16 червня 2015 р. Справа № 876/1630/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Бруновської Н. В., Гулида Р. М.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року по справі № 809/4323/14 за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, яким просить скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 1 липня 2011 року.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області № НОМЕР_1 від 1 липня 2011 року.
Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач. У поданій апеляційній скарзі просить вказану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю..
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі закону та на виконання покладених на відповідача законом обов'язків.
Сторони явку своїх представників не забезпечили, хоч і були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в їх відсутності в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.
Згідно з матеріалами справи 23 липня 2004 року між ВАТ “Автоливмаш” та Державною компанію з утилізації відходів як вторинної сировини “Укрекоресурси” і ТзОВ “Куфур”, в процесі відновлення платоспроможності боржника, було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу ВАТ “Автоливмаш”. У пункті 7.4 договору купівлі- продажу зазначено, що цілісний майновий комплекс належатиме покупцям на праві спільної часткової власності. Після укладення зазначеного договору ВАТ “Автоливмаш” стало виробничим комплексом, який є відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною - Державне підприємство “Укрекоресурси”.
5 лютого 2008 року між Державною компанією з утилізації відходів вторинної сировини “Укрекоресурси” та товариством з обмеженою відповідальністю “Куфур” укладено договір про визначення часток у праві спільної часткової власності, відповідно до якого частка цілісного майнового комплексу ВАТ “Автоливмаш” становила 26,09%, а частка ТзОВ “Куфур” - 73,91%.
З метою припинення спільної часткової власності 4 липня 2008 року між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини “Укрекоресурси та товариством з обмеженою відповідальністю “Куфур” було укладено договір про поділ майна, яке за актом опису № 32 від 16 серпня 2007 року частково перейшло у власність ТзОВ “Куфур”, за винятком тепловоза ТГМ 40, який по обліку основних засобів продовжив знаходитись на виробничому комплексі “Автоливмаш”
У зв'язку із виникненням у виробничого комплексу “Автоливмаш” податкового боргу перед бюджетом 16 серпня 2007 року, відповідачем на підставі Закону України “Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами”, в присутності директора виробничого комплексу “Автоливмаш”, було проведено опис активів виробничого комплексу “Автоливмаш” на які поширюється право податкової застави на загальну суму 1550295,21 грн, що було зафіксовано в акті № 32 від 16 серпня 2007 року, який підписав директор виробничого комплексу “Автоливмаш”, а описане майно занесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
ДПІ в м. Івано-Франківську 1 липня 2011 року проведено перевірку стану збереження майна платника податків, яке перебувало у податковій заставі в період 1 червня 2008 року до 1 червня 2011 року, якою встановлено що описане майно зберігалося до 4 липня 2008 року на ВК “Автоливмаш”. З метою припинення спільної часткової власності 4 липня 2008 року укладено договір про поділ майна ДП “Укрекокомресурси” в особі директора ВК “Автоливмаш” та ТзОВ “Куфур”. Описане майно, згідно акту опису № 32 перейшло у власність ТзОВ “Куфур”, крім тепловоза ТГМ 40, про що складено акт № 19/24/-144/33059695 від 1 липня 2011 року.
В ході перевірки встановлено порушення позивачем пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме: відчуження майна без письмової згоди податкового органу на суму 1501830,80 грн.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 1 липня 2011 року про зобов'язання Виробничого комплексу “Автоливмаш” Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини Кабінету Міністрів України сплатити штраф в розмірі вартості відчуженого майна в сумі 1501830,80 грн.
Водночас з аналізу матеріалів справи зрозуміло, що серед описаного майна було майно, яке не належало боржнику.
Такий факт підтверджується Інформаційними довідками з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 травня 2012 року № 2067/01-21, виданих ОКП “Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації”, які долучені до матеріалів справи.
Згідно положень частини 2 статті 357 Цивільного кодексу України, розмір часток у праві спільної часткової власності визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників придбаного чи належного їм майна.
Відповідно до частини 1 статті 363 Цивільного кодексу України, частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору.
Відповідно до підпункту 8.2.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Водночас положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 2-рп/2005 від 24 березня 2005 року.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону, активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:
а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;
б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;
в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не вчинялись дії для відчуження майна, яке перебувало в податковій заставі, а укладені договори про визначення часток від 5 лютого 2008 року та про поділ майна від 4 липня 2008 року, не спрямовані на відчуження майна.
Проаналізувавши наведені законодавчі положення, суд апеляційної інстанції погоджується з таким твердження суду першої інстанції та вважає за необхідне додати, що відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року по справі № 809/4323/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Бруновська Н. В.
ОСОБА_1