"30" червня 2015 р. м. Київ К/9991/13522/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Костопільському районі Рівненської області про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року,
У травні 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Костопільському районі Рівненської області, в якому, з урахуванням уточнень, просило стягнути з відповідача невідшкодовані витрати Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області на виплату пенсій та інших виплат за період з січня по квітень 2011 року на загальну суму 199 146,38 грн., в тому числі: 9 089,02 грн. - пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що отримані за кордоном та витрати на їх виплату і доставку; 1 331,64 грн. - допомога на поховання та витрати на її виплату і доставку; 188 725,72 грн. - щомісячна державна адресна допомога.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області за січень-квітень 2011 року було виплачено: 1776,14 грн. - на виплату та доставку пенсій інвалідам внаслідок трудового каліцтва в результаті нещасних випадків, що стались в період роботи за кордоном - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6; 1331,20 грн. - на виплату допомоги на поховання ОСОБА_7, що одержувала пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва; 188725,72 грн. - на виплату державної адресної допомоги вказаним пенсіонерам.
Зазначені суми витрат включалися позивачем до актів щомісячної звірки, але не були прийняті до заліку та не відшкодовувались відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування витрат, пов'язаних із виплатою щомісячної державної адресної допомоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV) та постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (далі - постанова № 265) не встановлено обов'язку Фонду відшкодовувати державну адресну допомогу.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV, відповідно до якої останній зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.
Аналіз положень постанови № 265, якою передбачено надання щомісячної державної адресної допомоги, дає підстави вважати, що така допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 4 зазначеної постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до статті 46 Закону № 1105-ХІV не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати з виплати державної адресної допомоги.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу в задоволенні позову в частині відшкодування витрат, пов'язаних із виплатою щомісячної державної адресної допомоги.
Крім того, статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 2008 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальна, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими поховання; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначені у статті 25 Основ. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
У статті 21 цього Закону визначені соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку Фонд у встановленому законом порядку має, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до частини 8 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).
Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно зі статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
За змістом частини 4 статті 26 Основ, частини 2 статті 24 Закону № 1105-XIV, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Аналіз норм Закону № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити також, що положення пункту 4 Порядку, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати ПФУ витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV. Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
З огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження причинного зв'язку смерті інваліда ОСОБА_7 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням, то суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини та аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення витрат на виплату і доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримали каліцтво на підприємствах, розташованих на території країн СНД, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування витрат з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Костопільському районі Рівненської області не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки спірні правовідносини мають вирішуватися на централізованому рівні.
Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року за № 5-4/4, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у п. 2 ст. 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Однак, оскільки спір між сторонами виник на стадії підписання актів звірки розрахунків, тому вказаний Порядок не може бути застосований, оскільки такий підлягає застосуванню лише за відсутності спору. У разі наявності спору на цій стадії в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватись вимоги про стягнення витрат.
Позивач на свій розсуд визначає способи захисту порушеного права, і в даному випадку заявив вимогу про стягнення суми заборгованості, яка узгоджується з приписами статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, відмовляючи у позові в повному обсязі, суди не дослідили та не визначили розмір та характер сум, що були заявлені до відшкодування, у тому числі у структурі здійснених ПФУ виплат пенсій по інвалідності особам, що отримали трудове каліцтво за межами України.
Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності особам, що отримали трудове каліцтво за межами України, підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності особам, що отримали трудове каліцтво за межами України скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.Л. Іваненко
Судді: М.І. Мойсюк
В.В. Тракало