зазначало, що оскаржуваний припис відповідача не ґрунтується на вимогах закону, а тому просило про задоволення позову.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року, позов задоволено частково, скасовано пункти 1, 2 спірного припису, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з огляду на наступне.
Задовольняючи позов суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що позивачем при формуванні тарифних ставок працівникам на поверхні та на підземних роботах дотримувалися вимоги законодавства, діючого в період спірних правовідносин.
Так, у відповідності до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (далі - Положення) Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 6 Положення Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Судами встановлено, що відповідачем було проведено позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у позивача.
За результатами перевірки складено акт № 12-01-085/0019, яким встановлено порушення відповідачем вимог статей 96, 97, 250 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону України від 2 вересня 2008 року № 345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі - Закон № 345-VI) , пункту 9.17 розділу IX колективного договору, пункту 14.1.4, Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 3 липня 2001 року (далі - Угода) за період з 1 листопада 2010 року по день перевірки, в частині визначення розміру тарифних ставок працюючим на поверхні і шахтарям підземним без врахування підвищення розміру мінімальної заробітної плати та в частині розміру перерахувань профспілковим органам коштів на культурно-масову фізкультуру та оздоровчу роботу.
На підставі вказаного акту відповідачем видано спірний припис, пунктами 1-3 якого приписано усунути вищевказані порушення законодавства про працю.
У відповідності до статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з статтею 96 цього Кодексу основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Тарифною ставкою є норма оплати праці робітника відповідної спеціальності і кваліфікації за одиницю часу. Тарифні ставки на підприємствах встановлюються колективними договорами
В свою чергу, за приписами частини 2 статті 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
За правилами частини 1 статті 5 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції спірного періоду) організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.
Статтею 6 цього ж Закону встановлено, що тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Згідно статті 11 Закону № 108/95-ВР мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.
За змістом положень статті 16 Закону № 108/95-ВР на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах, визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.15 Угоди передбачено, що джерелами фінансування положень цієї Угоди є кошти Підприємств, отримані в результаті їхньої фінансово-господарської діяльності, а також кошти державної підтримки, що виділяються з державного бюджету, і позабюджетних джерел на ці цілі. Віднесення витрат з реалізації положень цієї Угоди на собівартість продукції (робіт, послуг) або на прибуток, що залишається в розпорядженні Підприємства, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Сторони будуть спільно добиватися забезпечення джерелами фінансування положень Угоди.
Водночас, пунктом 7.2 Угоди встановлено, що з метою забезпечення стабільного функціонування і розвитку галузі при розрахунку витрат на виробництво і розміру держпідтримки не залежно від форм власності, на умовах визначених законодавством, передбачено капітальні вкладення на реконструкцію шахтного фонду, розвиток виробничої та соціальної сфери вугільних Підприємств галузі; неоднаковість у Підприємств гірничо-геологічних та технічних умов; витрати на реалізацію соціальних і трудових гарантій, передбачених чинним законодавством і цією Угодою.
Також, Пунктом 9.4.1 Умов оплати праці, міжкваліфікаційні та міжпосадові співвідношення, розміри тарифних ставок і посадових окладів працівників Підприємств і організацій, включаючи працівників загальних (наскрізних) професій та посад, їхніх структурних підрозділів, що виконують роботи, які відповідають основній діяльності Підприємств вугільної галузі та шахтного будівництва, визначаються Додатком до розділу 9 Угоди (далі Додаток), чинним законодавством і впроваджуються в порядку та терміни, встановлені законодавством під контролем Мінпаливенерго, яке забезпечує реалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захисту працівників вугільної промисловості.
На підприємствах встановлюється мінімальна місячна тарифна ставка робітника І розряду на рівні, не нижчому від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Сторони домовились забезпечити темпи зростання реальної заробітної плати, не нижче темпів зростання реального валового продукту за відповідний рік.
На окремих підприємствах, які по об'єктивним фінансово-економічним причинам не можуть виконувати цю норму Угоди, колективним договором може встановлюватися на період не більше ніж на 6 місяців з дня його підписання інший розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1-го розряду, який не може бути меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом
Згідно з пунктом 5.7.3 Колективного договору позивача, який був діючим на момент перевірки, встановлено, що тарифні ставки та посадові оклади встановлюються у розмірах, обчислених з мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду (мінімальної заробітної плати), у разі відмови введення розміру тарифних ставок та посадових окладів, обумовлених цим пунктом, протокольно визначати повний перелік об'єктивних фінансових причин неможливості реалізації цієї норми та конкретні строки (не більш ніж шість місяців) їх усунення з метою виконання цієї норми.
Статтею 3 Закону № 345-VI установлено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) шахтарів формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка перевищує законодавчо встановлений рівень мінімальної заробітної плати на величину не менш як на 30 відсотків, з урахуванням поступового переведення всіх шахтарів на погодинну оплату праці та досягнення середньоєвропейського рівня зарплати шахтарів.
Як правильно встановлено судами, Підприємством тарифні ставки за зазначений у акті період з 1 листопада 2010 року до моменту перевірки визначені: для працівника 1 розряду на поверхні у розмірі 1339,52 грн., а для працівника 1 розряду на підземних роботах встановлені у розмірі 2146,56 грн., зазначені тарифні ставки позивачем встановлено, виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 888 грн., яка була законодавчо закріплена з 1 липня 2010 року.
Оскільки позивач не мав можливості у зазначений період реалізувати тарифні ставки та посадові оклади у розмірах, обчислених з мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду (мінімальної заробітної плати), які змінювалися протягом цього часу, ним було надано відповідні протоколи засідання комісій з розгляду готовності підприємств позивача до переведення до нових умов праці, які містять повний перелік об'єктивних фінансових причин неможливості реалізації цієї норми та конкретні строки (не більш ніж шість місяців) їх усунення з метою виконання цієї норми.
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем вимог законодавства, а також положень галузевої угоди і колективного договору при формуванні тарифних ставок працівникам на поверхні та на підземних роботах є правильними.
Таким чином, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Територіальної державної інспекція праці у Луганській області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало