08 червня 2015 року м. Київ К/9991/62936/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Першого заступника прокурора Житомирської області та Державної податкової інспекції у м. Житомирі
на постанову Господарського суду Житомирської області від 19.04.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р.
у справі №16/92-Д
за позовом Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Житомирі
до Приватного підприємця ОСОБА_4
та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрінгер»
про визнання недійсною угоди,
Перший заступника прокурора Житомирської області (далі - позивач) звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Житомир з адміністративним позовом до Приватного підприємця ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрінгер» (далі - відповідачі) про визнання недійсною угоди.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 19.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями першої та апеляційної інстанції, Перший заступник прокурора Житомирської області звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та прийняти нове рішення про задоволення позову. В касаційні скарзі посилався на неврахування судами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.05, яким установчі документи ТОВ «Стрінгер» визнано недійсними з моменту реєстрації державного підприємства, що є доказом спрямованості умислу ТОВ «Стрінгер» на укладення угоди, що суперечить інтересам держави, наслідки укладення якої встановлені ст.49 ЦК Української РСР (з урахуванням п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України) та безпідставно не застосовані судами попередніх інстанцій; судом першої інстанції порушено право позивача на надання доказів, оскільки відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4, в якій досліджувалось питання наявності фактів ухилення від сплати податків ОСОБА_4, зокрема і у взаємовідносинах з ТОВ «Стрінгер».
Державна податкова інспекція у м. Житомирі, вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, також звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю. Окрім того, посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2005р., яким статут, установчий договір та свідоцтво №370392 І4 про реєстрацію ТОВ «Стрінгер» визнано недійсними, що в даному випадку, свідчить про недійсність укладеної між позивачами угоди.
Відповідачі письмових заперечень на касаційні скарги на адресу суду касаційної інстанції не надіслали.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено перевірку фінансово-господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_4 та встановлено, що протягом 17.03.03р. - 30.12.03р., згідно з усною домовленістю ТОВ «Стрінгер» реалізував ПП ОСОБА_4 товарно-матеріальні цінності на суму 3 953 574,63 грн., розрахунки за які проведені готівкою.
Зазначені операції зафіксовані в книзі обліку придбання приватного підприємця ОСОБА_4, за 2003 рік.
Факт проведення зазначених господарських операцій підтверджується податковими накладними ТОВ «Стрінгер».
Зустрічною перевіркою, проведеною УПМ ДПА в Житомирській області, встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.05 за позовом державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ «Стрінгер», ОСОБА_5 та ОСОБА_6, установчі документи ТОВ «Стрінгер», а саме Статут та Установчий договір, визнано недійсними з моменту державної реєстрації підприємства. Крім того, визнано недійсним свідоцтво № 37039214 про реєстрацію ТОВ «Стрінгер» платником податку на додану вартість.
Саме наявність рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.05, яким установчі документи ТОВ «Стрінгер» визнано недійсними, зумовило звернення прокурора до суду з даним позовом, оскільки останній вважає, що угода, укладена між приватним підприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Стрінгер» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 3953574,63 грн. є такою, що суперечить інтересам держави, на захист яких прокуратурою пред'явлено позов, а отже відповідно до ст. 49 ЦК Української РСР просить застосувати реституцію, а саме: зобов'язати ТОВ «Стрінгер» повернути приватному підприємцю ОСОБА_4 товарно-матеріальні цінності, одержані згідно усною домовленістю, а з приватного підприємця ОСОБА_4 стягнути в доход держави 3 953 574,63 грн.
Суд першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з відсутності підстав для визнання недійсною угоди укладеної між ПП ОСОБА_4 та ТОВ «Стрінгер», як такої, що суперечить інтересам держави та суспільства та зобов'язання повернути товарно-матеріальні цінності та стягнення в доход держави 3953574,63 грн., оскільки факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів ТОВ «Стрінгер», його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру. Разом з тим, наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.
Із наведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія Вищого адміністративного суду України. При цьому, вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.
З 01.01.2004 року втратив чинність Цивільний кодекс Української РСР 1963 р. (надалі ЦК УРСР) та вступив в законну силу Цивільний кодекс України за змістом нормативних приписів якого (у відповідній частині) вбачається, що останній не містить таких публічно - правових наслідків укладання недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР, а саме Цивільним кодексом України скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно - правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однієї чи обома сторонами
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотню дію у часі, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що позивач необґрунтовано звернувся із позовною заявою про визнання укладених відповідачами угод недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент звернення з позовом, є помилковим.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційні скарги Першого заступника прокурора Житомирської області та Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Житомирської області від 19.04.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р. у справі №16/92-Д залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.