08 червня 2015 року м. Київ К/800/61793/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.,
Суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаряЛатишевої Л.П.,
за участю представників
позивачаМезінова О.Г.,
відповідачаУкраїнської Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів,
до якої приєдналась Жовтнева об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області,
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 р.
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р.
у справі №2а-6239/12/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби
та Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби та Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 р. позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. № 0000442500, № 0000452500, № 0000422500, №0000432500, та податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. № 0000010250; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. №0000482301; присуджено на користь позивача судові витрати у розмірі 2493,12 грн. з Державного бюджету України.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. № 0000442500 - у повному обсязі, № 0000452500 - у повному обсязі, № 0000422500 - в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3 539 190,30 грн., № 0000432500 - в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 3 504 478,45 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 411 432,89 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 839 647,29 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. № 0000010250 - у повному обсязі».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у період з 23.08.2012 р. по 04.10.2012 р. посадовими особами СДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлено актом від 01.11.2012 р. № 111/25/33133003.
У висновках названого акту вказано про порушення позивачем:
пп.1.23, 1.31 ст.1, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.5. п.5.2 ст.5, п.5.9 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також пп.14.1.13, 14.1.56, 14.1.185, 14.1.203 п.14.1 ст.14 розд. І, п.135.1, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.4, п.137.10 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1. пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 розд. ІІІ з урахуванням пп.242.1.3 п.242.1 ст.242 розд. VІІІ, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 розд. ІІІ Податкового кодексу, з урахуванням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», П(С)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246, П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, у результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р. на загальну суму 3 702 578 грн.;
пп.1.23, 1.31 ст.1 пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.5. п.5.2 ст.5, п.5.9 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.150.1 ст.150 розд. ІІ та п.3 підрозд.4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 2 063 532 грн.;
п.1.7 ст.1, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, абз. а) п.6.5 ст.6, п.1.4 ст.1, п.4.1 ст.4, п.1.6 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.6.1 ст.6,пп.7.7.1 п.7.7 ст.7. абз. а) пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.6 ст.198, абз.11 п.201.10 ст.201, абз. б) п.185.1 ст.185, абз. г) пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, абз. б) пп.14.1.13 п.14.1 ст.14, абз. в) пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14, п.201.4 ст.201, п.10 підрозділ 2 розд. ХХ Перехідних положень, пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200, п.200.3 ст.200, абз. а) п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р. на суму 3 505 881,95 грн. та від'ємного значення у сумі 3 540 593,80 грн.;
пп.240.1.3 п.240.1 ст.240, пп.242.1.3 п.242.1 ст.242, п.246.2, п.246.5 ст.246, п.249.6 ст.249 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з екологічного податку всього у сумі 857 065,00 грн.
На підставі зазначеного акту податкова інспекція прийняла наступні податкові повідомлення-рішення від 19.11.2012 р.:
№ 0000442500 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 702 578,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 461 220,00 грн., всього на 4 163 798,00 грн.;
№ 0000452500 про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2 063 532,00 грн.;
№ 0000422500 про зменшення позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3 540 593,80 грн.;
№ 0000432500 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 3 505 881,95 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 411 626,09 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 839 648,29 грн.
На підставі цього ж акту було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. № 0000482301 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 857 065,00 грн. основного платежу та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 135 890,15 грн., а всього на загальну суму 992 955,15 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, з 15.11.2012 р. по 05.12.2012 р. контролюючим органом проводилася документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень, серпень, вересень 2012 р., результати якої оформлено актом від 26.12.2012 р. № 138/25/33133003.
У висновках вказаного акту зазначається, що позивачем у результаті порушення абз. б) п.185.1 ст.185, абз. г) пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, абз. б) пп.14.1.13 п.14.1 ст.14, абз. в) пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у декларації за липень 2012 року на 34 711,85 грн.
На підставі зазначеного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. № 0000010250 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 34 711,85 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 34 711,85 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17 355,93 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідачами не доведено порушення позивачем норм податкового законодавства протягом перевірених періодів в частині визначення розмірів податку на прибуток підприємств, бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та екологічного податку.
1. Так, аналізуючи положення контрактів укладених між позивачем та нерезидентам компанією «Alumina Trade LLP» та «RS International GmbH» на переробку давальницької сировини, згідно яких замовники (нерезиденти) зобов'язались поставити давальницьку сировину та оплатити вартість її переробки в готову продукцію (глинозем, пісок три гідрату), а виконавець - прийняти, переробити поставлену замовником давальницьку сировину в готову продукцію та поставити її замовнику, відповідач в обґрунтування висновку про надання позивачем безоплатних послуг послався на те, що у названих контрактах на переробку давальницької сировини при розрахунку вартості переробки не передбачено витрат по зберіганню відходів, які утворилися в процесі переробки давальницької сировини, та розміщення їх на шламосховищі № 2 позивача.
У той же час, зі змісту контрактів, укладених позивачем від 20.11.2009 р. за № 1-NAP-AT-COR/2009 з компанією «Alumina Trade LLP» та від 30.01.2012 р. за № 1-NAP-RSI-COR/2012 з компанією «RS International GmbH» на переробку давальницької сировини вбачається, що вартість переробки включає, зокрема, витрати по видаленню позивачем відходів переробки.
У пунктах 3.3.8 названих контрактів визначено, що відходи переробки реалізуються замовниками на митній території України або видаляються виконавцем (позивачем) шляхом розміщення на власних шламосховищах.
При цьому у додатках № 2 (специфікаціях № 1 і № 2) до зазначених контрактів, у яких розшифровуються складові витрат на переробку (а отже і складові вартості цих послуг), зазначено, що однією зі складових вартості послуг з переробки давальницької сировини є витрати на видалення відходів позивачем.
Згідно п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи та послуги, що виконуються (надаються) платником податку без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.
Зі змісту укладених позивачем з нерезидентами контрактів вбачається, що жодним з їх пунктів не передбачалось надання позивачем контрагентам таких послуг, як «зберігання відходів», а також надання позивачем послуг без вимоги щодо компенсації їх вартості або без грошової або іншої компенсації їх вартості (безоплатні послуги).
Отже, з урахуванням наведеного, а також того факту, що послуги з видалення переробки давальницької сировини (як складова частина послуг з переробки давальницької сировини) позивач надавав нерезидентам за плату, попередні судові інстанцій цілком обґрунтовано визнали висновок податкового органу про надання позивачем безоплатних послуг безпідставним.
Варто також вказати на приписи Закону України «Про відходи», відповідно до ст. 1 якого зберігання відходів - це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення), а видалення відходів - це здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації. Тобто процес зберігання відходів може тривати тільки до їх видалення та припиняється з цього моменту, а тому ніякого зберігання відходів після їх видалення відбуватися не може.
Таким чином, слід погодитись із доводами судів, що відповідач помилково тлумачить поняття «видалення відходів» та «зберігання відходів», вважаючи, що після видалення відходів здійснюється їх зберігання. Тоді як, зазначення у контрактах на переробку давальницької сировини того, що позивач здійснює саме «видалення відходів» дає підстави для висновку про неможливість у подальшому здійснювати будь-які інші операції із такими відходами, зокрема зберігати, як вказує відповідач.
2. З акту перевірки від 01.11.2012 р. № 111/25/33133003 також вбачається висновок податкового органу про необхідність оприбуткування позивачем власного шламу на балансі підприємства та включити його вартість до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, і внаслідок невиконання цього обов'язку позивачем завищено валові витрати в частині убутку балансової вартості запасів на 166 880 грн. та завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за рахунок непроведення зменшення прямих матеріальних витрат на вартість відходів за період 2 - 4 квартали 2011 р. та півріччя 2012р., всього на суму 252 621 грн.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що шламосховище № 2 позивача, куди видаляються відходи переробки давальницької сировини, зареєстровано в реєстрі місць видалення відходів і має Паспорт місця видалення відходів, згідно якого це сховище є виключно місцем для видалення відходів і операції на ньому належить до операцій D-5 Складання у спеціально обладнані звалища. Постановою Кабінету міністрів України від 13.07.2000 р. №1120, визначено, що операція з відходами D-5 належить до операцій по видаленню відходів (розділ А), які не призводять до можливої рекуперації, рециркуляції, утилізації, прямого повторного чи альтернативного використання відходів.
Статтею 1 Закону України «Про відходи» видалення відходів визначено як операцію, яка не призводить до їх утилізації, а утилізацією, згідно цієї ж статті, є використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.
Відповідно, розміщення червоного шламу на шламовому полі позивача є операцією з видалення відходів (їх захоронення).
Таким чином, обсяги відходів, розміщені позивачем у шламосховищі № 2, не передбачають можливості їх будь-якого використання. А отже, висновок відповідача про необхідність визнання цих відходів активами є безпідставним.
Як і не наведено відповідачем фактів які б свідчили про використання позивачем відходів, розміщених на шламосховищі № 2 протягом перевіреного періоду, а отже відсутні підстави вважати такі ресурси його активами, що використовуються з метою отримання економічних вигод.
Відтак, суди попередніх інстанцій правильно вказали на відсутність у позивача обов'язку включати вартість червоного шламу до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів.
Підлягають відхиленню і доводи податкового органу, відповідно до яких позивач реалізовував червоний шлам, оскільки згідно укладеного у 2005 році між позивачем та ТОВ «Південьнафтозбут» договору від 01.07.2005 р. № 78-Н позивач постачав ТОВ «Південьнафтозбут» кек глиноземистий згідно ТУ У 71-085-29-2001.
Отже, зазначений договір не може бути підтвердженням факту реалізації позивачем саме шламу червоного, оскільки його предметом була поставка іншої речовини.
3. Не можна також погодитись і з висновком податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат сум сплаченого збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку за розміщені відходи від переробки давальницької сировини.
Відповідач обґрунтовує такий висновок тим, що контрактами на переробку давальницької сировини не передбачено отримання доходу від розміщення та зберігання у шламосховищах №1 та №2 позивача червоного шламу, а також тим, що цей червоний шлам не є власністю останнього, тому суми збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку, нараховані на обсяги утвореного від переробки давальницьких бокситів шламу, не можна визнати операціями, пов'язаними з господарською діяльністю позивача, що виключає можливість віднесення цих витрат до складу валових витрат та витрат останнього.
Разом із тим, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що основною ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу.
При цьому, відповідно до пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 Кодексу, витрати визнаються тоді, коли вони пов'язані з господарською діяльністю платника. До таких витрат, зокрема, належать суми нарахованих податків та зборів.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища та екологічний податок Законом України «Про систему оподаткування» та Податкового кодексу України віднесені до загальнодержавних податків, отже за встановленого факту наявності зв'язку між видаленням відходів та оплачуваним у зв'язку з цим збором за забруднення навколишнього природного середовища та екологічним податком із господарською діяльністю позивача, висновок судів про наявність у позивача права включати сплачені суми до складу валових витрат відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
4. Що стосується висновку відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту за серпень 2011 р. у розмірі 2 810 274,11 грн. по податковим накладним, виписаним ТОВ «Карпатнафтохім», судами було встановлено наступне.
Так, 18.08.2011 р. (згідно штампів про реєстрацію вхідної кореспонденції) позивачем були отримані податкові накладні, виписані ТОВ «Карпатнафтохім» у липні 2011р. за наслідками виконання операцій з поставки соди каустичної на адресу позивача.
З'ясувавши, що ці податкові накладні не були зареєстровані продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач включив суму податку на додану вартість у розмірі 2 810 274,11 грн. за такими накладними до складу податкового кредиту у декларації за серпень 2011 р. (період отримання накладних), скориставшись правом подання скарги на постачальника разом з декларацією за цей період.
Згідно з пп.14.1.181. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з абзацом першим п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 ст. 201 Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з абзацом дев'ятим цього ж пункту відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У той же час абзацом одинадцятим п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, подання платником заяви зі скаргою на постачальника з одночасним представленням первинних документів на підтвердження реальності виконання господарської операцій з придбання товарів, робіт, послуг надає право платникові на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість й за відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі.
5. Стосовно висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з екологічного податку за ІІ, ІІІ квартали 2011 р., ІІ квартал 2012 р. варто вказати таке.
На думку відповідача назване порушення полягає у тому, що позивач не враховував до фактичних обсягів розміщення відходів (червоного шламу) обсяги цих відходів, належних ТОВ «Південьнафтозбут», які тимчасово зберігалися позивачем за договором відповідального зберігання.
Попередні судові інстанції цілком аргументовано не погодились із такими доводами податкового органу, зважаючи на той факт, що позивач в описаному випадку діяв у відповідності до наданої йому індивідуальної податкової консультації.
Як свідчать матеріали справи, 10.08.2010 р. між позивачем та ТОВ «Південьнафтозбут» було укладено договір зберігання № 411-У, за яким позивач зберігає належний вказаному підприємству червоний шлам, який знаходиться в консистенції розбавленого водою розчину (пульпи). Зазначена речовина використовується ТОВ «Південьнафтозбут» як сировина для виготовлення готової продукції.
В матеріалах справи міститься копія запиту позивача до ДПС України про надання податкової консультації від 27.04.2012 р. та копія податкової консультації ДПС України від 26.06.2012 р., в якій ДПС України роз'яснила позивачу порядок оподаткування екологічним податком операцій, які виконуються ним за договором зберігання від 10.08.2010р. № 411-У.
Зокрема, ДПС України роз'яснила, що:
призначенням спеціально відведених місць чи об'єктів є видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення;
якщо певні речовини, матеріали або предмети, утворені під час виробництва, використовуються як товар, який постачається третім особам та не розміщується на території спеціально відведених для цього місць (тобто не проводяться остаточні операції з їх видалення), такі речовини не можна кваліфікувати як відходи, що розміщуються на території суб'єктів;
при тимчасовому зберіганні не більше ніж один квартал відходів, які використовуються їх власником як сировина для виготовлення готової продукції, у зберігача та власника відходів не виникатиме об'єкт оподаткування екологічним податком;
такий об'єкт виникатиме у власника відходів лише у випадку, якщо придбані відходи не будуть протягом поточного кварталу використані як сировина, тобто не розпочнеться процес трансформації речовину в готову продукцію, а відходи будуть остаточно розміщені (захороненні) їх власником у сховищі. Якщо ж процес перетворення речовини почався, її не можна вважати відходами, навіть якщо на кінець кварталу така речовина не перетворилася на готову продукцію.
Згідно з договором зберігання № 411-У, актами виконаних робіт, актами приймання-передачі майна у схов, актами повернення майна зі схову до нього, зберігання позивачем майна здійснювалося не довше одного кварталу, тобто не здійснювалось його остаточне розміщення.
Крім того, у зазначеній індивідуальній податковій консультації чітко зазначено, що об'єкт оподаткування екологічним податком може виникнути виключно у власника відходів, яким позивач не є, оскільки п.1.3. Договору зберігання визначено, що право власності на майно (червоний шлам) до зберігача (позивача) не переходить.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правильно визначились із тим, що речовина, яку позивач тимчасово зберігав за вищевказаним договором, не може кваліфікуватися як відходи та таке зберігання не тягне виникнення у зберігача (позивача) об'єкта оподаткування екологічним податком.
Відповідно до п.53.1. ст.53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Підсумовуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновками cуду попередньої інстанції стосовно необхідності скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ від 19.11.2012 р №0000442500, №0000452500, №0000422500, №0000432500, та податкового повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. №0000482301 в оскаржуваних позивачем частинах.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. у справі №2а-6239/12/1470 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.