02 липня 2015 року м. Київ К/800/29830/15
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -
Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях звернулось з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.
Відповідачем у даній справі є Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови, далі Закон № 606-XIV) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
За приписами частини 4 статті 82 Закону № 606-ХІV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, чинній у період спірних правовідносин, далі Закон № 202/98-ВР) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.
Разом з тим, Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі Указ № 1085/2010) утворено Державну виконавчу службу України, з покладенням на цю Службу функції з реалізації державної політики у сфері організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.
В свою чергу, Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385/2011 «Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України» (далі Указ № 385/2011) затверджено Положення про Державну виконавчу службу України (далі Положення), у відповідності до пункту 1 якого, Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів.
Водночас, структурні підрозділи органів державної виконавчої служби, зокрема, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом № 202/98-ВР як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів в адміністративному процесі.
З огляду на викладене, у зв'язку з поданням цієї позовної заяви до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області, суду першої інстанції, згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно було здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.
Отже, підстави для задоволення даного позову відсутні, про що правильно зазначили і суди попередніх інстанцій.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та враховуючи правову позицію Верховного Суду України, висловлену під час перегляду судових рішень у справах даної категорії, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України М.І. Мойсюк