18 червня 2015 року м. Київ К/800/31279/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Загороднього А.Ф.
Костенка М.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013
у справі № 802/610/13-а
за позовом Приватного підприємства „А.Е.К. Аграрно-експортна компанія"
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької
області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень
Приватне підприємство „А.Е.К. Аграрно-експортна компанія" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001632310 від 19.10.2012; № 0001652310 від 19.10.2012.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2013 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2013 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 та складено акт № 2368/22/36547807 від 05.10.2012.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0002872310 від 26.12.2012, яким зменшено позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість; № 0001912310 від 26.12.2012, яким зменшено позивачу залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду податку на додану вартість в розмірі 66256 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, занижено податок на прибуток в сумі 255030 грн.; п. 198.6 ст. 198, абз. "б" п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість в сумі 242886 грн., неправомірно включено до складу валових витрат та податкового кредиту кошти за господарськими операціями по придбанню дизпалива від ПП „Формат-59", оскільки при здійсненні операцій не використано бланк суворої звітності товарно-транспортної накладної та не зазначено номер подорожнього листа.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів , у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з приписів зазначених правових норм, підставою для формування податкового кредиту є наявність у позивача первинних документів та податкових накладних (або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України), що підтверджують понесені ним витрати та сформовані суми податкового кредиту. Обов'язковість наявності товарно-транспортних накладних та подорожніх листів при придбанні товарів для включення сум податку за такими товарами до складу податкового кредиту не передбачена ані нормами Податкового кодексу України, ані нормами Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Між позивачем та ПП „Формат-59" укладено договір поставки дизпалива № 01/06 від 01.06.2011.
Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги посилання відповідача на недоліки товарно-транспортної документації, оскільки правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).
При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
В підтвердження того, що вказаний договір мав реальний товарний характер господарських операцій по придбанню дизпалива надано специфікації до договору, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні.
На момент здійснення господарських операцій, контрагент позивача було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також, був платником податку на додану вартість та мав повну податкову правосуб'єктність, що підтверджується відповідними витягами та довідками.
Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів через відсутність контрагента позивача за місцем знаходження.
Однак, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі № 802/610/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі № 802/610/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді А.Ф. Загородній
М.І. Костенко