25 травня 2015 року м. Київ К/9991/20325/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівБившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Донбаскамінь»
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р.
у справі №2а/0570/10370/2011
за позовом Прокурора Київського району м. Донецька в інтересах Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Донбаскамінь»
та Закритого акціонерного товариства «ВО Техсировина»
про стягнення у дохід держави одержаного майна за угодою від 14.06.2004 р. №113/06,
Прокурор Київського району м. Донецька в інтересах Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фірма «Донбаскамінь» (далі - відповідач 1), ЗАТ «ВО Техсировина» (далі - відповідач 2) про стягнення у дохід держави одержаного майна за угодою від 14.06.2004 р. №113/06.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р., позовні вимоги задоволено: стягнуто з ТОВ «Фірма «Донбаскамінь» у дохід держави усе одержане ним за угодою від 14.06.2004 р. №113/06, а саме майно, перелічене в актах прийому-передачі майна від 17.06.2004 р. №1, №2 та №3, а також стягнуто з ЗАТ «ВО Техсировина» у дохід держави одержані за угодою грошові кошти у сумі 10 485 880 ,80 грн.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач 1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження по справі.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача 1 на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
14.06.2004 р. між відповідачем 1 (Покупець) та відповідачем 2 (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу №113/06 рухомого та нерухомого майна, сільськогосподарського інвентарю, сільськогосподарського обладнання, автотранспорту та інших ТМЦ.
Із висновків податкового органу вбачається, що правочин між відповідачами був укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, а тому згідно зі ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним і визнання такого правочину нікчемним судом не вимагається. Нікчемний правочин є недійним в силу закону, а тому відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України - усе одержане стороною, яка мала намір на вчинення нікчемного правочину повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір №113/06 від 14.06.2004 р. купівлі - продажу рухомого та нерухомого майна, сільськогосподарського інвентарю, сільськогосподарського обладнання, автотранспорту та інших ТМЦ, згідно якого відповідач 1 (Продавець) зобов'язався передати відповідачу 2 (Покупець) у власність товар, а Покупець зобов'язався прийняти його та оплатити.
Загальний перелік придбаного майна наведений у специфікаціях № 1, № 2, № 3, які є невід'ємною частиною договору. Загальна ціна договору складає 10 485 880, 80 грн., у тому числі ПДВ у сумі 1 747 646, 80 грн.
З матеріалів справи вбачається, що підтвердженням виконання договору з боку відповідача 2 - передачі товару є акти прийому-передачі №1 від 17.06.2004 р., №2 від 17.06.2004 р., №3 від 17.06.2004 р., рахунки - фактури №14-1 від 17.06.2004 р., №14-2 від 17.06.2004 р., №14-3 від 17.06.2004 р.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач 1 здійснив розрахунок з відповідачем 2 на суму 10 485 880, 80 грн., платіжними дорученнями №1 від 29.03.2005 р. на суму 847 093,00 грн., №6 від 05.04.2005 р. на суму 532 400,00 грн. та шляхом передачі векселя серії АЛ №0212191 номінальною вартістю 9 106 387, 80 грн., що підтверджує акт приймання-передачі векселів 17.10.2006 р.
Також судами встановлено, що відповідачем 1 були отримані виписані відповідачем 2 податкові накладні №1 від 17.06.2004 р., №2 від 17.06.2004 р., №3 від 17.06.2004 р.
Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 144 Господарського кодексу України встановлено, що право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» обов'язковій державній реєстрації підлягають автомобілі, трактори, самохідні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми незалежно від форм власності.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з вказаних норм вбачається, що договір купівлі - продажу №113/06 від 14.06.2004 р. укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 повинен бути посвідчений нотаріально, проте, зазначений договір нотаріально не посвідчувався та не був зареєстрований в БТІ.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що на момент виконання договору відповідачами було порушено норми діючого законодавства щодо порядку укладення договорів.
Також судами попередніх інстанцій правомірно не взято до уваги рішення Київського районного суду м. Донецька від 08.08.2006 р., яким задоволено позов ТОВ «Фірма «Донбаскамінь» та визнано дійсним спірний договір купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного між ТОВ «Фірма «Донбаскамінь», як «Покупець» та ЗАТ «ВО Техсировина», як «Продавець» №113/06 від 14.06.2004 р. та визнано за ТОВ « Фірма «Донбаскамінь» право власності на нерухоме майно, що є предметом зазначеного договору, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначене рішення Київського районного суду м. Донецька було ухвалено, без з'ясування всіх обставин справи та не містить в собі відомостей, щодо права відповідача 2 на відчуження за вказаним договором майна, а також в рішенні не містяться відомості на підставі яких правоустановчих документів відповідач 2 був власником зазначеного майна.
Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» від 10.10.2011 р. та листа КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» від 11.10.2011р. за ТОВ «Фірма «Донбаскамінь» та ЗАТ «ВО Техсировина» право власності на об'єкти нерухомого майна не зареєстровані.
Крім того, відповідно до листа УДАІ УМВС України в Херсонській області, станом на 15.10.2011 р. за ТОВ «Донбаскамінь» та ЗАТ «ВО Техсировина» автотранспортні засоби не зареєстровані.
Згідно відповіді Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Донецькій області автотранспорт, за ТОВ «Фірма«Донбаскамінь» не зареєстрований, за ЗАТ «ВО Техсировина» зареєстрований тільки транспорт, який не був предметом угоди №113/06 від 14.06.2004 р.
Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що на момент укладення спірного договору та його виконання відповідач 2 не був власником зазначеного майна та фактично здійснив продаж чужого майна, з метою отримання прибутку що безперечно суперечить інтересам держави та суспільства.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно пояснень представника відповідача 1, наданих в судовому засіданні, вексель, який був переданий відповідачу 2 в рахунок оплати за спірним договором не був погашений.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли до висновку, що договір купівлі - продажу №113/06 від 14.06.2004 р. був укладений відповідачами з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки не було здійснено державну реєстрацію зазначеного договору купівлі - продажу, нерухомого та рухомого майна (автотранспорту), а також не здійснено державну реєстрацію майна, яке було предметом зазначеного договору, що є обв'язкою умовою для переходу права власності на це майно.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.215 Цивільного кодексу України підставами недійсності правочину є його суперечливість моральним засадам суспільства, а також не спрямованість на реальне настання правових наслідків. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а невчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарському кодексі України.
В оскаржуваних судових рішеннях, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем доведено, що укладений правочин не відповідає моральним засадам суспільства, дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, відповідно така мета в свою чергу, є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що посилання відповідача 1 на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом є безпідставними, оскільки господарське зобов'язання, визнання недійсним якого вимагав контролюючий орган було укладене у червні 2004 р., а позовні вимоги заявлено у травні 2005 р.
На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Донбаскамінь» залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р. у справі №2а/0570/10370/2011 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіБившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.