30 червня 2015 року м. Київ К/9991/45955/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Житомирської міської ради, Житомирського міського голови Дебоя Володимира Михайловича, Виконавчого комітету Житомирської міської ради про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Виконавчого комітету Житомирської міської ради на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 4 січня 2012 року, додаткову постанову цього ж суду від 11 січня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, -
У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернувся із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з Житомирської міської ради невиплачені при звільненні суми заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду, компенсацію за невикористану відпустку всього в розмірі 207071,12 грн. Також, з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати належних як звільненому працівникові коштів по день фактичного розрахунку в розмірі 118174,65 грн., компенсацію втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з урахуванням індексу інфляції за весь період затримки розрахунку у розмірі 9111,13 грн. та 44538,42 грн. завданих збитків, внаслідок упущеної вигоди. Крім цього позивач просив зобов'язати Житомирського міського голову нарахувати, обчислити і сплатити у повному обсязі за кожен місяць вимушеного прогулу страхові внески, видати довідку про роботу у відповідності до статті 49 Кодексу законів про працю України та довідку за формою згідно з додатком №6 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (далі - Постанова КМУ № 1266), також стягнути з відповідачів солідарно 25000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилаючись на вимоги Конституції України, Кодекс законів про працю України, статтю 34 Закону України «Про оплату праці», статтю 22 Цивільного кодексу України та Постанову КМУ № 1266, просив про задоволення позову.
Постановою Богунського районного суду міста Житомира від 11 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року позов задоволено частково, зобов'язано виконавчий комітет Житомирської міської ради видати ОСОБА_4 довідку про середню заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до абзацу 3 пункту 9 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою КМУ № 1266, з визначенням сум середньої заробітної плати, що припадають на місяці розрахункового періоду з 10 вересня 2007 року по 24 грудня 2010 року, зобов'язано передати до відповідного територіального органу Пенсійного фонду та податкової інспекції необхідні коригуючі документи до системи персоніфікованого обліку ОСОБА_4 про нараховану заробітну плату застрахованої особи помісячно за період з 10 вересня 2007 року по 24 грудня 2010 року, зобов'язано видати позивачу довідку про його роботу у виконавчому комітеті Житомирської міської ради із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України, а також подати звіт про виконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання постановою законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковою постановою Богунського районного суду міста Житомира від 11 січня 2012 року зобов'язано виконавчий комітет Житомирської міської ради нарахувати, обчислити та сплатити в повному обсязі за кожен місяць вимушеного прогулу ОСОБА_4 у період з 10 вересня 2007 року по 24 грудня 2010 року збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з усіх нарахованих сум заробітку, збір на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, позивач просить рішення судів у відмовленій частині позову скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, а відповідач рішення судів, у частині задоволеного позову про зобов'язання надати довідку із зазначенням середньої заробітної плати позивача та передачі документів до системи персоніфікованого обліку, скасувати та в позові відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про їх відхилення з таких підстав.
Судами встановлено, що 11 травня 2006 року ОСОБА_4 призначений на посаду заступника Житомирського міського голови з питань діяльності органів виконавчої влади. Розпорядженнями Житомирського міського голови №567 та №568 від 10 вересня 2007 року позивачу оголошено догану і звільнено з займаної посади. Звільнення позивача здійснено після виходу останнього на роботу після тимчасової непрацездатності.
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 3 липня 2008 року ОСОБА_4 був поновлений на посаді із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання цього рішення в межах місячного платежу в розмірі 5143,53 грн.
Як вбачається з матеріалів справи зазначене судове рішення виконане та в подальшому скасовано.
Дана справа щодо поновлення позивача на роботі розглядалась судами неодноразово.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року визнано протиправними та скасовані рішення Житомирської міськради №349 і №350 від 17 серпня 2007 року про звільнення позивача та про виключення його із складу виконкому, а також розпорядження № 568 від 10 вересня 2007 року про таке звільнення. Цим рішенням ОСОБА_4 поновлено на посаді заступника Житомирського міського голови, зобов'язано міського голову нарахувати на виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2007 року по день поновлення на роботі.
На виконання зазначеного судового рішення, рішенням відповідача №653 від 24 грудня 2010 року позивача поновлено на посаді і одночасно звільнено на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Цим же рішенням постановлено провести виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2007 року по день поновлення на роботі за рахунок коштів міського бюджету в сумі 176 983,19 грн.
Суди встановили, що на картковий рахунок позивача зараховано 168 835,91 грн. з відрахуванням відповідного податку в розмірі 29794,58 грн. Також згідно даних матеріалів справи проведено усі страхові платежі, зокрема на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове страхування на випадок безробіття та страхові внески.
Задовольняючи частково позовні вимоги суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що усі розрахунки по спірним виплатам проведено у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Зокрема середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу судами правильно визначено на підставі статті 27 Закону України «Про оплату праці» і розраховано на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами та доповненнями; далі Порядок).
Середньомісячна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу обчислена виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували події - дню звільнення 10 вересня 2007 року.
Суди дійшли правильного висновку, що підстав вважати такою подією 17 серпня 2007 року немає, оскільки даний факт встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, що у розумінні частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказуванню.
Тому з урахуванням раніше виплачених сум позивачу і рішень судів від 3 липня 2008 року та 21 жовтня 2010 року зазначені спірні виплати є правильними.
Правильним є також висновок судів і в частині відмови у позові щодо індексації заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу, і стягнення компенсації внаслідок порушення термінів її виплати.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Враховуючи, що вимога про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, вірним є висновок судів про безпідставність позовних вимог в цій частині.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року N 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Виплата середнього заробітку ОСОБА_4 за рішенням суду передбачала виплату разового характеру, про що свідчить вказане вище платіжне доручення.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А відповідно до частини 1 статті 97 цього Кодексу оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Зазначене кореспондується з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (із наступними змінами та доповненнями).
У відповідності з пунктом 8 указаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного ( годинного ) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відмовляючи в нарахуванні на визначену суму середнього заробітку індексації і компенсації, суди правильно виходили з вимог статті 33 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої індексація заробітної плати провадиться підприємством у період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663 (зі змінами та доповненнями).
Тобто заробітна плата за останні два місяці роботи перед звільненням визначається підприємством уже з урахуванням цієї величини за наявності умов, передбачених зазначеними законами.
В той же час компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами).
У даній справі суди не розглядали вимоги про порушення термінів виплати заробітної плати, тому не було підстав для нарахування компенсації втрати частини заробітної плати.
Отже висновок судів про те, що індексація суми середнього заробітку, який нараховується за час вимушеного прогулу, указаними нормативними актами не передбачена, є законним і обґрунтованим.
Також є правильним висновок судів і в частині відмовлених позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 у абзаці 1 пункту 13 своєї Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно із частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
З урахуванням наведених положень законодавства, слід дійти висновку, що моральні страждання позивача були компенсовані зокрема шляхом відновлення його порушеного права - поновлення на роботі та відшкодування коштів.
Щодо позовних вимог у частині відшкодування частини доходів, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода) в порядку статті 22 Цивільного кодексу України, суди дійшли правильного висновку про безпідставність такого.
ОСОБА_4 не доводів зазначеного і його доводи про упущену вигоду не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у справі.
Крім цього, задоволенні позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача видати позивачу спірну довідку про середню заробітну плату ОСОБА_4 і підготування та передачі до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду та податкової інспекції необхідних коригуючих документи до системи персоніфікованого обліку щодо цієї заробітної плати у зазначений період, ґрунтуються на правильному застосуванні положень чинного законодавства з урахуванням повного захисту прав та інтересів позивача та обов'язків відповідача.
Посилання судів на положення Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» від 4 серпня 1983 року, яким передбачено, що підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них, є правильним.
Обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати на вимогу працівника довідку про роботу на даному підприємстві, в установі, організації, передбачений статтею 49 Кодексу законів про працю України.
Оскільки у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за ним зберігається середня заробітна плата за період, коли працівник вимушено не працював, тому на нього поширюється дія нормативних актів, якими врегульовано загальнообов'язкове державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення.
Доводи відповідача про те, що в період вимушеного прогулу позивач не перебував з відповідачем у трудових відносинах і нарахування та виплата зарплати йому не здійснювалась, у зв'язку з чим відповідач не повинен виконувати зазначені зобов'язання, є безпідставними.
Враховуючи зазначене, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційні скарги ОСОБА_4 та Виконавчого комітету Житомирської міської ради відхилити, а постанову Богунського районного суду м. Житомира від 4 січня 2012 року, додаткову постанову цього ж суду від 11 січня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало