24 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/68/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,
позивачів ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3, перекладача ОСОБА_4 Абдула, представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
05 січня 2015 року Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказів від 16.12.2014 року №235 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що в 2014 році позивачі, чоловік та дружина, звернулися до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України з заявами про надання захисту в Україні, однак, відповідачем оскаржуваними рішеннями Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 вважають такі рішення неправомірними та необґрунтованими у зв'язку з тим, що вони є громадянами ОСОБА_6, але не можуть та не бажають користуватися захистом своєї країни. Позивачі були вимушені покинути країну походження внаслідок того, що політична ситуація в ОСОБА_6 є неспокійною, оскільки й досі кваліфікується як військовий конфлікт не міжнародного характеру, що є одним із критеріїв для визнання особи такими, що потребують додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року у задоволенні адміністративного позову Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити їх адміністративний позов.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї позивачів ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 (за допомогою перекладача ОСОБА_4 Абдула), представника відповідача ОСОБА_5, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Абді ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_6, за національністю - сомалієць, за віросповіданням - мусульманин-суніт (а.с. 44).
Мохамед ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою ОСОБА_6, за національністю - сомалійка, за віросповіданням - мусульманка-суніт (а.с. 117).
Країну походження Абді ОСОБА_2 залишив у 2011 році з м. Ав Дхігл (ОСОБА_6) на автомобілі до м. Адес Абебба (Ефіопія), де знаходився один рік. Проживав на квартирі, працював перекладачем з мови сомалі на мову амгаріс. У 2012 році вибув літаком з м. Адес Абебба - м. Москва Російської Федерації. До Одеси прибув 06.11.2014 року через посередника, який забрав у позивача паспорт (а.с. 46).
Мохамед ОСОБА_3 покинула країну постійного проживання в 2011 році: з м. Ав Дхігл (ОСОБА_6) на автомобілі до м. Адес Абебба (Ефіопія), де знаходилась один рік. Проживала в квартирі, яку найняла та працювала прибиральницею у заможних будинках. Пізніше познайомилась з Махмудом. В 2014 році разом з чоловіком відбула літаком з м. Адес Абебба до м. Москви. У Російській Федерації посередник забрав паспорт і гроші та привіз їх 26.11.2014 року на автомобілі до м. Одеси (а.с. 119).
04.12.2014 року Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 звернулися до Управління у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області із заявами про надання їм статусу біженця або визнання особами, які потребують додаткового захисту (а.с. 39-41, 113-114).
За результатами розгляду документів Управлінням у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області були прийняті висновки від 16.12.2014 року про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 70-74, 148-152).
Наказами Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області №235 від 19.12.2014 року відмовлено позивачам у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 75, 153).
Відмовляючи у задоволенні позову Абді ОСОБА_2, Мохамед ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.
Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору
Відповідно до положень ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон №3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч. 12 ст. 7 Закону №3671, орган міграційної служби: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно із ч. ч. 4, 6, 7 ст. 8 Закону №3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Наказом МВС України від 07.09.2011р. №649 затвердженні Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила).
Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У п. 4.1 розділу IV Правил наведено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди із особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником;
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно із пп. б п. 4.3 розділу IV Правил на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом органу міграційної служби (п. 4.4 розділу IV Правил).
Відповідно до п. 4.6 розділу IV Правил у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.
Згідно із ст. 1 Закону №3671 особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Згідно із п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Вказане знаходить своє підтвердження і у національному законодавстві.
В адміністративних позовах Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 вказано, що вони вимушені були покинути країну походження внаслідок того, що політична ситуація в ОСОБА_6 є неспокійною, оскільки й досі кваліфікується як військовий конфлікт не міжнародного характеру, що є одним із критеріїв для визнання особи такими, що потребують додаткового захисту.
При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Разом з тим, судом першої інстанції було вірно враховано, що Мохамед ОСОБА_3 зазначила причиною виїзду з останньої країни постійного проживання те, що в ОСОБА_6 вона жила в бідній родині, роботи та грошей не було, дуже бідна країна, хотіла поїхати до більш розвиненої країни (а.с. 120).
Також, ОСОБА_1 ОСОБА_2 вказав причиною виїзду з останньої країни постійного проживання війну в ОСОБА_6, яка є дуже бідною країною, та відсутність грошей, роботи.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з наданої позивачами інформації не вбачається підстав щодо загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Таким чином, обставини, на які посилаються позивачі як на підставу для визнання їх особами, яки потребують додаткового захисту, відсутні, з чим погоджується апеляційний суд.
Крім того, в судових засіданнях суду першої інстанції Абді ОСОБА_2 особисто зазначено, що офіційною журналістикою він не займався, провокаційні статті воєнного характеру в жодних джерелах не публікував, що ставить під сумнів його побоювання стати жертвою переслідування зі сторони будь-яких органів влади в країні походження через свої політичні погляди.
З огляду на викладене, оскільки позивачі обґрунтовують свої заяви про надання захисту в Україні лише загальними економічними та політичними проблемами в країні походження, при цьому про жодні утиски чи переслідування особисто їх не зазначають, суди 1-ї та 2-ї інстанції дійшли висновку, що їх заяви про надання захисту в країні є необґрунтованими, а вказані особи не можуть вважатись особами, які потребують додаткового захисту.
Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Згідно ст. 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Разом з тим, як вже зазначалося вище, країну походження Абді ОСОБА_2 залишив у 2011 році з м. Ав Дхігл (ОСОБА_6) на автомобілі до м. Адес Абебба (Ефіопія), де знаходився один рік. У 2012 році вибув літаком з м. Адес Абебба - м. Москва Російської Федерації. До Одеси прибув 06.11.2014 року (а.с. 46). Мохамед ОСОБА_3 покинула країну постійного проживання в 2011 році: з м. Ав Дхігл (ОСОБА_6) на автомобілі до м. Адес Абебба (Ефіопія), де знаходилась один рік. В 2014 році разом з чоловіком відбула літаком з м. Адес Абебба до м. Москви. 26.11.2014 року на автомобілі прибула до м. Одеси (а.с. 119).
Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачі не можуть бути визнаними біженцями або особами, яки потребують додаткового захисту, оскільки до прибуття в Україну з наміром бути визнаними біженцями або особами, яки потребують додаткового захисту, перебували в третіх безпечних країнах - Ефіопії та Російської Федерації.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. В свою чергу позивачі, всупереч наведеним приписам, не довели протиправність прийнятого відповідачем рішення.
Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
Відтак, апеляційна скарга Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Абді ОСОБА_2 та Мохамед ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов