18 червня 2015 року м. Київ К/800/44009/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Загороднього А.Ф.
Костенка М.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013
у справі 2а-4314/10/2170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД»
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про зменшення
суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна позапланова перевірка позивача, за результатами якою складений акт № №3700/07-0/36236014 від 18.08.2010.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі вищезазначеного акта відповідачем винесено повідомлення-рішення від 20.08.2010 року № 0002750700/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 896 795 грн.
Приймаючи спірне рішення, фіскальний орган виходив з невстановленням факту надмірної сплати ПДВ по постачальнику позивача - ТОВ «Продксім», яке, як встановлено проведеними зустрічними перевірками, проводило господарські операції напряму і через інших посередників із підприємствами, які неможливо перевірити внаслідок відсутності їх за місцезнаходженням, зняття з обліку як банкрутів, неподання податкової звітності.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Судами попередніх інстанцій в матеріалах справи відсутні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій та, докази використання зазначених робіт та їх доцільність в господарській діяльності позивача.
З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.
Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 у справі 2а-4314/10/2170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» відхилити.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 у справі 2а-4314/10/2170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді А.Ф. Загородній
М.І. Костенко