08 червня 2015 року м. Київ К/9991/1961/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2011 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р.
у справі № 2а-15638/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс-Стиль»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс-Стиль» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000382333/0 від 22.09.2010 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадовими особами ДПІ у Дніпровському районі міста Києва 06.09.2010 р. було проведено документальну невиїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Зетта-Фін» за квітень 2010 року та з ТОВ «Штудіан» за квітень, травень 2010 року.
За результатами перевірки податковий орган склав акт від 06.09.2010 №3846/23-621-32771206, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого останнім занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 242154,86 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 22.09.2010 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000382333/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 363232,30 грн., з яких 242154,80 грн. за основним платежем та 121077,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок відповідача про недекларування та невідображення в податковому обліку контрагентів позивача - ТОВ «Зетта-Фін» та ТОВ «Штудіан» податкових зобов'язань за перевіряємий період.
Так, перевіркою встановлено, що ТОВ «Зетта-Фін» не подано до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, а ТОВ «Штудіан» - за квітень-травень 2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Зетта-Фін» та ТОВ «Штудіан».
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Зетта-Фін» було укладено договір купівлі-продажу від 20.01.2010 р. №20/01-01, за яким ТОВ «Зетта-Фін» зобов'язалося передати позивачу у власність продукцію, яка визначена специфікаціями №1,№2, №3 та №4, які є додатком до договору.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі товару, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товару, платіжними дорученнями та виписками по рахунках.
Крім того, між позивачем та ТОВ «Штудіан» було укладено договір поставки від 09.02.2010 р. №09/02-02, за яким ТОВ «Штудіан» зобов'язалося передати у власність позивача продукцію, що визначена специфікаціями до договору №1 та №2.
Відповідно до актів прийому-передачі, видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товару, платіжних доручень та виписок по рахунках, наявних у матеріалах справи, позивачем було отримано від ТОВ «Штудіан» відповідну продукцію та оплачено її вартість.
Факт транспортування придбаного позивачем у ТОВ «Зетта-Фін» та ТОВ «Штудіан» товару підтверджується договором оренди вантажного автомобіля від 04.04.2008 р. №18, договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 03.03.2009 р. №5/15/2, договором оренди і виконання вантажно-розвантажувальних робіт від 01.01.2010 р. №45, товарно-транспортними накладними, сторінками складських книг №2 та №3, платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунку.
На підставі податкових накладних, отриманих від зазначених контрагентів, позивачем було сформовано податковий кредит відповідних податкових періодів.
Крім того, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт подальшої реалізації придбаного позивачем у зазначених контрагентів товару.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
За приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Зетта-Фін» та ТОВ «Штудіан».
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, який було подано позивачем до контролюючого органу 07.09.2010 р. за травень 2010 року, сума податкового кредиту у розмірі 60299,73 грн. була відображена позивачем по господарським взаємовідносинам не з ТОВ «Штудіан», а з ТОВ «Ізара-Торг», правовідносини з яким не були предметом проведеної податковим органом 06.09.2010 р. документальної невиїзної перевірки.
Крім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що недекларування контрагентами податкових зобов'язань за результатом виконання господарських взаємовідносин з позивачем, не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентами податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р. у справі № 2а-15638/10/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.