23 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 522/14477/14-а
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Донцов Д.Ю.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Милосердного М.М.
- ОСОБА_1
при секретарі - Найденко О.І.
з участю: представника Одеської міської ради та Одеського міського голови - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_5 адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеського міського голови на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Одеського міського голови ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради про скасування розпорядження, зміну формулювання причин звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради (далі ОМР), Одеського міського голови ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі Департамент МГ ОМР) (з урахуванням уточнених позовних вимог від 16 березня 2015 року) про скасування розпорядження Одеського міського голови №799К від 09 липня 2014 року про звільнення, змінення формулювання причин звільнення, внесення відповідних записів до трудової книжки ОСОБА_3 щодо скасування запису про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 09 липня 2014 року 06 жовтня 2014 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказувала, що її звільнення сталося з порушенням норм ч.3 ст. 184 КЗпП України щодо заборони звільнення з ініціативи роботодавця одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років. Зазначала, що при її звільненні за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, був порушений встановлений ст. 149 КЗпП України порядок застосування дисциплінарного стягнення, а саме у неї не відбиралися письмові пояснення, заява про надання відпустки з 07 липня 2014 року, строком на 5 к.д., погоджена її безпосереднім керівником Департаменту МГ ОМР ОСОБА_5 та підтверджена у телефонному режимі. Вважає, що прогулу без поважних причин не вчиняла, а перебувала у відпустці, і ця відпустка була узгоджена з її безпосереднім керівником, а відсутність наказу на заяву про відпустку (за резолюцією її безпосереднього керівника) не може розцінюватися як прогул без поважних причин.
Також, в порушення вимог ст. 43 КЗпП України її було звільнено без згоди профспілкового органу, членом якого вона є.
У судовому засіданні представник відповідача ОМР позов не визнала і просила в задоволені позову відмовити посилаючись на те, що позивачкою не доведено те, що вона є одинокою матерю, а тому, на момент звільнення, не користувалася пільгами, передбаченим для одиноких матерів, у зв'язку з чим посилання на ч. 3 ст. 184 КЗпП України є безпідставним.
Крім того, ОСОБА_3 порушила норми вимог діючого трудового законодавства та самовільно пішла у відпустку.
У судовому засіданні представник Одеського міського голови позов не визнала з підстав зазначених представником ОМР.
У судовому засіданні представник Департаменту МГ ОМР позов не визнала з підстав, зазначених представником Одеського міського голови і ОМР та зазначила, що з 14 травня 2014 року позивачка була зареєстрована за іншої адресою, про що не повідомила кадрову службу Департаменту.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_3 до ОМР, Одеського міського голови ОСОБА_6, Департаменту МГ ОМР про скасування розпорядження, зміну формулювання причин звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволений частково.
Скасовано розпорядження Одеського міського голови від 09 липня 2014 року за №799К в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_3
Формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника директора департаменту МГ ОМР, за прогули без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України змінено на звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Департаменту МГ ОМР внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_3 щодо скасування запису про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин і внести запис про звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника директора департаменту міського господарства Одеської міської ради 09 липня 2014 року за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Одеського міського голови ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Одеського міського голови, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
ОСОБА_3 працювала першим заступником директора Департаменту МГ ОМР.
09 липня 2014 року розпорядженням Одеського міського голови за №799К її звільнено з займаної посади за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України на підставі подання директора Департаменту МГ ОСОБА_5, актів про її відсутність на робочому місці від 07 липня 2014 року №2 та від 08 липня 2014 року №3.
На час звільнення позивачка мала дитину віком до 14 років - сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком якого була розлучена з 05 жовтня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу.
З кінця 2010 року батько участі у вихованні і утриманні дитини не приймає, що підтверджується актом комісії КП "Домоуправління №18" від 06 березня 2015 року, аліменти не виплачує.
Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що спірне розпорядження підлягає скасуванню в частині причин звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з тим, що при її звільненні були порушені норми права, передбачені ч.3 ст. 184 КЗпП України щодо заборони звільнення з ініціативи роботодавця одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ч.3 ст. 184 КЗпП України, п.п. 8, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9.
В апеляційній скарзі Одеського міського голови вказується, що визначення "одинокої матері" п.5 ч.12 ст. 10 Закону України "Про відпустки" не може бути застосовано при розгляді питання щодо надання пільг та гарантій, встановлених трудовим законодавством України щодо звільнення одиноких матерів. Крім того, відсутні докази того, що позивачка виховує та утримує дитину сама. Також, відсутні підстави для внесення до трудової книжки запису щодо її звільнення згідно п.1 ст. 38 КЗпП України.
Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.
Правовідносини у сфері проходження державної служби регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну службу", КЗпП України та прийнятими на їх підставі нормативними актами.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 3 ст. 184 КЗпП України встановлені додаткові гарантії при звільненні для одиноких матерів, а саме, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що до одиноких матерів належать: жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова, інша жінка, яка виховує й утримує дитину сама при наявності дитини віком до 14 років.
Таким чином, за цим визначенням для визнання "іншої жінки" одинокою матір'ю потрібно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.
Крім того, тлумачення поняття одинока мати надані також ст. 10 Закону України "Про відпустки" (визначає одиноких матерів як таких, що виховують дитину без батька), в листах: Міністерства праці та соціальної політики від 06 липня 2006 року за №247/13/116-06, Міністерства праці та соціальної політики від 26 липня 2010 року за №2650/0/10-10/13; Міністерства соціальної політики України від 30 травня 2014 року за №193/13/123-14.
З матеріалів справи вбачається (особової справи, декларації, копії свідоцтва про народження дитини, копії свідоцтва про розлучення, копії паспорту позивачки), на час звільнення позивача відповідачі були обізнані, що вона має дитину віком до 14 років та розлучена з 05 жовтня 2010 року.
Судова колегія не приймає до уваги довід апелянта про те, що гарантії Держави щодо одиноких матерів застосовуються тільки при надання відпусток, і не розповсюджуються при їх звільненні, оскільки імперативною нормою ч.3 ст. 184 КЗпП України заборонено звільнення одинокої матері при наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Щодо доводів апелянта про те, що відсутні докази того, що позивач виховує та утримує дитину сама, судова колегія зазначає наступне.
Актом комісії КП "Домоуправління №18" складеного 06 березня 2015 року зафіксовано події з кінця 2010 року і факту того, що з кінця 2010 року ОСОБА_3 проживає тільки з дитиною, батько участі у вихованні і утриманні дитини не приймає, аліменти не виплачує.
Так, діючим трудовим законодавством не передбачено підтвердження статусу одинокої матері конкретно на певну дату на момент звільнення (у даному випадку 09 липня 2014 року), а застосування норми ч.3 ст.184 КЗпП України, не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про те, що вона є одинокою матір'ю.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що заява позивачки про відпустку, яка надійшла до ОМР поштою, всупереч вимогам КЗпП України та була розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян", в матеріалах її особової справи відсутня. Також в матеріалах особової справи відсутні телеграми про необхідність прибуття позивачки на роботу, на які посилаються відповідачі. Не надано суду і відповіді позивачці на заяву про відпустку, розглянуту згідно Закону України "Про звернення громадян", а також докази відправлення їй цієї відповіді і отримання її позивачкою.
Судова колегія не приймає до уваги довід апелянта про те, що відпустка позивача не була погоджена керівництвом Одеської міської ради, оскільки, згідно копії заяви позивача (Вх.№36-М-2674 від 04 липня 2014 року) (а.с.169 Т.1), на якій міститься запис "Согласовано:" "А.М. Козловський" та "Не згоден" і підпис, відсутнє прізвище особи, яка здійснила запис "Не згоден", її посада і дата.
Також відсутні і обґрунтування непогодження відпустки.
Щодо переформулювання причини звільнення, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору може бути угода сторін.
Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 встановлено, що:
"Судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.
В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП)."
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно змінив формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч.1 ст. 38 КЗпП України "звільнення за власним бажанням" та відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст. 235 КЗпП України ОСОБА_3 не доведено, що саме з причин такого формулювання її звільнення (за прогули), вона не мала змоги працевлаштуватись.
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.
За таких підстав, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОМР, Одеського міського голови ОСОБА_6, Департаменту МГ ОМР є правильними.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Одеського міського голови залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 26 червня 2015 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Милосердний М.М.
Суддя: Ступакова І.Г.